Ухвала КЦС ВС № 346/6265/18

Ухвала Іменем України 25 вересня 2023 року м. Київ справа № 346/6265/21 провадження № 61-13483ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Гвіздецька селищна рада Коломийського району, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Бойчук І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О., ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що рішенням Гвіздецької селищної ради від 16 липня 2008 року№ 153-ХХ/08 йому передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1430 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3936 га. Ці земельні ділянки межують одна з одною та розташовані в АДРЕСА_1 . Рішенням Гвіздецької селищної ради від 31 грудня 2004 року передано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,4310 га, зокрема по ділянках: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0,1388 га; для ведення особистого селянського господарства площею - 0,2922 га. Зазначав, що їх земельні ділянки межують між собою, проте на цей час межові знаки знищені. Під час будівництва огорожі він відступив від встановленої межі в глибину своєї земельної ділянки з метою влаштування рову для стоку дощових вод. Навесні 2017 року ОСОБА_2 перекопав зазначений рів та влаштував вздовж огорожі, впритул до неї, металеву конструкцію, яка складається з металевих стовпів та листів металу. Через це стічні дощові води, а також вода від танення снігу збираються на подвір`ї, внаслідок чого псується огорожа, вимивається земельний покрив, виникають незручності у користуванні подвір`ям, він не має доступу до фундаменту огорожі. Просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення металевої конструкції, яка складається з металевих стовпів та листів металу, а також зобов`язати його сприяти відновленню межових знаків між спірними земельними ділянками. У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Гвіздецької селищної ради Коломийського району, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про визнання незаконним та скасування рішення Гвіздецької селищної ради від 16 липня 2008 року, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих на ім`я ОСОБА_1 , про скасування внесених відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру. Вимоги свого позову ОСОБА_2 обґрунтував тим, що рішенням Гвіздецької селищної ради від 31 грудня 2004 року йому у власність передано земельні ділянки площею 0,4310 га. Огорожа між земельними ділянками зведена тридцять років тому та фактично розмежовує спірні земельні ділянки сторін спору, що підтверджується актом обстеження, встановлення межових знаків та погодження меж від 28 червня 2008 року. Земельна ділянка площею 0,2922 га, цільове призначення якої ведення особистого селянського господарства, розташована в АДРЕСА_2 є його власністю, а отже встановлена ним огорожа знаходиться на його земельній ділянці та твердження ОСОБА_1 про самоправність його дій є безпідставними. Крім того, у січні 2019 року він звернувся в міськрайонне управління у Коломийському районі та м. Коломиї Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області із заявами про реєстрацію земельних ділянок, проте отримав відмову у внесенні відомостей. Причиною такої відмови зазначено перетин земельних ділянок із ділянкою з кадастровим номером 2623255200:01:002:0152 та ділянкою із кадастровим номером 2623255200:0:002:0153, що належать ОСОБА_1 . Оскільки, приватизація земельних ділянок була здійснена ним у 2005 році, а ОСОБА_1 у 2008 році, то відповідне рішення Гвіздецької селищної ради та видані на підставі даного рішення державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 підлягають до скасування. Просив визнати незаконним та скасувати рішення Гвіздецької селищної ради від 16 липня 2008 року. Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3936 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яку передано ОСОБА_1 . Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1430 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яку передано у власність ОСОБА_1 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 20 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства площею 0,3936 га шляхом знесення металевої конструкції, яка складається з металевих стовпів та листів металу. Зобов`язано ОСОБА_2 сприяти у відновленні межових знаків, які встановлюють межі між земельною ділянкою належною ОСОБА_2 , в АДРЕСА_2 та земельною ділянкою призначеною для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1430 га та земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства площею 0,3936 га, що належать ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 409,60 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права ОСОБА_1 , як власника земельних ділянок, порушуються встановленням ОСОБА_2 загороджувальної конструкції вздовж та впритул до огорожі, що належить ОСОБА_1 , тому є підстави для задоволення його позову. Натомість, позивачем за зустрічним позовом - ОСОБА_2 не доведено, а судом в ході розгляду справи не встановлено порушень Гвіздецькою селищною радою вимог відповідних нормативно-правових актів щодо підстав, умов та порядку надання ОСОБА_1 у власність спірних земельних ділянок, що могли б слугувати підставою для визнання недійсними та скасування оскаржуваних рішень та державних актів. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 20 квітня 2023 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення його права чи охоронюваних законом інтересів шляхом створення ОСОБА_2 перешкод у користуванні належними йому земельними ділянками. Водночас, погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 ОСОБА_1 , в особі свого представника - ОСОБА_3 16 березня 2023 року через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині скасування рішення суду першої інстанції та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції в силі. ОСОБА_1 , як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 583/4031/15-ц, від 02 серпня 2019 року у справі № 175/3999/15, від 21 серпня 2019 року у справі № 167/407/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Зазначає, що зроблений судом апеляційної інстанції висновок про те, що відсутні підстави для задоволення його позову, прямо суперечить доказам, що містяться у матеріалах справи. Вважає, що апеляційним судом не застосовано норми матеріального права, що регулюють порядок захисту прав власника майна від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, що призвело до ухвалення оскаржуваної постанови. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Гвіздецької селищної ради від 16 листопада 2004 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_2 . На підставі вказаного рішення Івано-Франківською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» виготовлено технічний звіт по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельних ділянок громадянину ОСОБА_2 в селищі Гвіздець площею 0,4310 га для обслуговування жилого будинку і господарських споруд та ведення особистого селянського господарства. Рішенням Гвіздецької селищної ради від 31 грудня 2004 року затверджено технічну документацію на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки у власність ОСОБА_2 на площу 0,4310 га в АДРЕСА_2 , та передано йому у власність земельні ділянки площею 0,4310 га в тому числі по ділянках: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0,1388 га в тому числі двору - 0,0746 га, під будівлями - 0,0268 га, саду - 0,0374 га; для ведення особистого селянського господарства площею - 0,2922 га в тому числі саду - 0,1564 га, ріллі - 0,1358 га. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано Державний акт про право власності на земельну ділянку серія ІФ № 036530 від 21 лютого 2005 року для будівництва обслуговування жилого будинку та господарських будівель площею 0,1388 га, кадастровий номер 2623255200:01:002:0060 та Державний акт про право власності на земельну ділянку серія ІФ № 036531 від 21 лютого 2005 року для ведення особистого селянського господарства площею 0,2922 га, кадастровий номер 2623255200:01:002:0061. Відповідно до акту без дати між суміжними землекористувачами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 погоджено межі земельних ділянок, що проходять умовно по землі та огорожі, встановлені межові знаки, що передані на збереження ОСОБА_2 . Рішенням Гвіздецької селищної ради від 16 липня 2008 року № 153-ХХ/08 затверджено технічну документацію на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 загальною площею 0,5366 га в АДРЕСА_3 , передано йому у власність вказану земельну ділянку площею - 0,5366 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування жилого будинку - 0,1430 га, в тому числі - саду - 0,0163 га, під будівлями - 0,0281 га, двору - 0,0986 га, та для ведення особистого селянського господарства - 0,3936 га, в тому числі рілля - 0,1152 га, саду - 0,2784 га. На підставі цього рішення селищної ради 08 грудня 2008 року ОСОБА_1 видано: - державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 грудня 2008 року серія ЯЗ № 025053 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1430 га, кадастровий номер 2623255200:01:002:0152; - державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 грудня 2008 року серія ЯЗ № 025052 для ведення особистого селянського господарства площею 0,3936 га. кадастровий номер 2623255200:01:002:0153. Відповідно до акта від 28 червня 2008 року між суміжними землекористувачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 погоджено межі земельних ділянок, що проходять умовно по землі та по огорожі, встановлені межові знаки, що передані на збереження ОСОБА_1 . Станом на час передачі у власність спірних земельних ділянок, площі ділянок відповідали розмірам вказаним у рішенні Гвіздецької селищної ради № 153-ХХ/08 від 16 липня 2008 року, межові знаки встановлені, зауважень щодо меж від суміжних землекористувачів не надходило. На підставі матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 2623255200:01:002:0152 та 2623255200:01:002:0153, що належать ОСОБА_1 межують із земельною ділянкою з кадастровим номером 2623255200:01:002:00061, що належить ОСОБА_2 . Навесні 2017 року останній встановив вздовж огорожі, впритул до бетонного фундаменту, що належить ОСОБА_1 , металеву зварну конструкцію, яка складається із металевих стовпчиків та металевих листів. Внаслідок встановлення даної конструкції доступ до огорожі є обмеженим. Межові знаки, що були встановлені під час визначення меж земельних ділянок станом на 2017 рік відсутні. Зазначені обставини підтверджуються показаннями сторін спору, фото та відеозаписами. У зв`язку із виникненням між сторонами справи спору щодо меж земельних ділянок та порядку землекористування, на підставі заяви ОСОБА_1 комісією у складі голови селищної ради ОСОБА_8., інженера - геодезиста ОСОБА_7 в присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 проведено відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка знаходиться на території АДРЕСА_4 . Як зазначено в акті від 25 травня 2017 року ОСОБА_2 від підпису відмовився, оскільки з встановленою межею не згідний. Листом Гвіздецької селищної ради