Постанова 4857 № 380/6001/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6001/23 пров. № А/857/14209/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Матковської З.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу 7 прикордонного Карпатського загону (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя суду І інстанції: Мричко Н.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 19.07.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 22.03.2023р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) представник адвокат Каверін С.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача НОМЕР_2 прикордонного Карпатського загону (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення повного розрахунку при звільненні; зобов`язати відповідача НОМЕР_2 прикордонний Карпатський загін (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 100 від 08.02.1995р., за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 17.12.2020р. по день фактичного розрахунку 07.03.2023р. (а.с.1-5, 28). Згідно ухвали суду від 24.04.2023р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними матеріалами справи (а.с.41 і на звороті). Ухвалою суду від 17.07.2023р. (із урахуванням ухвали суду від 19.07.2023р. про виправлення описки в судовому рішенні) залишено без розгляду позовні вимоги в частині вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (стосовно несвоєчасно виплачених допомоги на оздоровлення, надбавки за кваліфікацію та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) (а.с.57 і на звороті, а.с.62 і на звороті). Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність відповідача НОМЕР_2 прикордонного Карпатського загону (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні; зобов`язано відповідача НОМЕР_2 прикордонний Карпатський загін (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 17.09.2020р. по 08.03.2023р., виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до постанови КМ України № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.63-64). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.38-41). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених прикордонному загону коштів, у відповідності до ст.17 Конституції України, ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанов КМ України № 1294 від 07.11.2007р. «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», № 889 від 22.09.2010р. «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затв. наказом МВС України № 558 від 25.06.2018р. Апелянт провів розрахунок з ОСОБА_1 в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до вимог чинного законодавства. На день виключення позивача зі списків військової частини спору між сторонами не було, такий виник через значний проміжок часу після звільнення позивача з військової служби. Оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України є відсутніми. Також під час обчислення середнього заробітку за невчасний розрахунок обов`язковою умовою повинно бути розкрито питання співмірності, на що вказує усталена судова практика вирішення аналогічних спорів. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Ухвалою апеляційного суду від 01.11.2023р. витребовано від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) додаткові докази по справі (а.с.91-95). Разом з тим, будь-яких додаткових доказів відповідач на адресу апеляційного суду не надав, через що вирішення спору здійснюється на підставі представлених представником позивача документів. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України. Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного Західного регіонального управління Державної прикордонної служби № 257-ОС від 14.09.2020р. старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого помічника (з оперативно-службової діяльності) 2 групи чергових відділу управління службою штабу, звільнено з військової служби у запас за пп.«б» (за станом здоров`я) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а укладений з ним контракт на проходження військової служби припинено (розірвано) (а.с.9). Відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного Західного регіонального управління Державної прикордонної служби № 259-ОС «Про особовий склад» від 16.09.2020р., старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого помічника (з оперативно-службової діяльності) 2 групи чергових відділу управління службою штабу, виключено з 16.09.2020р. із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10). Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.03.2021р. припинено юридичну особу Військову частину НОМЕР_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із визначенням правонаступника Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), умовне найменування якої - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби). 08.03.2023р. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022р. у справі № 380/12593/22 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. у розмірі 33723 грн. 98 коп. (а.с.28). Окрім цього, 12.10.2021р. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2021р. в справі № 380/4197/21, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2021р., а також на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2021р. у справі № 380/4936/21, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021р., ОСОБА_1 виплачено допомогу на оздоровлення в розмірі 1808 грн. 86 коп. 25.11.2021р. на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021р. у справі № 380/4940/21 ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів № 702 від 01.08.2012р. в розмірі 3227 грн. 09 коп. Відповідно до наявних у справі довідок сума нарахованої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки склала 3276 грн. 23 коп. (на банківський рахунок позивача надійшло 3227 грн. 09 коп. через утримання податку на доходи фізичних осіб /ПДФО/, військового збору і компенсації - а.с.21); сума нарахованої допомоги на оздоровлення склала 1836 грн. 41 коп. (на банківський рахунок позивача надійшло 1808 грн. 86 коп. через утримання податку на доходи фізичних осіб /ПДФО/, військового збору і компенсації - а.с.22); Згідно розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 29.09.2017р. нарахована сума індексації становить 34237 грн. 54 коп. (а.с.17), яка виплачена 03.08.2023р. в розмірі 33723 грн. 98 коп. (з утриманням відповідних зборів і податків) (а.с.18). Із змісту архівної відомості № 7214 з січня 2020 року по грудень 2020 року слідує, що після звільнення з військової служби позивачу було нараховано в жовтні 2020 року 53059 грн. компенсації вартості речового майна і компенсація відпустки учасника бойових дій, в грудні 2020 року 237449 грн. 20 коп. вихідної допомоги та індексації (а.с.11). Як убачається змісту заявленого позову (із урахуванням залишеної судом без розгляду частини позовних вимог), що його предметом фактично є оскарження бездіяльності відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні; стягнення з відповідача середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні стосовно несвоєчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення в розмірі 33723 грн. 09 коп. за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. Приймаючи рішення по справі, суд погодився із доводами представника позивача та прийняв рішення про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2020р. по 08.03.2023р. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р. Тобто, суд вказав лише період, за який відповідач повинен нарахувати і виплатити позивачу спірне відшкодування. При цьому, застосовуючи приписи ст.117 КЗпП України, суд не визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а також не навів розрахунку цієї суми. Вирішуючи наведений спір, колегія суддів виходить з того, що наведені висновки суду першої інстанції не у повній мірі відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, з наступних підстав. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до ст.1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Згідно з п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затв. Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009р., особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець. Як встановлено судом, станом на день виключення зі списків особового складу 16.09.2020р. з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення (згідно судового рішення) в розмірі 34237 грн. 54 коп. (сума вказана без відрахування відповідних податків). Разом з тим, відповідачем проведено виплату належних позивачу сум індексації лише 03.08.2023р. в розмірі 33723 грн. 98 коп. (сума вказана із відрахуванням відповідних податків). З аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018р. у справі № 823/1023/16. Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Із змісту роз`яснень, наведених у п.20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», слідує, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Як встановлено під час судового розгляду, відповідачем не виплачено у день виключення позивача із списків військової частини індексацію грошового забезпечення, тобто, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, тому відповідно до приписів ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, право позивача на виплату індексації грошового забезпечення заперечувалося відповідачем, у зв`язку з чим ОСОБА_1 змушений був звернутися до суду з відповідним позовом. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальним правилом, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.05.2020р., справа № 810/451/17). Звідси, правила ст.117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що належать виплаті при звільненні з військової служби. Водночас, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання надає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст.117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019р. Водночас, чинним законодавством та усталеною судовою практикою не визначено єдиного правильного механізму зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із врахуванням вищевказаних критеріїв. Відповідно до п.94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних НБ України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Також у справі № 806/2473/18 Верховним Судом застосовано підхід, яким враховано істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку). Через призму розглядуваної справи обчислення спірної суми середнього заробітку проведено наступним чином: оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 08.03.2023р., тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 17.09.2020р. (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 08.03.2023р., але не більш як за шість місяців, тобто, за затримку терміном 182 календарних дні; грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становить: липень 2020 року 14244 грн. 89 коп., серпень 2020 року 14244 грн. 89 коп.; число календарних днів у липні та серпні 2020 року становить 62 дні; середньоденне грошове забезпечення складає 459 грн. 51 коп. ((14244 грн. 89 коп.+ 14244 грн. 89 коп.)/61 календарний день); середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період шести місяців становить 83630 грн. 82 коп. (459 грн. 51 коп. х 182), де: 182 - кількість календарних днів за період з 17.09.2020р. по 17.03.2021р. включно (в межах шестимісячного строку); загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 344103 грн. 37 коп., з яких: грошове забезпечення 14244 грн. 89 коп., компенсація вартості речового майна і відпустки учасника бойових дій - 53059 грн., вихідна допомога і індексація - 237449 грн. 20 коп.; за рішеннями судів нараховано компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 3276 грн. 23 коп., допомогу на оздоровлення - 1836 грн. 41 коп., індексацію грошового забезпечення 34237 грн. 54 коп. При цьому відсоток частини індексації грошового забезпечення, що була виплачена 08.03.2023р., складає 9,95 % від загальної суми всіх цих виплат. За таких обставин, виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 8321 грн. 27 коп. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (9,95 % від 83630 грн. 82 коп.). Отже, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, апеляційний суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 8321 грн. 27 коп. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, протиправної бездіяльності відповідача щодо тривалої невиплати суми індексації грошового забезпечення, колегія суддів приходить до переконання про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 8321 грн. 27 коп. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір несвоєчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Такий висновок суду щодо пропорційності відшкодування та порядку розрахунку сум, які підлягають присудженню працівнику за затримку розрахунку при звільненні відповідає застосуванню норм ст.ст.116, 117 КЗпП України, викладеній в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі № 480/3105/19. Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача колегія суддів виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, ст.117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 31.03.2021р. у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021р. у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021р. у справі № 380/5499/20. Отже, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату в повному обсязі індексації грошового забезпечення) з 17.09.2020р. по день фактичного розрахунку 08.03.2023р. (але не більш як за шість місяців) в розмірі 8321 грн. 27 коп. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі № 821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020р. у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої нормами ст.ст.116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України. При цьому, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст.117 КЗпП України торкається тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені під час проходження служби, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Стосовно застосування норм ст.117 КЗпП України в редакції (в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р.) колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Таким чином, правила обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначаються за тими нормами, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто, з 17.09.2020р. по 08.03.2023р. За таких умов є наявними підстави для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022р. Також представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом 22.03.2023р., тобто, після набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України). Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача. Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення. В частині розподілу судових витрат колегія суддів враховує наступне. Під час звернення до суду із розглядуваним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп. з позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, спонукання до вчинення певних дій, при цьому вважав такі вимоги однією вимогою немайнового характеру (а.с.34-35). Водночас, представником позивача фактично заявлено позовну вимогу майнового характеру, а тому до сплати підлягав судовий збір за майнову вимогу в розмірі 1073 грн. 60 коп. (1 % від ціни позову 83630 грн. 82 коп., але не менше 04 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. За результатом апеляційного розгляду суму коштів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, зменшено до 8321 грн. 27 коп., через що на користь позивача підлягають стягненню з відповідача 106 грн. 82 коп. сплаченого судового збору. Також понесені 7 прикордонним Карпатським загоном (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з вищевикладених мотивів. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки її висновки не відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу 7 прикордонного Карпатського загону (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023р. в адміністративній справі № 380/6001/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений представником адвокатом Каверіним Сергієм Миколайовичем, діючим на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині невиплати індексації грошового забезпечення в розмірі 33723 грн. 98 коп.). Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби (в частині невиплати індексації грошового забезпечення) з наступного дня після звільнення 17.09.2020р. по день фактичного розрахунку 08.03.2023р. (але не більш як за шість місяців) в розмірі 8321 (вісім тисяч двадцять один) грн. 27 коп. (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів). В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Здійснити перерозподіл судових витрат: стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 106 (сто шість) грн. 82 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви; понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Дата складання повного тексту судового рішення: 12.01.2024р.