Постанова Київський апеляційний суд № 363/2908/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 листопада 2024 року м. Київ Справа № 363/2908/23 Провадження: № 22-ц/824/17105/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддівНежури В. А., Соколової В. В. секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Чіркова Г. Є., у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Петрівської сільської ради Вишгородського району, ОСОБА_1 , третя особа Державне підприємство «Клавдієвська лісова науково-дослідна станція», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, у с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У червні 2023 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації звернувся із позовом до Петрівської сільської ради Вишгородського району, ОСОБА_1 , третя особа Державне підприємство «Клавдієвська лісова науково-дослідна станція», мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Новопетрівської сільської ради №792/4-32-VI від 10 червня 2014 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,9785 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 для ведення особистого селянського господарства в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, за рахунок земель лісового фонду, які перебували у користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». ОСОБА_2 27 червня 2014 року продав належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за №2001 та посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Кравцовою О. В. У подальшому ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 об`єднано з земельними ділянками з кадастровими номерами 3221886001:02:085:0019 та 3221886001:02:085:0034, в результаті об`єднання утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156. Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції 21 липня 2014 року видано свідоцтво про право власності ОСОБА_1 за номером 24521500 на об`єднану земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156 площею 0,9999 га. В подальшому ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156 поділено на три земельні ділянки, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:6003 площею 0,0091 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 площею 0,9785 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:6002 площею 0,0123 га. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 30 січня 2019 року № 39 земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року частково відноситься до 161 кварталу Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». Право користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» лісами площею 5,8 га відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, на час прийняття Петрівською сільською радою рішення від 10 червня 2014 року №792/4-32-VI та перебування її у державній власності, підтверджується планшетом №5 Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, планом лісонасаджень Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» 2003 року, проектом організації та розвитку лісового господарства Київської лісової науково-дослідної станції 2004 року, який погоджений Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області і затверджений начальником Київського обласного управління лісового та мисливського господарства. Таким чином, земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_2 за рахунок земель, що перебували в постійному користуванні державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція», без виключення її з Державного лісового фонду України, отже враховуючи положення ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства. Таким чином, Новопетрівською сільською радою, всупереч вимогам ст. ст. 116, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, відведено у приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення без їх попереднього вилучення у постійного землекористувача ДП «Київська ЛНДС». За таких обставин вважає, що рішення Новопетрівської сільської ради прийняте з порушенням земельного та лісового законодавства, оскільки земельна ділянка, які зазначена в рішенні, відноситься до земель лісового фонду, у зв`язку з чим, рішення Новопетрівської сільської ради є незаконним, а рішення про державну реєстрацію підлягає скасуванню, та земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність. На підставі викладеного просить суд: усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельної ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним рішення Новопетрівської сільської ради №792/4-32-VI від 10 червня 2014 року «Про передачу у власність земельної ділянки»; усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора № 29619030 від 17 травня 2016 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9785 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001; усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,9785 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 шляхом її повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації від ОСОБА_1 ; стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір. Короткий зміст рішення суду Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 серпня 2024 року у задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор у даній справі обрав неналежний спосіб захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Суд указав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, а тому належним способом захисту порушеного права є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння осіб, за якими воно зареєстровано, натомість прокурор звернувся з негаторним позовом. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У поданій апеляційній скарзі заступника керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що зайняття земельних лісових ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені з порушенням положень ЗК та ЛК України, а саме з порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади з позбавленням правомочності володіння, слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння. Прокурор вказує, що належним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, статтею 152 ЗК України, з метою усунення перешкод державі в особі Київської обласної державної адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення. Посилається на те, що суд першої інстанції встановивши, що обраний позивачем спосіб захисту інтересів держави є неефективний, та встановивши факт приналежності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, з урахуванням принципу jura novit curia, мав застосувати до даних правовідносин ст. 387 ЦК України та витребувати її у власність держави, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач є добросовісним набувачем. Рух справи у суді апеляційної інстанції Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання У судовому засіданні прокурор Недвига Н. О. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Адвокат Звенігородський В. М. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні. Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як убачається з матеріалів справи, рішенням Новопетрівської сільської ради №792/4-32-VI від 10 червня 2014 року, ОСОБА_2 на безоплатній основі передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, площею 0,8039 га для ведення садівництва в садовому товаристві «Дніпро-8». ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 червня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2001 та посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Кравцовою О. В., відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 ОСОБА_1 . Згідно листа Головного управління Держземагенства у Київській області Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області №802 від 16 липня 2017 року, земельна ділянка ОСОБА_1 з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156 площею 0,9999 га для ведення селянського господарства утворена внаслідок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886001:02:085:0019 площею 0,0625 га, 3221886001:02:084:0155 площею 0,8039 га та 3221886001:02:085:0034 площею 0,1335 га. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №324764682 від 03 березня 2023 року, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 площею 0,9785 га з 13 травня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_1 . Згідно листа ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» №219 від 25 листопада 2014 року, квартал №161 Старопетрівського лісництва на території Новопетрівської сільської ради відповідно до матеріалів лісовпорядкування належить до земель лісового фонду ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». За період з 2008 року і по даний час погоджень на вилучення земельних лісових ділянок у кварталі 161 ДП «Київська ЛНДС» не надавала. Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів України №112 від 25 лютого 2015 року, межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156 частково накладаються (площа накладки становить 0,5 га) на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» - квартал 161, ділянка 6 Старопетрівського лісництва. З листа ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» №26 від 06 лютого 2019 року встановлено, що ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» висновків та погоджень на вилучення з постійного користування земель лісового фонду для відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 не надавала. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об?єднання «Укрдержліспроект» від 30 січня 2019 року № 39 земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року часткового відноситься до 161 кварталу Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». З листа Секретаріату Кабінету Міністрів України №6669/0/2-23и від 21 березня 2023 року вбачається, що Кабінет Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із постійного користування державного підприємства «Київська науково-дослідна станція» земельної ділянки із зазначенням у запиті кадастровим номером не приймалося. З листа Київської обласної військової адміністрації №2958/08/09.02-N-2023 від 23 березня 2023 року встановлено, що за інформацією, наявною в департаменті Київською обласною державною адміністрацією у період 2011-2023 років розпорядження щодо погодження зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, які знаходяться в 161 кварталі Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не видавались. Згідно рішення Новопетрівської сільської ради № 502-22-6 від 25 квітня 2013 року, викопіювань з технічної документації, викопіювання з планшету № 5 Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» лісовпорядкування 2003 року, копії проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київська ЛНДС» 2004 року, копії плану лісонасаджень Старопетрівського лісництва лісовпорядкування 2003 року, фрагментів кадастрової карти України з нанесеними межами Старопетрівського лісництва за даними лісовпорядкування за 2003 та 2004 роки, встановлено часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» - квартал 161, ділянка 6 Старопетрівського лісництва. Позиція суду апеляційної інстанції Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Поняття земель лісогосподарського призначення наведене в статті 5 Лісового кодексу України, згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Частиною 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Тобто в порядку статті 20 Земельного кодексу України, частини 1 та 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Згідно із пункту 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 відноситься до земель лісогосподарського призначення. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України). До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України). Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»). Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України). Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та друга статті 149 ЗК України). Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України). Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ята статті 149 ЗК України). Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України). З огляду на наведене, вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірних земельних ділянок державної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення не належало до повноважень Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Отже, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц. Тобто, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування у цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є саме забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у разі якщо перехід права володіння на земельну ділянку є неможливим в силу закону, в такому випадку зайняття спірних земельних ділянок слід розглядати як не пов`язане з позбавлення володіння порушення права власності держави, у зв`язку з цим таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Водночас, згідно частини першої та другої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. Статтею 56 Земельного кодексу України встановлено, що землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц. Земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 утворена внаслідок поділення земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, вибула з володіння держави на підставі рішення Новопетрівської сільської ради, яка не мала повноважень на вилучення та передачу у власність цієї ділянки. Тому є підстави вважати, що така ділянка вибула з володіння власника поза його волею. В даному випадку, належним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов до кінцевого набувача. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. На підставі викладеного, суд першої інстанції, установивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду. Верховним Судом у постанові від 01 травня 2024 року у справі №369/2869/22 зроблено висновок суду про те, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження №12-61гс21)). Ураховуючи вищевикладене, суд вважає доводи прокурора про те, що суд першої інстанції встановивши, що обраний позивачем спосіб захисту інтересів держави є неефективним, мав застосувати до даних правовідносин ст. 387 ЦК України та витребувати її у власність держави є неприйнятними та не заслуговують на увагу. На підставі викладених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові, у зв`язку із невірно обраним позивачем способом захисту. Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 серпня 2024 року підлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволенню не підлягає. Розподіл судових витрат Оскільки колегія суддів залишає без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури, перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 серпня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 02 грудня 2024 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова