Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/543/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/543/24 пров. № А/857/13472/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (ЛДУ БЖД) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (ЛДУ БЖД) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 26.04.2024р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 09.01.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції 10.01.2024р.) за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Єрьоміна В.А., діюча на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати протиправною бездіяльність Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (ЛДУ БЖД) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; зобов`язати відповідача ЛДУ БЖД виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 28.07.2021р. по 16.12.2023р. в розмірі 105505 грн. 04 коп. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 100 від 08.02.1995р.; зобов`язати відповідача ЛДУ БЖД нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати (а.с.1-5, 25-29). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.32-33). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024р. заявлений позов задоволено частково; стягнуто з відповідача ЛДУ БЖД на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 31.07.2021р. по 31.01.2022р. у розмірі 81409 грн. 33 коп.; визнано протиправною бездіяльність відповідача ЛДУ БЖД щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016р. по день фактичної виплати 16.12.2023р.; зобов`язано відповідача ЛДУ БЖД нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01.01.2016р. по день фактичної виплати 16.12.2023р.; стягнуто з відповідача ЛДУ БЖД за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в сумі 968 грн. 96 коп. (а.с.51-55). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ЛДУ БЖД, який в поданій апеляційній скарзі покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити за безпідставністю (а.с.58-61). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково покликався на норми Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про військовий обов`язок і військову службу». Водночас, порядок проходження служби цивільного захисту визначається Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 593 від 11.07.2013р. Цими актами передбачено, що особам, які перебувають на службі в органах і підрозділах цивільного захисту, присвоюються не військові, а спеціальні звання, найменування яких включає в себе слова «служби цивільного захисту». Таким чином, поняття особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та військовослужбовця не є тотожними, тому застосування правових норм, які стосуються військовослужбовців, в розглядуваному випадку є неправильним. На момент звільнення позивача зі служби цивільного захисту та в подальшому порядок та умови виплати грошового забезпечення при звільненні осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються спеціальними нормативно-правовими актами. Зазначені акти не містять норм щодо виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Також 24.07.2023р. винесено рішення в справі № 380/12188/23, яким позов ОСОБА_1 задоволено; 16.12.2023р. відповідач повністю виконав зазначене судове рішення. Звідси, відповідач вчинив всі залежні від нього дії для невідкладного виконання рішення суду в добровільному порядку. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу у відповідача ЛДУ БЖД. Наказом ректора ЛДУ БЖД № 532 о/с від 29.07.2021р. підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника відділу матеріально-технічного забезпечення, виключено з кадрів ДСНС з 30.07.2021р. (а.с.9). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2023р. у справі № 380/12188/23 визнано протиправною бездіяльність ЛДУ БЖД щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., з урахуванням січня 2008 року як базового місяця; зобов`язано ЛДУ БЖД нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., з урахуванням базового місяця січень 2008 року та з урахуванням виплачених сум. Відповідач виконав рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2023р. у справі № 380/12188/23 та перерахував кошти на банківський рахунок позивача 16.12.2023р. у сумі 81373 грн. 66 коп. (а.с.11). 09.01.2024р. представник позивача звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати (а.с.10). Листом № 9003-166/9011 від 23.01.2024 відповідач повідомив представника позивача про те, що норми КЗпП України не розповсюджуються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту (а.с.50). Приймаючи рішення та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день виключення з кадрів ДСНС із позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено індексацію грошового забезпечення. Сума заборгованості склала 81373 грн. 66 коп. і була виплачена позивачу на підставі відповідного рішення суду 16.12.2023р. Оскільки відповідачем не проведено із позивачем під час звільнення з служби цивільного захисту остаточного розрахунку, що ним не заперечується, позивач має право на підставі ст.117 КЗпП України отримати середній заробіток за весь час затримки розрахунку, але не більше шести місяців. За таких обставин, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та виробленим судовою практикою критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 81409 грн. 33 коп. Окрім цього, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р. Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати 16.12.2023р. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - центральні органи виконавчої влади), органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади (далі - інші органи державної влади), Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, встановлює права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (далі - суб`єкти господарювання), а також інших юридичних осіб, регулюються приписами Кодексу цивільного захисту /КЦЗ/ України. Приписами ст.101 КЦС України визначено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно з ст.125 КЦС України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України. Як встановлено судовим рішенням у справі № 380/12188/23, станом на день виключення позивача з кадрів ДСНС 30.07.2021р. з ним не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. включно. Разом з тим, відповідачем на виконання судового рішення здійснено виплату 16.12.2023р. позивачу вказаної суми індексації в розмірі 81373 грн. 66 коп. З аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в ДСНС. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018р. у справі № 823/1023/16. Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Із змісту роз`яснень, наведених у п.20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», слідує, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Як було встановлено під час судового розгляду, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. включно не виплачено у день виключення позивача із кадрів ДСНС, тобто, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, тому відповідно до приписів ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. При цьому, право позивача на виплату індексації заперечувалося відповідачем, у зв`язку з чим ОСОБА_1 змушений був звернутися до суду з відповідним позовом. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальним правилом, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.05.2020р., справа № 810/451/17). Звідси, правила ст.117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що належать виплаті при звільненні з служби цивільного захисту. Водночас, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019р. Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку). Через призму розглядуваної справи обчислення спірної суми середнього заробітку проведено наступним чином: оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплату грошового забезпечення 16.12.2023р., а не при виключенні останнього із кадрів ДСНС 30.07.2021р., тому строк затримки розрахунку складає 867 днів (з 31.07.2021р. наступний день після звільнення до 15.12.2023р. день, який передує дню виплати); враховуючи внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022р.), відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 31.07.2021р. (наступний день після звільнення з ДСНС) по 31.01.2022р.; відповідно до наявної у матеріалах справи довідки розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного грошового забезпечення становив 51902 грн. 02 коп. (25951 грн. 01 коп. у травні 2021 року та 25951 грн. 01 коп. у червні 2021 року); кількість календарних днів служби позивача у травні-червні 2021 року склала 61 день; відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 850 грн. 85 коп. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 156556 грн. 40 коп. (середньоденний заробіток 850 грн. 85 коп. х 184 календарні дні). Враховуючи, що недоплачена сума доплати грошового забезпечення становить 81373 грн. 66 коп. і є меншою, ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 156556 грн. 40 коп., тому суд застосував до спірних правовідносин принцип співмірності. Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 81373,66/156556,40 (сума доплати на виконання рішення суду/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,52. Сума, яка підлягає стягненню, становить: 850 грн. 85 коп. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,52 х 184 (дні затримки розрахунку) = 81409 грн. 33 коп. Із врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов правильного висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 81409 грн. 33 коп. Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача колегія суддів виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, ст.117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 31.03.2021р. у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021р. у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021р. у справі № 380/5499/20. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано виснував про те, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення з ЛДУ БЖД середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату в повному обсязі індексації грошового забезпечення) з 31.07.2021р. (наступний день після звільнення з ДСНС) по 15.12.2023р. (день, що передував дню остаточного розрахунку) (але не більш як за шість місяців) в розмірі 81409 грн. 33 коп. Будь-яких заперечень щодо неправильності обрахунків відповідач не навів. Окрім цього, предметом спору в цій справі є також виплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, нарахованої та виплаченої позивачу на виконання судового рішення в справі № 380/12188/23 за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати 16.12.2023р. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» /надалі - Закон № 2050-ІІІ/ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р. /Порядок № 159/. Згідно зі ст.ст.1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі ст.4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021р. у справі № 465/322/17. У постанові від 05.03.2020р. у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до ст.6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2023р. у справі № 380/12188/23 відповідач 16.12.2023р. перерахував на картковий рахунок позивача кошти в загальній сумі 81373 грн. 66 коп. Вказані обставини не заперечуються відповідачем. Отже, несвоєчасне нарахування індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з протиправним ненарахуванням відповідачем позивачу такої під час проходження служби цивільного захисту, що встановлено судовим рішенням, тобто, з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що передбачена Законом № 2050-ІІІ компенсація виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованого грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти виплачені в результаті нарахування індексації грошового забезпечення та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону № 2050-ІІІ. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі № 159/1615/17, від 29.04.2020р. у справі № 420/2093/16-а, від 16.12.2020р. у справі № 521/21718/16-а, від 23.12.2020р. у справі № 640/7975/15-а, від 21.09.2022р. у справі № 816/1627/18. Також колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки позивачу на виконання рішення остаточно було виплачено індексацію грошового забезпечення 16.12.2023р. за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. в сумі 81373 грн. 66 коп., що не заперечується відповідачем, тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено судовим рішенням у справі № 380/12188/23, за весь час затримки виплати. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткову підставність заявленого позову та наявність підстав для його часткового задоволення, із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ЛДУ БЖД. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (ЛДУ БЖД) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2024р. в адміністративній справі № 380/543/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Львівський державний університет безпеки життєдіяльності (ЛДУ БЖД). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 02.12.2024р.