Постанова Харківський апеляційний суд № 610/660/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 610/660/24 Головуючий суддя І інстанції Тімонова В. М. Провадження № 33/818/1497/24 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2024 року м.Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., захисника Міщенко І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі аудіо конференції в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 на постанову судді Балаклійського районного суду Харківської області від 12 вересня 2024 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою Визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні 09.03.2024 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 грн (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок). Постановою встановлено, що ОСОБА_2 09.03.2024 о 15.45 годині на автодорозі Харків-Зміїв-Балаклія-Горохуватка 67 км керував транспортним засобом Volkswagen Vento, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нерозбірлива річ, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на алкотестері Драгер та у медичному закладі відмовився під відеозапис, чим порушив п. 2.5 ПДР України. Не погодившись з судовим рішенням захисником ОСОБА_1 на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу. Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на порушення працівниками поліції порядку складення матеріалів про адміністративне правопорушення, а саме: матеріали справи, на думку сторони захисту, не містять відомостей щодо керування саме ОСОБА_2 транспортним засобом, а також протокол про адміністративну відповідальність від 09.03.2024 року та доданий до нього відеозапис не відповідають вимогам інструкцій, які регулюють порядок їх оформлення. Зазначене, на думку апелянта, є підставою для закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 адміністративного правопорушення. Разом з тим, апеляційна скарга не містить посилань на дії суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду, що передбачені ч. 8 ст. 294 та ст. 247 КУпАП. До початку судового засідання від захисника Міщенко І.І. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Однак, судове засідання з розгляду апеляційної скарги у цій справі провадилось в аудіо режимі з огляду на наступне. Відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положенням, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри. Водночас пунктом 46 Положення «Про Єдину інформаційно-комунікаційну систему» встановлено, що за наявності в суді технічної можливості учасник справи у порядку, встановленому процесуальним законом, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, що пов`язані з раптовим перериванням зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Крім того, за змістом приписів наведених у рішенні ЄСПЛ онлайн розгляд як такий не є несумісним з поняттям справедливого й публічного слухання, але сторонам має забезпечуватися можливість стежити за ходом розгляду і бути заслуханими без технічних перешкод, а також має забезпечуватися ефективний і конфіденційний зв`язок з адвокатом (Справа Сахновський проти росії). Відтак, усі передбачені Конвенцією гарантії забезпечуються однаковою мірою як в онлайн, так і в офлайн-режимі. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (справа240/17246/23, постанова від 07.03.2024 року). Під час апеляційного розгляду секретарем судового засідання у підсистемі відеоконференцзв`язку (ВКЗ) було створено конференцію та запрошено до неї апелянта, однак зв`язку із адвокатом Міщенко І.І. за допомогою технічних модулів встановлено не було. Захисник у телефонному режимі повідомила суд апеляційної інстанції про наявні у неї технічні перешкоди у встановленні відеоконференцзв`язку та погодилась проводити апеляційний розгляд в режимі аудіо конференції, забезпечивши тим самим участь сторони захисту під час апеляційного розгляду у цій справі. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явся, про причини своєї неявки не повідомив, а також будь-яких заяв про відкладення судового розгляду до суду апеляційної інстанції до початку судового розгляду не надав. ОСОБА_3 про місце, день та час судового розгляду апеляційної скарги захисника був повідомлений належним чином, а саме: отримав судову повістку в електронній формі (а.с. 142 зворотна строна), що не суперечить Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасників судового процесу, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.01.2023 року №28. Крім того, згідно відомостей телефонного повідомлення (а.с. 138) захисник Міщенко І.І. зобов`язалась повідомити ОСОБА_2 про день та час апеляційного розгляду, призначеного на 25.11.2024 року о 16 год. 15 хв. Разом з тим, під час апеляційного розгляду захисник не заперечувала щодо належного повідомлення особи, яка притягається до апеляційної відповідальності, однак просила відкласти розгляд її апеляційної скарги з підстав отриманням ОСОБА_2 закритого перелому руки. Зазначене адвокатом клопотання не є обґрунтованим, оскільки з цих підстав апеляційний розгляд вже відкладався, а травма отримана особою, яка притягається до адміністративної відповідальності згідно довідки № 1531 була отримана, ще 10.11.2024 року. Разом з тим належить зазначити, що ця довідка не містить відомостей, які давали б підстави вважати, що ОСОБА_2 не може приймати участь в судовому засіданні за станом здоров`я. З цього приводу конвенція встановлює право кожного на доступ до справедливого та безстороннього правосуддя. Однак таке право не є абсолютним, та може бути обмеженим з об`єктивних підстав, визначених законом з обов`язковим врахуванням принципу розумності строків для розгляду справи. У справі «N.B. проти України» Суд зазначив, що «розумність тривалості розгляду справи має визначатися в світлі обставин справи, а також з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника» («N.B. проти України», 3 квітня 2008 року, §40). Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо неї, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Разом з тим, згідно усталеної практики Верховного Суду справедливий та своєчасний розгляд справ, зокрема і справ про адміністративні правопорушення, судами є нерозривними поняттями, а комплексне дотримання судами процесуальних вимог сприяє утвердженню верховенства права у суспільстві, що прямо передбачено положеннями національного законодавства. Відповідно до ч. 4-6 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду в межах поданої апеляційної скарги. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. З відомостей матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга подана захисником Міщенко І.І., особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була повідомлена про день та час розгляду цієї апеляційної скарги завчасно. Будь-яких клопотань про відкладення судового розгляду до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 не надав. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за можливе провадити апеляційний розгляд за відсутністю належно повідомленого учасника справи ОСОБА_2 за участі апелянта - адвоката Міщенко І.І. В судовому засіданні захисник Міщенко І.І. підтримали подану апеляційну скаргу та надала аналогічні зазначеним в апеляційній сказі пояснення. Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга адвоката Міщенко І.І. не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_2 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції водій відмовився. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджується наявними у справі відомостями, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 012887 від 09.03.2024 року, в якому зазначено факт керування 09.03.2024, ОСОБА_2 о 15.45 годині на автодорозі Харків-Зміїв-Балаклія-Горохуватка 67 км транспортним засобом Volkswagen Vento, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нерозбірлива річ. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на алкотестері Драгер та у медичному закладі відмовився під відеозапис, чим порушив п. 2.5 ПДР України. В протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №012887 від 09.03.2024 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «відмовився», що свідчить про те, що ОСОБА_2 було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, однак від підпису про це водій відмовився (а.с.3); Про порушення своїх прав працівниками поліції ОСОБА_2 у протоколі не зазначив. Відповідно до відомостей витягу з внутрішніх баз даних вбачається, що ОСОБА_2 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 термін дії якого становить з 20.08.2019 по 20.08.2049 рік (а.с.49). Відомостями акту на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних засобів встановлено, що ОСОБА_2 від проведення огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу відмовився (а.с. 9). Відомостями направлення на огляд особи з метою виявлення стану сп`яніння встановлено, що огляд ОСОБА_2 на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я не проводився у зв`язку із відмовою водія (а.с. 8). Згідно відомостей рапорту працівника поліції І. Лаші 09.03.2024 року близько 15 год. 5 хв на автодорозі Харків Зміїв Балаклія- Горохуватка 67 км було зупинено транспортний засіб Volkswagen Vento, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 за порушення ПДР. Під час спілкування у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_2 відмовився. Водія було відсторонено від керування транспортними засобами, автомобіль було залишено на місці зупинки без порушень правил дорожнього руху. Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу ААД№012887 встановлено, що автомобіль Volkswagen Vento, реєстраційний номер НОМЕР_1 рухаючись дорогою загального користування був зупинений працівниками поліції. Про причину зупинки, а саме: при здійсненні обгону водій не увімкнув показник повороту було повідомлено водію ОСОБА_2 , особу якого було встановлено за паспортом, оскільки посвідчення водія ОСОБА_2 працівникам поліції надано не було. Разом з тим, водій повідомив, що транспортний засіб належить пасажиру. Про те, що він не є водієм зупиненого транспортного засобу ані ОСОБА_2 , ані інші особи, які перебували поряд із ним працівникам поліції в будь-який спосіб не повідомліли. Більш того, після зупинки транспортного засобу поліцейським особисто сприймалось, що саме ОСОБА_2 керував транспортним засобом, оскільки водій ОСОБА_2 стояв біля водійських дверей цього автомобіля, а інші особи підійшли із заднього боку цього автомобіля та були усунуті від спілкування поліцейським, як пасажири. Під час спілкування у водія були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, на що ОСОБА_2 повідомив працівників поліції, що вживав алкогольні напої напередодні. У зв`язку з цим ОСОБА_2 було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Від виконання цієї законної вимоги поліцейського водій відмовився. Крім того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_2 не погоджуючись із змістом протоколу неодноразово зауважував працівникам поліції що він не п`яний, а має залишки алкоголю у повітрі, яке видихає. Більш того, під час ознайомлення водія із протоколом ОСОБА_2 повідомляє працівників поліції що не бажає проходити огляд на стан сп`яніння. При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_2 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про те, що останній звертався до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_2 від проведення огляду на стан сп`яніння. Матеріали справи не містять відповідних відомостей що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині. Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин надання водієм такої відмови. За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок уникати юридичної відповідальності. За таких обставин, наявність неспростованих відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави вважати сторонньому спостерігачу, що ОСОБА_2 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять відомостей, що саме ОСОБА_2 не керував транспортним засобом є необгрунтованими та спростовуються відомостями протоколу про адміністративне правопорушення та відеозапису, доданими до нього. З відеозапису вбачається, що автомобіль Volkswagen Vento, реєстраційний номер НОМЕР_1 був зупинений працівниками поліції на дорозі загального користування. Хоча під час відрізку часу цього відеозапису працівник поліції, поправляючи нагрудну камеру фактично закрив її, однак положення учасників справи та їх поведінка дає можливість достеменно встановити, що саме ОСОБА_2 керував транспортним засобом. Так, з відеозапису вбачається, що особу водія було встановлено за паспортом, оскільки ОСОБА_2 зазначив, що посвідчення водія у нього при собі відсутнє. Крім того, до лівої сторони автомобілю з заднього боку автомобілю підійшли інші особи, яких працівником поліції було відсторонено від проведення процесуально визначеної правової процедури, пов`язаною із проведенням огляду водія на стан сп`яніння. При цьому ані ОСОБА_2 , ані ці особи не зазначали того, що ОСОБА_2 не є водієм цього автомобілю. Проте, що ОСОБА_2 не був водієм за обставин зазначеним у протоколі про адміністративне правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності жодним чином не зазначив і самому протоколі. За таких обставин, ці відомості дають підстави сторонньому спостерігачу стверджувати, що саме ОСОБА_2 керував транспортним засобом за вказаних в оспорюваному протоколі обставинах, а отже спростовують доводи апелянта в цій частині. До доводів апелянта про те, що протокол про адміністративне правопорушення складено не уповноваженою на те особою апеляційний суд ставиться критично, оскільки з відомостей матеріалів справи вбачається, що процесуально визначена законом правова процедура з проведення огляду ОСОБА_2 проводилась поліцейським. Про це свідчить відомості відеозапису з якого вбачається, що на місці зупинки огляд проводили особи в поліцейській формі та на службовому автомобілі. Більш того, складені матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 від 09.03.2024 до суду першої інстанції були направлені начальником ВП №1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області про що свідчать відомості супровідного листа (а.с. 1). Відомостей, що протокол про адміністративне правопорушення складались не уповноваженою державою особою матеріали справи не містять (матеріали справи не містять відомостей щодо позитивних результатів службової перевірки чи щодо розпочатого з цього приводу кримінального провадження). Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції. При цьому належить зазначити, що самі по собі такі твердження не свідчать про неналежність проведеної визначеної законом правової процедури. Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати виключно, як обраний спосіб захисту ОСОБА_2 . Доводи сторони захисту про невідповідність протоколу вимогам чинного закону щодо його оформлення, а саме: протокол заповнено не розбірливим почерком, а також повністю не зазначено рік його складення та відомості, щодо обставин події не відповідають дійсності є суб`єктивними та спростовуються відомостями матеріалів справи. З відомостей протоколу та доданого до нього відеозапису вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення від 09.03.2024 року відносно ОСОБА_2 є читабельним, а рік вчинення правопорушення та складення протоколу вказано повністю. Обставини вчиненого ОСОБА_2 правопорушення працівником поліції у протоколі зазначено вірно та узгоджуються з відомостями відеозапису та іншими долученими до матеріалів справи доказами. Крім того належить зазначити, що твердження захисника Міщенко І.І. про те, що в протоколі зазначено « ОСОБА_2 знаходився в алкогольному сп`янінні» суперечать викладеним захисником в іншій частині її апеляційної скарги відомостям згідно яких « ОСОБА_2 керував автомобілем … з ознаками алкогольного сп`яніння». Такі доводи захисника є суперечливими між собою, а також взаємовиключними, що свідчить про обраний спосіб захисту особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Щодо доводів апелянта про те, що відеозапис не є безперервним та не відображає всіх обставин цієї справи належить зазначити, що згідно вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Крім того слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження. Національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів. Поряд з цим належить зазначити, що відомостями відеозапису оцінюються судом разом з іншими відомостями, наявними у матеріалах справи. Матеріали цієї справи містять усі відомості, які працівники поліції та особа, яка притягається до адміністративної відповідальності вважали за необхідне до них долучити, а також судом апеляційної інстанції отримані усні пояснення ОСОБА_2 та його захисника. Таким чином, матеріали справи містять усі необхідні та достатні відомості, які дають підстави сторонньому спостерігачу стверджувати, що саме ОСОБА_2 керував транспортним засобом за вказаних у протоколі обставинами. Щодо доводів апелянта про можливість врахування суспільно корисної діяльності ОСОБА_2 належить зазначити, що волонтерська діяльність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не звільняє від дотримання Законів України, зокрема і приписів, щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, адже волонтерська діяльність хоча безумовно і вважається суспільно корисною та необхідною, однак є добровільною, а тому не надає таким особам, зокрема і ОСОБА_2 , переваг у застосуванні до них вимог чинного Закону. Враховуючи імперативні вимоги примітки до ст. 22 КУпАП суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості застосувати до ОСОБА_2 зауваження або інше стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами. Оцінюючи відомості цих доказів у справі у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан сп`яніння. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_2 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі захисника не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника Міщенко І.І. залишити без задоволення. Постанову судді Балаклійського районного суду Харківської області від 12 вересня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков