Постанова 4806 № 303/4918/21

Справа № 303/4918/21 П О С Т А Н О В А іменем України 27 червня 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі : судді-доповідачки Готри Т.Ю., суддів Бисаги Т.Ю., Собослоя Г.Г., за участі секретарки судового засідання Терпай С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, та додаткових витрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 липня 2021 року, ухвалене суддею Гутій О.В., в с т а н о в и в : У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, та додаткових витрат. Позов мотивовано тим, що між нею та відповідачем було укладено шлюб, який 07.09.2006 розірвано. За час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час син є повнолітнім і навчається у приватному вищому навчальному закладі «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» на факультеті європейської освіти за напрямком підготовки «Туризм та готельно-ресторанні послуги». Форма навчання денна. Навчання платне і його вартість за перший курс склала 4 800 грн, які нею сплачено. Крім цього, її син уклав з університетом імені ОСОБА_4 договір від 30.10.2020 про проходження навчальної програми BSc за фахом «Туризм і ресторанний бізнес» за денною формою навчання. Весь курс навчання складає 1 400 євро, що еквівалентно 46 916, 24 грн. Вказувала, що їхній син навчається за межами України, а тому йому необхідне належне матеріальне забезпечення. Просила врахувати, що у неї є ще малолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку вона також зобов`язана утримувати. Посилаючись на наведене, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина, який продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини всіх його заробітків (доходів) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду із цим позовом і до досягнення сином 23 років або до закінчення навчання. Також просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь додаткові витрати на дитину в розмірі 29 209, 28 грн. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , на період його навчання, у розмірі 1/4 частини всіх доходів ОСОБА_2 щомісячно, починаючи з 16.06.2021 і до закінчення сином навчання, але не довше ніж до досягнення сином 23 років. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на незаконність та необґрунтованість зазначеного рішення суду внаслідок порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Скарга мотивована тим, що після розірвання шлюбу з позивачкою він сплачував аліменти на утримання сина до його повноліття. Згодом він створив іншу сім`ю і у нього на утриманні знаходяться двоє неповнолітній дітей віком 7-ми та 11-ти років. На даний час він є безробітним і доходів не має. Відтак, немає можливості надавати матеріальну допомогу сину, який продовжує навчання. Доказів того, що у нього є доходи, що він працює та спроможний сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, матеріали справи не містять. А та обставина, що на батьків покладено обов`язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, сама по собі не може бути підставою для задоволення позову. Вважає, що стягнення з нього аліментів на утримання сина, який продовжує навчання у розмірі 1/4 частини всіх його заробітків (доходів) щомісячно є необґрунтованим, оскільки позивачкою не надано жодних доказів про його майновий стан, а також не надано доказів того, що їхній повнолітній син дійсно потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням. З огляду на наведене, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї вимоги відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 не скористалася. У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Райко В.В. апеляційну скаргу не визнав, просив таку залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився повторно, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а тому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідачки, пояснення представника позивачки, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовній вимозі про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат у сумі 29 209,28 грн не оскаржене, а відтак апеляційним судом у цій частині не переглядається. Зважаючи на те, що відповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, то суд апеляційної інстанції переглядає справу тільки в межах доводів та вимог саме щодо цієї позовної вимоги. Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 07 вересня 2006 року (а.с.5). Позивачка та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується повторно виданим свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15.11.2017 (а.с.6). На час звернення до суду із зазначеним позовом, син сторін, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття і він навчається у Приватному вищому навчальному закладі «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» на першому курсі факультету європейської освіти за напрямком підготовки «Туризм та готельно-ресторанні послуги». Форма навчання денна. Навчання платне (за контрактом), стипендії не отримує. Термін навчання до 30.06.2024, що підтверджується довідкою, виданою цим навчальним закладом за №029/5813 від 26 жовтня 2020 року, а також контрактом №029/20/363 від 01.09.2020, згідно з яким вартість навчання за перший курс становить 4 800 грн, і ці кошти сплачені позивачкою, що стверджується квитанцією від 23.09.2020 (а.с.9-11). Також відповідно до укладено між університетом імені ОСОБА_4 та студентом університету ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , договору про навчання від 30.10.2020, останній зарахований на денну форму навчання університету для проходження навчальної програми BSc за фахом «Туризм і ресторанний бізнес». Весь курс навчання складає 1 400 євро (а.с.12-17). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу своєму повнолітньому сину, який продовжує навчання, а тому дійшов висновку про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання повнолітнього сина в розмірі ј частини всіх доходів щомісячно, починаючи з 16.06.2021 і до закінчення сином навчання, але не довше ніж до досягнення сином 23-річного віку. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням, і відповідач може надавати йому таку допомогу. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу України, яка передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. Статтею 199 СК України встановлено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Згідно з ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Отже, однією з обов`язкових обставин, що підлягають доказуванню в цій справі, є наявність у відповідача можливості надавати таку матеріальну допомогу. Сімейний Кодекс України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. ОСОБА_2 є молодою, працездатною особою, який за твердженням представника позивачки працює за кордоном і його щомісячний дохід складає близько 2 000 доларів США, а тому він може надавати матеріальну допомогу своєму сину, який продовжує навчання. Та обставина, що у відповідача на утриманні є ще двоє неповнолітніх дітей : син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що стверджується свідоцтвами про їх народження (а.с.36-37), не виключає обов`язку відповідача надавати матеріальну допомогу також і своєму повнолітньому сину ОСОБА_3 , який її потребує. Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на наведене, апеляційний суд доходить висновку, що позивачка довела належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами свої вимоги до ОСОБА_2 , що знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», заява № 4909/04, рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, § 58). Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому оскаржене рішення місцевого суду, на підставі ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача без задоволення. Керуючись статтями 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 8 липня 2022 року. Суддя-доповідачка Судді