Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 338/1900/23

Справа № 338/1900/23 Провадження № 22-ц/4808/1086/24 Головуючий у 1 інстанції Решетов В. В. Суддя-доповідач Василишин Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В., суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д., секретаря Шемрай Н.В. за участю апелянта ОСОБА_1 представника апелянта адвоката Кузів Л.В. представника відповідача адвоката Бігун В.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Решетова В. В., у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в процесі розгляду справи уточнив, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Позов обґрунтовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1094 га з кадастровим номером № 2620488201:01:004:0322 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, йому на праві приватної власності належить також земельна ділянка площею 0,21 га з кадастровим № 2620488201:01:004:0325 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка), що розташована за тією ж адресою. Відповідач ОСОБА_2 є межівником його земельної ділянки, однак користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та самовільно без погогодження з ним поставив на його земельній ділянці металічну огорожу, яка складається з металевих стовпців та металевої сітки. Водночас ОСОБА_3 є потенційним власником суміжної земельної ділянки. ОСОБА_2 в добровільному порядку зробити демонтаж огорожі відмовився та своїми діями чинить перешкоди в користуванні належними йому на праві власності земельними ділянками, які полягають в тому, що огорожа стоїть на земельній ділянці впритул до літньої кухні, яку він не має можливості обслуговувати та зробити зовнішній ремонт кухні. Відстань від кухні до встановленої огорожі складає декілька сантиметрів, а згідно ДБН має бути не менше 1 метра. Тобто вказані дії ОСОБА_2 призвели до самовільної зміни останнім меж земельних ділянок. Враховуючи викладане, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ним земельною ділянкою площею 0,1094 га з кадастровим № 2620488201:01:004:0322 для ведення особистого селянського господарства та земельною ділянкою площею 0,21 га з кадастровим № 2620488201:01:004:0325 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу незаконно встановленої огорожі - металевої сітки довжиною 36,0 м та довжиною 35,3 м відповідно, загальною площею 43,2 кв.м. та 42,4 кв.м. відповідно, а також зобов`язати відповідачів не порушувати його право власності, тобто не встановлювати огорожу на його земельних ділянках. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив із того, що позивач належних доказів на підтвердження факту порушення відповідачами меж його земельної ділянки не надав. При цьому суд зазначив, що учасникам справи неодноразово роз`яснювалося право заявити клопотання про проведення відповідної земельно-технічної експертизи для остаточного вирішення питання наявності чи відсутності порушення меж земельних ділянок, однак сторони категорично відмовилися від проведення такої. Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив поданий ним акт земельної комісії Дзвиняцької сільської ради від 13 грудня 2023 року, яким підтверджується факт порушення ОСОБА_2 меж його земельної ділянки в натурі та яким рекомендовано останньому відновити такі межі. Крім того, у матеріалах справи є проекти землеустрою земельних ділянок, довідки про порушення меж земельних ділянок, а також світлини, які свідчать, що відповідач поставив огорожу з металевої стіки та стовпці у такий спосіб, що він не має можливості обслуговувати літню кухню, власником якої він є. Зазначене вказує на наявність підстав для задоволення його позовних вимог. Крім того, апелянт зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 є користувачем суміжних земельних ділянок, а тому він не набув права встановлювати паркан. Просить оскаржуване рішення суду скасувати та зобов`язати відповідачів не чинити йому перешкоди в користуванні земельними ділянками площею 0,1094 га з кадастровим № 2620488201:01:004:0322 для ведення особистого селянського господарства та площею 0,21 га з кадастровим № 2620488201:01:004:0325 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі. Позиція інших учасників справи Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заяви (клопотання) учасників справи Апелянт ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кузів Л.В. у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили їх задоволити. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, їх представник - адвокат Бігун В. П. заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта та його представника, а також представника відповідачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Фактичні обставини справи ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1094 га з кадастровим № 2620488201:01:004:0322, цільове призначення якої: для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 вересня 2014 року. Право власності на вказану земельну ділянку 12 вересня 2014 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 15-16, том 1). Також ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,21 з кадастровим № 2620488201:01:004:0325, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 вересня 2014 року. Право власності на вказану земельну ділянку 12 вересня 2014 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 17-18, том 1). Відповідно до рішення тринадцятої сесії двадцять першого скликання Росільнянської сільської ради від 28 грудня 1993 року чоловікові співвідповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було передано у приватну власність 4 земельні ділянки, включаючи ті, які межують із земельними ділянками, які належать на праві власності позивачу (а.