Постанова 4857 № 380/2661/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2661/24 пров. № А/857/23336/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р.. Мікули О.І., за участю секретаря судового засідання Прачук І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року про закриття провадження у справі (головуючий суддя Хома О.П., м. Львів, повний текст складено 06.09.2024) по справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,- В С Т А Н О В И В : Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», в якому просило стягнути з АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» заборгованість з витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 667 550 грн 32 к. на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» 13.03.2024 подало до суду зустрічний позовов до ГУ ПФУ у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати розрахунки ГУ ПФУ у Львівській області, а саме: розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню, призначених особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б»-«з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2-8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за жовтень-грудень 2023 року щодо АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» на суму 667 550,32 грн. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року з урахуванням положень ст. 189 КАС України заяву Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» та заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження у справі №380/2661/24 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій щодо складання розрахунків. Стягнуто з Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 5 006 (п`ять тисяч шість) грн 62 коп сплаченого за первісним позовом судового збору. Не погодившись частково з таким судовим рішенням, АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» оскаржило його в апеляційному порядку, просить ухвалу суду скасувати в частині стягнення з Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 5 006 (п`ять тисяч шість) грн 62 коп сплаченого за первісним позовом судового збору. В апеляційній скарзі зазначає, що суд стягуючи з АТ «ДТЕК Західенерго» 50% судового збору зазначив, що оскільки ГУ ПФУ у Львівській області відмовилося від позову по причині повної сплати АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» заборгованості, яка мала місце на стадії підготовчого провадження, суд висновує про стягнення з відповідача за первісним позовом АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» понесених ГУ ПФУ у Львівській області судових витрат у розмірі п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 5 006 грн 62 к. (10 013 грн 25 к. : 2 = 5 006 грн 62 к.). Однак, апелянт зазначає, що в частині вирішення питання про повернення частини судового збору суд мав керувався тим, що в розглядуваній справі позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, через що незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу. Так за змістом частин першої-третьої статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частиною першою статті 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення. Отже, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз У контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло субґєктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу. Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (стаття 140 КАС України). Частиною другою статті 142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги. Також, положеннями частини четвертої статті 7 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI встановлено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги. Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору. Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29.08.2022 № 826/16473/15 вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку Верховного Суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз. Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу. Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору. Відтак, апелянт вважає, що наведений приклад ілюструє помилковість описаного ГУ ПФУ у Львівській області - суб`єктом владних повноважень, підходу до тлумачення норм про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову Крім того, Верховний Суд у вказаній вище постанові вказав, що такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача-суб`єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обовґязок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. У контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про те, що обов`язок відповідача відшкодувати позивачу (суб`єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб`єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов`язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб`єкта владних повноважень. З урахуванням наведеного обґєднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29.08.2022 № 826/16473/15 дійшла висновку про те, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; а якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз. Відповідно до ч.6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань. З урахуванням вказаних вище положень ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції надає оцінку оскаржуваної ували лише в частині стягнення з Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 5 006 (п`ять тисяч шість) грн 62 коп сплаченого за первісним позовом судового збору. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, у даній спірній ситуації, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Відповідно до частини першої статті 142 КАС України у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Оскільки АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» виконало свої зобов`язання за первісним позовом шляхом сплати заборгованості з витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 667 550 грн 32 коп, відтак відповідачем за первісним позовом позовні вимоги ГУ ПФУ у Львівській області було задоволено 26.08.2024, тобто після подання 05.02.2024 позовної заяви, а ГУ ПФУ у Львівській області сплатило 10013 грн 25 коп судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №550 від 20.02.2024, то суд першої інстанції вважав, що ГУ ПФУ у Львівській області відмовилося від позову по причині повної сплати АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» заборгованості, яка мала місце на стадії підготовчого провадження, тому з АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» слід стягнути за первісним позовом понесені ГУ ПФУ у Львівській області судові витрати у розмірі п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 5006 грн 62 коп (10013 грн 25 коп : 2 = 5006 грн 62 коп). Проте, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з наступних міркувань. Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст. 139 КАС України. Так частиною 1 вказаної статті визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно є частини 2 вказаної норми при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені положення КАС України стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення. Отже, ст. 139 КАС України визначила обмежений перелік судових витрат, які підлягають стягненню у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Також у частині 3 ст. 139 КАС України, яка врегульовує питання розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову визначено, що суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. Згідно статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. При цьому, слід зазначити, що стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз. Отже, передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат стосується позивачів які є фізичною особою або юридичною особою, яка не є суб`єктом владних повноважень. Якщо ж позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу. Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача суб`єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору. Такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача-суб`єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. Аналогічні за змістом та по суті висновки викладені в постанові об`єднаної палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2022 № 826/16473/15. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, не коректним застосування судом першої інстанції положень частини першої статті 142 КАС України, згідно якої у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Суд врахувавши зазначені вимоги законодавства ототожнив понятті «стягнення судового збору» із сторони по справі встановленого ст.139-140 КАС України і «повернення з державного бюджету судового збору», оскільки повернення з державного бюджету судового збору можливе до початку розгляду справи по суті. З цього приводу слід вказати, що положеннями ст. 262 КАС України встановлено особливості щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Так, відповідно до частини 2 вказаної статті розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно ж частини 3 вказаної норми підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Вказана справа призначена до розгляду судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження 26.02.2024(а.с.34). 18.03.2024 ухвалою суду прийнято до розгляду зустрічний позов АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» та обґєднано його з первісним позовом і відмовлено у задоволенні клопотання позивача за зустрічним позовом про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.84-85). Перше судове засідання (а.с.126) відбулось 30.04.2024, при цьому слід вказати, що в порушення вище вказаних положень, суд першої інстанції назвав його підготовчим. Оскаржувана ж в апеляційному порядку ухвала суду про закриття провадження у справі постановлена 03.09.2024. Відтак, у суду першої інстанції не будо достатньо правових підстав для застосування положень ст. 142 КАС України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір». Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції в частині стягнення судового збору, сплаченого Головним управлінням ПФУ у Львівській області за подання позовної заяви підлягає скасуванню, бо судом порушено норми процесуального права, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні заяви Головного управління ПФУ у Львівській області про присудження за рахунок АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» суми сплаченого судового збору. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 317, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року про закриття провадження у справі № 380/2662/24 скасувати в частині стягнення з Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» судового збору та відмовити у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення з Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» суму сплаченого судового збору в розмірі 50% за подання позовної заяви. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 02.12.24