Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/19001/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19001/25 Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Бабенко Д.А. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту:21.07.2025р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута за правилами п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі в/ч) НОМЕР_1 про: - визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі Постанова №168)у розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 10 січня 2023 року по 30 січня 2023 року; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 , додаткову грошову винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 10 січня 2023 року по 30 січня 2023 року. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду мотивованої та обґрунтованої заяви щодо поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважності причин такого пропуску з наданням відповідних доказів. Відповідно до довідки про доставку електронного листа від 19 червня 2025 року, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху від 19 червня 2025 року доставлено до електронного кабінету представника позивача адвоката Дмитрової Р.О. 19 червня 2025 року о 13 год. 45 хв. Згідно ч.7 ст. 251 КАС України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє. Отже, останнім днем строку усунення недоліків позовної заяви є 29 червня 2025 року. 26 червня 2025 року до суду від представника позивача надійшла заява (вх.№ЕС65329/25), в якій представник просить поновити строк звернення до суду, з огляду на наступне. Так, представник позивача зазначила, що 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (дію якого неодноразово було продовжено). Воєнний стан в Україні триває. ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України (далі ЗСУ), що підтверджується посвідченням офіцера Серія НОМЕР_2 , видане начальником відділу персоналу штабу в/ч НОМЕР_3 24 січня 2023 року. Згідно вказаної довідки позивач у період з 10 січня 2023 року по 12 лютого 2023 року, з 24 лютого 2023 року по 24 березня 2023 року, з 06 квітня 2023 року по 01 серпня 2023 року, з 08 серпня 2023 року по 20 листопада 2023 року, з 07 грудня 2023 року по 05 січня 2024 року, з 17 січня 2024 року по 26 липня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Херсонській області, Бериславський район, с. Високе (Тягинська сільська ТГр) та с. Лиманець (Дар`ївська ТГр) на посаді начальника відділу персоналу в/ч НОМЕР_1 . З покликанням на висновки Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 року №120/359/24, представник позивача зазначила, що участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Херсонській області, Бериславського району, с. Високе (Тягинська сільська ТГр) та с. Лиманець (Дар`ївська ТГр) залишила по собі наслідки психологічного характеру, після яких не можливо було займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори. Представник позивача також зазначила, що судом не взято до уваги даний факт та відкинуто висновки Верховного Суду викладені у постанові у справі №120/359/24 про "повагу до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави". Станом на зараз в/ч НОМЕР_4 базується в межах Одеської області, однак її військовослужбовці часто перебувають у відрядженні на південному напрямку фронту. Тому, з огляду на державну таємницю, якою зв`язаний ОСОБА_1 він не має можливості відкрити усі доступні докази та необхідні відомості суду, щоб підтвердити додаткову свою зайнятість у захисті нашої держави станом на зараз, окрім вказаної. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які зазначені представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду (вх.№ ЕС65329/25 від 26 червня 2025 року). У задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 26 червня 2025 року відмовлено. Позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги: - позивач протягом спірного періоду: був військовослужбовцем Збройних Сил; проходив військову службу у період дії воєнного стану; брав участь в обороні України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Відтак, матеріалами справи підтверджено. а протилежного не доведено відповідачем. що позивач брав безпосередню участь в бойових діях перебуваючи с.Високе Бериславського району, с.Лиманець Херсонського району Херсонської області. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 (в редакції від 22 грудня 2022 року), Бериславський район Херсонської області та Херсонський район Херсонської області з 11 листопада 2022 року відноситься до території. на яких ведуться (велися) бойові дії. Відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України від 01 листопада 2022 року №282 "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій", від 02 грудня 2022 року №311 "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій", від 02 січня 2023 року №1 "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій" Херсонська область в період 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року, з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року, з 01 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року входила до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій; - У постанові Верховного Суду віл у справі від 29 вересня 2022 року №120/359/24 сформовано наступні правові висновки: "На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне сформувати наступний правовий висновок щодо застосування положень ст.ст. 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна: Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку"; - судом першої інстанції в ухвалі про повернення позовної заяви зазначається, що позивачем не надано доказів про його звернення по лікарську допомогу. Повага до конфіденційності інформації про стан свого (пацієнта) здоров`я є невід`ємним принципом правових систем країн-учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання в таке право не може визнаватися таким, що відповідає ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не виправдане певними важливішими суспільними інтересами. Беручи до уваги вище викладені положення чинного законодавства, вважаємо судом першої інстанції не взяти до уваги той факт, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні, а її розкриття можливе лише за його згодою (позивача). Разом з тим, позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що якби у позивача була можливість відкрити таку інформацію, то останній зазначив би її, однак такі дії можуть бути кваліфіковані, як розголошення державної таємниці. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виключений зі списків в/ч НОМЕР_1 03 жовтня 2024 року, проте, з цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 13 червня 2025 року, тобто через 5 місяців, що у сукупності з викладеним вище свідчить про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду із цим позовом. Підсумовуючи вищевикладене, дослідивши наведені позивачем доводи та письмові докази у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення процесуального строку, з огляду на неповажність причин пропуску строку звернення до суду. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77, 122 КАС України, ст. 233 КЗпП України. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати та їх складових, у разі порушення законодавства про оплату праці. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Предметом спору у даній справі є, зокрема, виплата додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, за період з 10 січня 2023 року по 30 січня 2023 року. У відповідності до приписів частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) заробітна плата - це винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XIІ). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Абзацом 1 ч.1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" №2011-XII (далі Закон № 2011-XIІ). передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч.4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ). Поряд з цим, у 2023 році Закон №2011-ХІІ доповнено ст. 9-2, якою визначалось, що на період дії воєнного стану (особливого періоду): а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; б) військовослужбовцям виплачується винагорода за знищене (захоплене) озброєння та військову, бойову (спеціальну, спеціалізовану) техніку противника у розмірах від чотирьох до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався, який діє і на даний час. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята Постанова №168, якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. та до 100 000,00 грн. Вказаною Постанова №168 запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. та до 100 000 грн., в тому числі для військовослужбовців Національної гвардії України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини перебували на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого. Тобто з приведеного вбачається, що Постановою №168 додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини перебували на стаціонарному лікуванні. При цьому вказана винагороди входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця. Таким чином, перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів виходить з того, що спір щодо нарахування додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168 (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. За правилами ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення ч.2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція ст. 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Отже, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення ст. 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Поряд з цим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ). Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, а також Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року). Таким чином, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Поряд з цим, приписи ч.1 ст. 233 КЗпП України пов`язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Верховним Судом при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) констатовано, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Відтак, колегія суддів вважає, що у контексті обставин справи, що розглядається, ключовим питанням є не лише визначення предмету спору, але й дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав. Як вбачається з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_5 з 07 жовтня 2022 року по 03 жовтня 2024 року. При цьому, предметом спору у даній справі є, зокрема, бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу сум додаткову грошову винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 10 січня 2023 року по 30 січня 2023 року. Тобто спірними у даній справі є правовідносини, які виникли щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який припинив виконувати обов`язки військової служби. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було з`ясовано чи отримував позивач при звільненні письмовий документ, у якому детально зазначено нараховані та виплачені суми, як щомісячно, так і при звільненні, адже дата одержання такого письмового повідомлення (зокрема, грошового атестату чи іншого документа) є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що і становить предмет спору. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року, зокрема, витребувано у відповідача письмові відомості, у яких детально зазначено нараховані та виплачені суми ОСОБА_1 , як щомісячно, так і при звільненні із датою їх ознайомлення. На виконання вищезазначеної ухвали, 17 вересня 2025 року в/ч НОМЕР_1 надано грошовий атестат від 03 жовтня 2024 року №11/866, картки особового рахунку за 2022, 2023, 2024 роки. Разом з тим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідачем не надано відомостей з якої дати апелянт був ознайомлений з вищезазначеними документами. За таких обставин, колегія суддів констатує наявність розумних сумнівів щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду. Отже, висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для застосування положень ст. 169 КАС України є передчасними та свідчать про помилкове застосування судом норм процесуального права. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача виплатити додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №168, за період з 10 січня 2023 року по 30 січня 2023 року. Згідно п.4 ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи все вищевикладене, а також, що суд першої інстанції допустив порушення процесуального права, колегія суддів вважає, що судове рішення суду першої інстанції, відповідно до п.4 ч.1 ст. 320 КАС України, підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, п.4 ч.1 ст. 320, ст.ст. 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року скасувати. Справу №420/19001/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 вересня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.