Постанова 4811 № 449/1635/23

Справа № 449/1635/23 Головуючий у 1 інстанції: Савчак А. В. Провадження № 22-ц/811/2602/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. розглянувши у місті Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 29.11.2018 між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала від позивача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10000 евро терміном на 2 роки, тобто до 29.11.2020. Зазначав, що відповідач періодично повертав позивачу грошові кошти, а саме: 25.04.2029-5 000 евро, 09.11.2029 2 000 евро, 12.12.2020 1 000 евро та 29.11.2021- 880 евро. Станом на день звернення до суду (29.11.2023) позивач не виконав в повному обсязі зобов`язання. На підтвердження правомірності позовних вимог позивач послався на розписку. Просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 1 120 евро, 3% річних 128 евро та 22 617 грн 04 коп. інфляційних втрат, а також судові витрати. Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 1 248 (одна тисяча двісті сорок вісім) евро (тіло кредиту та 3% річних) та 22 617 (двадцять дві тисячі шістсот сімнадцять) гривень 04 коп. інфляційних втрат. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1092,92 грн. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що суму позики потрібно стягувати солідарно з боржників, оскільки відповідач частково повернула позивачу кошти. Необґрунтований висновок суду про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки згідно розписки ОСОБА_4 отримав кошти в сумі 10 000 евро лише 01.12.2018, а відтак термін за порушення зобов`язання почав діяти з 02.12.2018, а не 29.11.2020 як зазначив позивач. Також суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який продовжується по сьогодні, відтак Верховною Радою України 15.03.2022 були внесені зміни в Закон України 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану». Таким чином, стягнення 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання включаючи період з 24.02.2022 по 29.11.2023 є незаконним. Також зазначає, що з урахуванням норм матеріального права та практики Верховного Суду інфляційні втрати за порушення грошового зобов`язання в іноземній валюті стягненню не підлягають. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Як установлено судом, відповідно до розписки від 29.11.2018 ОСОБА_2 надав в борг ОСОБА_5 та ОСОБА_4 10 000 евро строком на 2 роки, що підтверджується копією розписки, яка була оглянута судом першої інстанції, оригінал якої знаходиться у позивача. У розписці містяться підписи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зазначені кошти ОСОБА_2 надав ОСОБА_4 01.12.2018 (а.с.6). Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Статтею1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідно до статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Станом на 29.11.2023 відповідач не виконав в повному обсязі зобов`язання, кошти у сумі 1120 евро не повернуто. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення 1 120 евро з відповідача на користь позивача. Задовольняючи позов, суд першої інстанції також виходив з того, що оскільки відповідач умови договору позики не виконав, отримані кошти у зазначений строк не повернув, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 128 євро - 3% річних та 22617 (двадцять дві тисячі шістсот сімнадцять) гривень 04 коп інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання. Із вказаним висновком районного суду колегія суддів не повністю погоджується з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №130/2604/18. Отже, суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК Українита дійшов помилкового висновку про стягнення інфляційних втрат у розмірі 22617,04 грн. Щодо стягнення 3 % річних за прострочення заборгованості за договором позики колегія зазначає наступне. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який діє по сьогодні. Таким чином, стягнення трьох відсотків річних за період після 24.02.2022 не відповідає вимогам ЦК України, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати, зменшивши розмір 3 % річних за прострочення заборгованості за договором позики з 128 євро на 69,01 євро ( з 29.11.2020 до 23.02.2022). За таких обставин, рішення суду слід скасувати та постановити нову постанову про часткове задоволення позову. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року скасувати, ухвалити нову постанову. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1120 євро заборгованості за договором позики та 69,01 євро 3 % річних за прострочення заборгованості за договором позики. В решті позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 29.11.2024 Головуючий Судді