Постанова 4857 № 380/23463/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/23463/23 пров. № А/857/25957/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б., а також сторін (їх представників): від позивача Зубович-Яворська О.Я.; від відповідача - Галецький В.Т.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2023р. про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. до Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення заборгованості по невідшкодованих витратах на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах (суддя суду І інстанції: Кедик М.В.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 30.11.2023р. м.Львів; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою суду від 30.11.2023р. клопотання позивача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. про закриття провадження у зв`язку із відмовою від позову задоволено частково; провадження у справі за позовом ГУ ПФ України у Львівській обл. до Акціонерного товариства /АТ/ «ДТЕК Західенерго» про стягнення заборгованості по невідшкодованих витратах на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, закрито; в задоволенні заяви в частині стягнення сплаченої суми судового збору відмовлено (Т.1, а.с.254 і на звороті). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ГУ ПФ України у Львівській обл., який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким клопотання про закриття провадження у зв`язку із відмовою від позову задовольнити повністю, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання розподілу судових витрат в разі закриття провадження в справі (Т.2, а.с.1-4). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував положення ч.3 ст.7 Закону України № 3674-VI від 08.07.2011р. «Про судовий збір», якою передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Саме із клопотанням про повернення п`ятдесяти відсотків сплаченого судового збору апелянт звернувся до суду першої інстанції. Наголошує, що в розглядуваному випадку йдеться саме про повернення судового збору, а не стягнення його з іншої сторони чи бюджету. Відповідачем АТ «ДТЕК Західенерго» скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.20-22). Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи, 09.10.2023р. позивач ГУ ПФ України у Львівській обл. подав до суду першої інстанції позовну заяву про стягнення із відповідача з АТ «ДТЕК Західенерго» заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 648437 грн. 14 коп. (Т.1, а.с.1-4). При поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 9726 грн. 56 коп. (Т.1, а.с.24). Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2023р. відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 380/23463/23 (Т.1. а.с.91 і на звороті). Службовою запискою № 1949/56-16 від 24.11.2023р. Фінансово-економічне управління ГУ ПФ України у Львівській обл. повідомило про погашення заборгованості АТ «ДТЕК Західенерго» у розмірі 648437 грн. 14 коп. 24.11.2023р. позивач ГУ ПФ України у Львівській обл. подав клопотання щодо закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову відповідно до п.3 ч.1 ст.238 КАС України, а також щодо вирішення питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків сплаченого судового збору (Т.1, а.с.251 і на звороті). Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ГУ ПФ України у Львівській обл. звернувся до суду із заявою про відмову від позову, через що просив закрити провадження у справі. Оскільки такі дії позивача не суперечать закону та не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси, тому суд дійшов висновку про задоволення заяви в цій частині та прийняття відмови від позову. В частині вирішення питання про повернення частини судового збору суд керувався тим, що в розглядуваній справі позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, через що незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу. Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції підставними і такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Із змісту заяви ГУ ПФ України у Львівській обл. № 1300-5903-7/171144 від 24.11.2023р. слідує, що в ній позивач вказав на погашення відповідачем АТ «ДТЕК Західенерго» заборгованості по невідшкодованих витратах на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, у розмірі 648437 грн. 14 коп. Водночас, позивач просив прийняти відмову від заявленого позову, з приводу чого покликався на відповідні норми процесуального закону ст.47, ст.ст.140 ,142, ч.1 ст.189, ч.2 ст.238 КАС України. В частині повернення частини судового збору колегія суддів керується наступним. За змістом ч.ч.1-3 ст.189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України. Так, частиною 1 ст.139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Зокрема, положеннями ч.2 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Відповідно до ч.ч.6 і 7 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення. Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. В контексті відшкодування судового збору у ст.ст.139-142 КАС України законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу. Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (ст.140 КАС України). Частиною 2 ст.142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги. Аналіз змісту ч.ч.1-3 ст.139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст ч.3 ст.139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору. Такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаний із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (ст.139 КАС України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз. Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене ст.140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, при цьому правильно вирішив питання щодо повернення частини судового збору. Доводи апелянта в іншій частині, які викладені в апеляційній скарзі, на правомірність прийнятої ухвали не впливають. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні і належні підстави для закриття провадження в адміністративній справі на підставі п.2 ч.1 ст.238 КАС України, вирішення питання щодо розподілу судових витрат відповідає вимогам процесуального закону та усталеній судовій практиці, через що оскаржувана ухвала суду ґрунтується на вимогах закону. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України у Львівській обл. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2023р. про закриття провадження в адміністративній справі № 380/23463/23 залишити без задоволення, а вказану ухвалу суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 01.03.2024р.