с. 78-81, том 1). Згідно із довідками КП «Проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро Івано-Франківської районної ради» від 01 грудня 2023 року довжина самовільно встановленої огрожі між ділянками для ведення особистого селянського господарства (кадастровий № 2620488201:01:004:0322) становить 36.0 м та між садибними ділянками (кадастровий № 2620488201:01:004:0325) становить 58.3 м. Матеріал огорожі: металева сітка висотою 1.2 м по металевих стовпчиках діаметром 50 мм (а.с. 12-13, том 1). Актом розгляду звернення громадянина ОСОБА_1 , складеним 13 грудня 2023 року робочою групою у складі: заступника Дзвиняцької сільської ради, старости с. Росільна, начальника земельного відділу Дзвиняцької сільської ради, землевпорядника та депутата с. Росільна рекомендовано громадянину ОСОБА_2 усунути перешкоди та здійснити заходи щодо відновлення межових знаків зі сторони спірної межі та закріпити їх в натурі (на місцевості) (а.с. 31, том 1). Відповідно до довідки КП «Проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро Івано-Франківської районної ради» від 02 квітня 2024 року довжина самовільно встановленої огрожі між садибними ділянками (кадастровий № 2620488201:01:004:0325) становить 35.3 м. Матеріал огорожі: металева сітка висотою 1.2 м по металевих стовпчиках діаметром 50 мм. Площа металевої огорожі становить 42.4 кв.м. Довжина огорожі із дерев`яного штахетника становить 23.03 м, а площа 27,6 кв.м. (а.с. 12-13, том 1). Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Частиною шостою статті 106 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок. Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України). Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник або користувач земельної ділянки має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у коритсуванні власністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами не довів порушення його прав як власника земельної ділянки з боку відповідачів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині другій статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні належними йому земельними ділянками, так як встановили огорожу впритул до його літньої кухні, яку він не має можливості обслуговувати, тобто самовільно змінили межі земельних ділянок. Разом з тим, апеляційний суд приходить висновку, що позивачем не представлено доказів, які б підтверджували порушення меж належних йому земельних ділянок встановленням спірної огорожі, хоча саме на нього покладено обов`язок доведення факту дійсного порушення його права. Представник відповідачів не заперечувала щодо влаштування огорожі відповідачами на земельних ділянках, які були передані в користування ОСОБА_4 і які межують із земельними ділянками позивача, однак доказів того, що внаслідок влаштування огорожі ними було змінено межі земельних ділянок останнього, матеріали справи не містять. Як правильно зазначив суд першої інстанції, сторони посилаються на взаємовиключні докази щодо порушення меж, тоді як суд роз`яснював позивачу його право на звернення до суду з клопотанням про призначення земельно-технічної експертизи для доведення своїх вимог, проте позивач таким правом не скористався. Зазначене свідчить про те, що судом було створено учасникам справи всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав. Доводи апеляційної скарги про те, що обґрунтованість позовних вимог підтверджується планом перенесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевість) ОСОБА_1 та актом земельної комісії від 13 грудня 2023 року, не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції належним чином проаналізував вказані докази та надав їм обґрунтовану оцінку. Так, в суді першої інстанції в якості свідка була допитана ОСОБА_5 , яка пояснила, що на замовлення позивача співставляла розташування поворотних точок земельної ділянки позивача відповідно до місця її розташування за даними Держгеокадастру по межі здійсненої огорожі. Здійснюючи таке співставлення, вона не перевіряла в цілому розташування земельних ділянок, не визначала межі і це не було предметом замовлення. Для цього потрібно проводити експертизу. З її показань суд встановив, що її виміри, відображені у згадуваному плані, не вказують на порушення межі відповідачами, дані в ДЗК неточні, можливо при оформленні ділянок позивача було допущено помилки і не можна стверджувати, що саме відповідачі порушили межі. З огляду на це, суд правомірно визнав план перенесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевість) неналежним доказом у справі, що апелянтом жодним чином не спростовано. Крім того, враховуючи, що робоча група з розгляду звернення ОСОБА_1 , при складенні акта про порушення керувалася зазначеним планом перенесення меж, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив і поданий позивачем акт як доказ на підтвердження заявлених вимог. Також не заслуговують на увагу як докази і довідки КП «Проектно-виробничого архітектурно-планувального бюро» щодо розміру огорожі, оскільки такі самі по собі містять дані щодо довжини, висоти та матеріалу спірної огорожі, проте не підтверджують жодної обставини, що є предметом спору. Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права щодо недослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні. А отже, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 грудня 2024 року. Суддя-доповідач Л. В. Василишин Судді: І. О. Максюта В. Д. Фединяк