від 24 травня 2017 року № 163/02-24 ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до проектної організації для встановлення меж в натурі. Листом Коломийської районної державної адміністрації від 25 травня 2017 року № М-925/ГЛ-У рекомендовано ОСОБА_2 спільними зусиллями із ОСОБА_1 організувати роботи щодо водовідводу між сусідніми земельними ділянками. Листом Гвіздецької селищної ради від 24 травня 2017 року № 166/02-24 рекомендовано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільними зусиллями зробити водовідведення від вулиці Стефаника між суміжними господарствами. Актом від 01 червня 2017 встановлено, що фактична площа приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки відповідає площі, яка зазначена в державному акті на право власності на земельну ділянку серія ІФ № 036531, а саме: 0,2922 га. На підставі заяви ОСОБА_1 ТОВ «Західзем» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 0,5366 га: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - площею 0,1430 га та ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3936 га в АДРЕСА_1 . Відповідно до акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 18 вересня 2018 року межі земельної ділянки кадастровий номер 2623255200:01:002:0152 площею 0,1430 га закріплені межовими знаками у кількості 7 штук, знаки передані на зберігання ОСОБА_1 , суміжний землекористувач ОСОБА_2 від підпису відмовився. Відповідно до акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 18 вересня 2018 року межі земельної ділянки кадастровий номер 2623255200:01:002:0153 площею 0,3936 га закріплені межовими знаками у кількості 10 шт., знаки передані на зберігання ОСОБА_1 , суміжний землекористувач ОСОБА_2 від підпису відмовився. На підставі нотаріально посвідчених приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцко П. П. заяв, від 14 вересня 2018 року про внесення в Держаний земельний кадастр зміни на земельні ділянки кадастровий № 2623255200010020152 та кадастровий номер 2623255200010020153 було внесено відповідну інформацію щодо площі, конфігурації та меж земельних ділянок до Державного земельного кадастру. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 листопада 2018 року № НВ-2604088282018 земельна ділянка кадастровий номер 2623255200:01:002:0152, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,1430 га належить на праві власності ОСОБА_1 . Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 листопада 2018 року № НВ-2604088352018 земельна ділянка кадастровий номер 2623255200:01:002:0153, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,3936 га належить на праві власності ОСОБА_1 . Площі спірних земельних ділянок ОСОБА_1 після проведення встановлення (відновлення) меж та внесення відомостей до Державного земельного кадастру не змінились та відповідають площам, вказаним у рішенні Гвіздецької селищної ради від 16 липня 2008 року № 153-ХХ/08. Листом Гвіздецької селищної ради від 22 березня 2019 року № 74/02-24 селищний голова ОСОБА_8 підтвердив те, що був присутній при встановленні межі земельних ділянок та те, що дерев`яні «колишки» знаходяться приблизно на відстані до 2 м з однієї сторони та 3,5 м з другої сторони від огорожі ОСОБА_1 . Відповідно до акту від 01 червня 2017 року складеного на підставі звернень ОСОБА_2 до Гвіздецької селищної ради щодо звинувачень ОСОБА_1 про те, що він забирає у нього частину його земельної ділянки, селищним головою за участі землевпорядника та в присутності ОСОБА_2 його захисника Наливайко С. М. 01 червня 2017 року здійснено контрольний замір приватизованої Комаришиним С. М. земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2 , яка межує з ділянкою ОСОБА_1 . В результаті чого встановлено, що фактична площа приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки відповідає площі, яка зазначена в Державному акті на право власності на земельну ділянку, серії ІФ-№036531, а саме: 0,2922 га. ОСОБА_2 22 січня 2019 року звернувся до міськрайонного управління у Коломийському районі та м. Коломиї Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2623255200:01:002:0061 площею 0,2922 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 . Рішенням управління від 30 січня 2019 року № РВ-2600492152019 ОСОБА_2 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру. Причина відмови: перетин ділянок з ділянкою 2623255200:01:002:0152 (площа співпадає на 3,988%), ділянкою 2623255200:01:002:0153 (площа співпадає на 2,8186%), ділянкою 2623255200:01:002:0126 (площа співпадає на 2,009%). Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 26 вересня 2022 року земельна ділянка кадастровий номер 2623255200:01:002:0126 належить на праві власності ОСОБА_9 . Згідно з висновком експерта від 18 жовтня 2019 року № 821 судової земельно-технічної експертизи: фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою користується ОСОБА_1 , складає 0,1430 га, і відповідає площі зазначеній у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 025053 від 08 грудня 2008 року з кадастровим номером 2623255200010020152 за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка складає 0,1430 га, однак не відповідає лінійним промірам фактичного користування земельної ділянки, лінійним промірам зазначеним в Державному акті на право власності; фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою користується ОСОБА_1 , складає 0,3746 га, і не відповідає площі зазначеній у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 025052 від 08 грудня 2008 року з кадастровим номером 2623255200010020152 за цільовим призначенням для ведення селянського господарства, яка складає 0,3936 га, а також не відповідає лінійним промірам фактичного користування земельної ділянки, лінійним промірам зазначеним в Державному акті на право власності; фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою користується ОСОБА_2 складає 0,1386 га, практично відповідає площі зазначеній у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 036530 від 21 лютого 2005 року з кадастровим номером 2623255200010020060 за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка складає 0,1388 га, однак не відповідає лінійним промірам фактичного користування земельної ділянки, лінійним промірам зазначеним в Державному акті на право власності; фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою користується ОСОБА_2 складає 0,2923 га, практично відповідає площі зазначеній у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 036531 від 21 лютого 2005 року з кадастровим номером 2623255200010020061 за цільовим призначенням для ведення селянського господарства, яка складає 0,2922 га, однак не відповідає лінійним промірам фактичного користування земельної ділянки, лінійним промірам зазначеним в Державному акті на право власності; перетину вказаних земельних ділянок, якими користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не існує. Висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи № 279, вказано, що земельні ділянки ОСОБА_1 , які належать йому на праві власності відповідно до Витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки: № НВ-2604088282018; № НВ-260408835522018 від 05 листопада 2018 року з кадастровими номерами: 2623255200:01:002:0152 площею 0,1430 га; 2623255200:01:002:0153 площею 0,3936 га зміщені та накладаються на земельну ділянку ОСОБА_2 по межі Г-Д. Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватись правил добросусідства, тощо. Відповідно до частини третьої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно до частин першої - другої статті 118 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Згідно з частинами восьмою-десятою статті 118 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Частиною першою статті 126 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Отже, положеннями Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено порядок отримання громадянином у власність земельних ділянок, порушення якого є підставами до скасування правовстановлюючого документу (Державного акту) про право власності на земельну ділянку. Відповідно до статті 11 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів. Відповідно до пункту 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок. Відповідно до пункту 144 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, Державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку. Відповідно до пункту 4.1. «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої Наказом Держкомзему від 18 травня 2010 N 376 (що діяла станом на час відновлення ОСОБА_1 меж належних йому земельних ділянок, тобто 2018 рік (далі - Інструкція): відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Згідно з пунктом 4.2. Інструкції власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Пункт 4.3. Інструкції: відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У пунктах 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право особи порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста». На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що фактично він користується земельними ділянками меншої площі та іншої конфігурації, внаслідок спорудження ОСОБА_2 конструкції впритул до огорожі, що належить ОСОБА_1 , чим порушив право позивача на користування належними йому земельними ділянками. Однак судом апеляційної інстанції встановлено відсутність жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача ОСОБА_1 . Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. При цьому, за висновком № 279 додаткової судової земельно-технічної експертизи від 13 грудня 2021 року навпаки зазначається, що земельні ділянки: № НВ-2604088282018; № НВ-260408835522018 від 05 листопада 2018 року з кадастровими номерами: 2623255200:01:002:0152 площею 0,1430 га; 2623255200:01:002:0153 площею 0,3936 га зміщені та накладаються на земельну ділянку ОСОБА_2 по межі Г-Д. Встановивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення його права чи охоронюваних законом інтересів шляхом створення перешкод у користуванні належними йому земельними ділянками, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Щодо посилання ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду України від 17 січня 2019 року у справі № 583/4031/15-ц, від 02 серпня 2019 року у справі № 175/3999/15, від 21 серпня 2019 року у справі № 167/407/17-ц Верховний Суд зауважує, що у цих постановах висловлено правовий висновок з урахуванням установлених обставин справи. У справі, про перегляд якої подано скаргу, апеляційним судом не встановлено, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належними йому земельними ділянками, зазначивши про недоведеність цієї обставини. Згідно зі статтею 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати обставини та надавати оцінку доказам у справі. Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Оскільки правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження із підстав, передбачених підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Гвіздецької селищної ради Коломийського району, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування внесених відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак