Постанова Вінницький апеляційний суд № 145/406/24

Справа № 145/406/24 Провадження № 22-ц/801/2208/2024 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2024 рокуСправа № 145/406/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Копаничук С.Г., суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Копилової Л. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - встановив: 01.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до батька - ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Зазначала, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 і на даний час досягла повноліття, проживає з матір`ю у Республіці Польщі і навчається в 4 класі Громадського Ліцея Образотворчого Мистецтва ,що знаходиться в населеному пункті Ополе, Опольського воєводства, Польща, яке триватиме до 31.08.2025 року . В зв`язку з навчанням вона позбавлена можливості працювати і забезпечувати себе, а батько добровільно відмовляється надавати їй матеріальну допомогу, тому просить стягнути з відповідача на її утримання аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку та доходів щомісячно, починаючи з 01.03.2024 року і до закінчення нею навчання, тобто ,до 31.08.2025 року. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2024 року позов задоволено частково. Стягунуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на її утримання на період навчання в Громадському Ліцеї Образотворчого Мистецтва у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку та доходів щомісячно, починаючи з 01.03.2024 року і до закінчення нею навчання, тобто, до 31.08.2025 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд не врахував ті обставини , що він одружився у 2019 році у нього нова сім`я , про яку він має піклуватись, На його утриманні перебуває малолітній син дружини- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також його матір - ОСОБА_4 , яка є пенсіонеркою, важко хворіє та потребує фінансової допомоги. Крім цього, на користь матері позивачки з нього стягуються аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , 2009 р.н. Протягом 2023 року він сплатив на утримання позивачки і доньки ОСОБА_6 84 136 грн. Також має витрати на власні потреби, пов`язані з проходженням військової служби, а тому не має змоги сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2024 року вказаним вимогам відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що відповідає є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.4). Позивачка навчається у Громадському ліцеї Образотворчого Мистецтва (Групи Державних Закладів Мистецької Освітив місті Ополе) з 2023 року по 31 серпня 2025 року (а.с.12). Відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у частині НОМЕР_1 , отримує грошову винагороду розмір якої за 6 місяців з червня по грудень 2023 року склав - 32 629 грн. 44 коп. (а.с.42). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що позивач є повнолітньою донькою відповідача, яка продовжує навчатись і в зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги. Відповідач є працездатним, має можливість надавати матеріальну допомогу, проте добровільно такої допомоги доньці не надає .Виходячи із засад розумності, справедливості та добросовісності, вважав можливим стягувати з відповідача аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини від усіх видів його доходу (заробітку), щомісячно, Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не має можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання і позивачка не надала доказів того, що вона потребує матеріальної допомоги не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. В силу положень частин 1 та 2 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. У ст. 182 Сімейного кодексу України передбачений перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, зокрема стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Отже, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Крім того, аналіз положень статей 199, 200 СК України вказує на те, що законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх сина чи дочку, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріального допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу, а також з врахуванням можливостей самої повнолітньої дочки (сина) нести таке утримання. Відповідачем не оспорюються обставини проживання повнолітньої дочки доньки за кордоном та навчання її у 4 класі Громадського ліцею Образотворчого Мистецтва (Групи Державних Закладів Мистецької Освітив місті Ополе) з 2023 року по 31 серпня 2025 року. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Матеріалами справи підтверджується, що донька відповідача ОСОБА_1 на день звернення до суду з позовом та на час ухвалення судом рішення досягла повноліття, але не досягла 23 років, навчається у вищому навчальному закладі , не працює, у зв`язку із цим потребує матеріальної допомоги. Також, загальновідомими є обставини поточних щоденних потреб доньки, які не потребують доказування - у харчуванні, засобах гігієни, одязі, взутті тощо. Колегія суддів вважає, що повнолітня дочка не може самостійно утримувати себе, оскільки навчається на денній формі навчання , а тому потребує матеріальної допомоги. Відповідач є фізично здоровою ,працездатною особою, не позбавлений можливості працевлаштуватися з метою отримання доходу, а отже, суд вірно позитивно оцінив його можливості утримувати повнолітню дочку. Доводи апелянта про те, що у нього на утриманні перебуває дитина його дружини від іншого шлюбу, батьком якої він не являється , є безпідставними, оскільки згідно закону у відповідача відсутній обов`язок утримувати дітей, батьком яких він не являється. Крім того, відповідач не надав доказів, що на його повному утриманні знаходиться його матір, а також , відсутність у неї інших дітей, які також мають обов`язок піклування про неї і надання їй матеріальної допомоги. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу ,так як спростовуються наявними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про можливість надання матеріальної допомоги відповідачем повнолітній доньці ,яка продовжує навчання, на період її навчання та вірно визначив розмір аліментів на її утримання, врахувавши матеріальне становище як відповідача, так і позивачки, з урахуванням обов`язковості та рівня неминучих витрат на організацію її побуту і навчання на день ухвалення рішення. Розмір аліментів в сумі 1/6 частки заробітку (доходу) відповідача , правильно визначений судом , забезпечить справедливий баланс між потребами повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, в отриманні матеріальної допомоги та можливостями відповідача у наданні такої допомоги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судові витрати понесенні у зв`язку з розглядом справи в суд і апеляційної інстанції залишити за відповідачем. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2024 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної залишити за відповідачем. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач С. Г. Копаничук судді: С. К. Медвецький В. В. Оніщук