Ухвала КАС ВС № 420/5250/24

УХВАЛА 02 грудня 2024 року м. Київ справа №420/5250/24 адміністративне провадження № К/990/43896/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 420/5250/24 за позовом ОСОБА_1 до Одеського квартирно-експлуатаційного управління, Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: До суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Одеського квартирно-експлуатаційного управління, Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського квартирно-експлуатаційного управління, Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 14.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року; зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 14.12.2020 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року; зобов`язано Міністерство оборони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року; зобов`язано Міністерство оборони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік, компенсації за 84 дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року; зобов`язано Міністерство оборони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік, компенсації за 84 дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, з урахуванням раніше проведених виплат. В задоволенні заявлених позовних вимог в іншій частині відмовлено. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Міністерство оборони України звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою. За правилами частини 1 статті 334 КАС України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України, - найвищий судовий орган, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз?яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав?язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики - реалізація принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду - не тільки й навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов?язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв?язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено. Суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень - підпункт «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини 5 статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/5250/24, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №520/5794/2020; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. Однак, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 травня 2021 року у справі №520/5794/20, оскільки у цьому висновку Суд висловився щодо незастосування мінімальної заробітної плати (чи її частини) для розрахунків складових грошового забезпечення військовослужбовців та необхідності застосування саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб при розрахунку такого грошового забезпечення, а отже обставини цієї справи та справи, зазначеної скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування. Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію. Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови КМУ №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Загалом мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи рішення у даній справі, відповідають правовим висновкам Верховного Суду України від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 31 серпня 2022 року №120/8603/21-а, від 12 вересня 2022 року №500/1813/21, від 14 вересня 2022 року №500/1886/21 та від 22 вересня 2022 року №500/3840/21, від 06 лютого 2023 року №160/2775/22, про що і було зазначено в оскаржуваних судових рішеннях. З огляду на вищевказане, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від зазначеного висновку. Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані у даній справі судові рішення прийняті з урахуванням різних фактичних обставин у справі та за різного правового регулювання, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції зауважує, що скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Тому, колегією суддів не може бути взято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб?єктів правовідносин. Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 420/5250/24 за позовом ОСОБА_1 до Одеського квартирно-експлуатаційного управління, Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк