Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/569/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2024 року справа №360/569/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Кисіль С.В.), складеного у повному обсязі 30 грудня 2021 року у м. Дніпро, у справі № 360/569/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся ОСОБА_2 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій представник позивача просить: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2020 року по 18 січня 2023 року включно; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2020 року по 18 січня 2023 року включно у розмірі 594496,43 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року відмовлено у задоволені позовних вимог. Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, позивач (через свого представника) звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що жодна інша юридична та фізична особа не несе відповідальності за відповідача за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, відтак, на відповідача покладено обов`язок виплати компенсації за ст. 116, 117 КЗпП. Крім того, позивач в апеляційній скарзі навів розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2020 року по 18 січня 2023 року. Сторони в судове засідання не викликались, про розгляд справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 11 січня 2016 року по 18 лютого 2020 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 за контрактом, вибув до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 21 жовтня 2002 року, витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) від 11 січня 2016 року № 05, витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 18 лютого 2020 року № 11-РС, витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 18 лютого 2020 року № 18, довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26 червня 2024 року №

30. Відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 18 лютого 2020 року № 11-РС увільнено з займаної посади та призначено старшого солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця 1-го відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_8 , старшим стрільцем механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НОМЕР_4 окремої механізованої бригади. Згідно з витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 18 лютого 2020 року № 18 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця 1-го відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_8 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_9 », якого наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 18 лютого 2020 № 11-РС призначено на посаду старшого стрільця механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НОМЕР_4 окремої механізованої бригади, вважати таким, що справи і посаду здав та направлено до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. 18 лютого 2020 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19 лютого 2020 року № 54 старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 18 лютого 2020 року № 11-РС на посаду старшого стрільця 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , ВОС НОМЕР_6 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 ), з 19 лютого 2020 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення з 20 лютого 2020 року. Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07 грудня 2020 року № 346 старшого солдата ОСОБА_1 , заступника командира бойової машини-навідника-оператора 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 02 грудня 2020 року № 268-РС у запас за підпунктом «й» (військовослужбовці, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або про оголошення рішення про демобілізацію та вислужив не менше 24 місяців військової служби за контрактом) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_10 . З 07 грудня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 08 грудня 2020 року. Зараховано до оперативного резерву військової частини НОМЕР_2 . Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 360/4712/21, яке набрало законної сили 27 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 18 лютого 2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, та щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 лютого 2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 360/4712/21 позивачу 25 квітня 2024 року виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 лютого 2020 року включно у розмірі 175995,44 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, листом військової частини НОМЕР_5 від 15 листопада 2023 року № 613/4444 щодо нарахування індексації, платіжною інструкцією від 24 квітня 2024 року № 171, відомістю розподілу виплат до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вважає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2020 року по 18 січня 2023 року включно, а тому звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних вимог, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, та зазначає наступне. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з преамбулою Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з п. 1 ч.1 ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Відповідно до ч. 1-5 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації. Наказом Міністра оборони України 07 червня 2018 року № 260 відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260). Розділ XXXI Порядку № 260 регулює виплату грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби. Відповідно до пункту 1 розділу XХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Перелічені вище судом правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовців та у випадку виникнення спорів з цього приводу. Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У справі № 814/2563/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби військовослужбовців при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) застосовується судом в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з приписами статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі Закон № 108/95-ВР) заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботі, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 2 Закону № 108/95-ВР). Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону № 108/95-ВР). Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону № 108/95-ВР) Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, додаткові доплати, індексація тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Особливість військової служби полягає і у процедурі, порядку та підставах звільнення з неї. Так, виключно статтею 26 Закону № 2232-XII передбачені підстави звільнення військовослужбовців з військової служби. Процедура звільнення з військової служби врегульована розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Згідно з пунктом 242 вказаного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. З матеріалів справи вбачається, що станом на 18 лютого 2020 року (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_7 ) звільнення позивача з військової служби не відбулось, позивач був увільнений з посади з подальшим призначенням до військової частини НОМЕР_2 в порядку просування по службі. Відтак, покладання на відповідача відповідальності щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачено діючим законодавством, оскільки увільнення з займаної посади не є тотожнім звільненню з військової служби. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Керуючись статтями 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі № 360/569/24 залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі № 360/569/24 залишити без змін Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 листопада 2024 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.Д.Компанієць