Постанова 4855 № 320/16765/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/16765/24 Головуючий у І інстанції - Скрипка І.М. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Бужак Н.П., Заїки М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд», ОСОБА_2 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИЛА: Акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Конкорд», в інтересах якого звернулася ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 звернулися до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України, третя особа - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України № 20/900-рк/БТ від 30 червня 2022 року «Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «КОНКОРД» за порушення законодавства України». Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року позовну заяву повернуто Позивачам без розгляду. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 як особа, яка представляє у спірних правовідносинах Акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Конкорд», ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження вирішення питання про відкриття провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не погоджуються з ухвалою суду першої інстанції та посилаються на порушення останнім норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказують на те, що судом взагалі не надано оцінку наявності у ОСОБА_2 права на звернення до суду із цим позовом як мажоритарного акціонера банку, адже суд обмежився лише посиланням на відсутність права ОСОБА_1 на звернення до суду із указаним позовом в інтересах АТ «АКБ «Конкорд», не врахувавши, що таке право гарантовано національним законодавством, випливає з практики Європейського суду з прав людини та підтверджується висновком експерта у галузі права. Зауважують на помилковості посилання суду першої інстанції на приписи ст. 266-1 КАС України, оскільки у позовній заяві були відсутні посилання на вказані норми та їх дія не поширюється на спірні правовідносини. Поміж іншого посилаються на вплив Національного банку України на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час розгляду справи № 640/14469/22, а також конфлікт інтересів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із банком, що ліквідується. У відзиві на апеляційну скаргу Національний банк України просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує, зокрема, тим, що суд правильно вказав на відсутності у ОСОБА_2 як в акціонера права на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки нею не наведено обставин, які б свідчили про порушення її прав, свобод та інтересів. Зазначає, що Європейський суд з прав людини лише у виключних випадках визначає за акціонерами права на звернення до суду в інтересах товариства і спірний випадок до таких не належить. Наголошує на відсутності конфлікту інтересів між АТ «АКБ «Конкорд» і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а також будь-якого впливу Національного банку України на рішення Уповноваженої особи Фонду про подання до суду клопотання про залишення позовної заяви у справі № 640/14469/22 без розгляду. Окремо зауважує на неможливості з огляду на норми ч. 1 ст. 112 КАС України врахування висновку експерта у галузі права. У відзиві на апеляційну скаргу, аргументи якого збігаються з висновками і мотивами оскаржуваної ухвали, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить відмовити в її задоволенні та ухвалу суду залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «АКБ «Конкорд» просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, наголошуючи, що право представляти інтереси банку належать виключно Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і будь-які повноваження на представництво банку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не надавалися. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву без розгляду виходив, зокрема, з того, що у ОСОБА_1 відсутні повноваження звертатися до суду із цим позовом в інтересах АТ «АКБ «Конкорд» ні як представник, ні у порядку самопредставництва, оскільки у зв`язку з початком ліквідації банку представництво його інтересів здійснюється призначеною уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Суд зазначив, що акціонери банку вправі звертатися до суду із позовом про оскарження рішень Національного банку України виключно у випадках, визначених ст. 266-1 КАС України. У зв`язку з наведеним суд прийшов до висновку про відсутність в АТ «АКБ «Конкорд» в особі ОСОБА_1., у ОСОБА_2 процесуальної дієздатності на звернення до суду із указаним позовом, що має своїм наслідком повернення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке. Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. За правилами статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій (ч. 1). Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (ч. 2). Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам) (ч. 3). У свою чергу, в силу приписів частин 1, 3 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу. Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Отже, за загальним правилом представництво інтересів юридичної особи здійснюється або у порядку самопредставництва або через представника. Матеріали справи свідчать, що на час звернення до суду із вказаним позовом АТ «АКБ «Конкорд» перебуває у процедурі ліквідації, оскільки рішенням Правління Національного банку України від 01.08.2023 № 265-рш відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати АТ «АКБ «Конкорд», а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних від 01.08.2023 № 932 розпочато процедуру виведення з ринку АТ «АКБ «Конкорд» шляхом запровадження в ньому процедури ліквідації строком на три роки з 02.08.2023 по 01.08.2026 (включно). Крім того, указаним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ «АКБ «Конкорд», визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частинах п`ятій та десятій статті 52 Закону, строком на три роки з 02 серпня 2023 року до 01 серпня 2026 року включно. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань починаючи з 18.01.2024 керівником АТ «АКБ «Конкорд» є Федорченко Андрій Володимирович (уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «АКБ «Конкорд»). Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. За наведеного правового регулювання у розумінні процесуального закону за загальними правилами повноваженнями представляти інтереси АТ «АКБ «Конкорд» належить Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та призначеній ним уповноваженій особі як керівнику товариства. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що згідно із статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Європейський суд з прав людини зазначив, що за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі «Агротексім та інші проти Греції» (Agrotexim and Others v. Greece), від 24 жовтня 1995 року, пункти 59-72, Серії А № 330-A). Проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів. Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що за звичайних обставин акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах банку. Водночас у контексті справи «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив таке: «подаючи скарги в інтересах банку-заявника, перший заявник діяв як мажоритарний акціонер та віце-президент банку. На момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Банк перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалася з посадових осіб територіальних управлінь НБУ, які становили більшість, та працівниками місцевої податкової інспекції (п. 12). Таким чином, з огляду на ситуацію банку-заявника та характер цих скарг Суд доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали першому заявнику право подати цю заяву в інтересах банку-заявника (див. згадане рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки», п. 46-52, та ухвалу щодо прийнятності у справі «Капітал банк АД проти Болгарії» від 09 вересня 2004 року)». При цьому Європейський суд з прав людини зазначив, що скарги, подані першим заявником (Фельдманом) як мажоритарним акціонером, є несумісними за критерієм ratione personae із положеннями Конвенції у розумінні підп. «a» п. 3 ст. 35 Конвенції, а тому Фельдман як акціонер банку не вправі звертатись до суду у власних інтересах, і за звичайних обставин (зокрема за наявності уповноважених органів банку) не вправі звертатись до суду й в інтересах банку. Водночас, ураховуючи, що виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень, з огляду на ситуацію банку та характер цих скарг Європейський суд з прав людини доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали акціонеру право подати цю заяву в інтересах банку-заявника. З цього приводу Велика палата Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2019 року № 826/2184/17 зазначила, що у такій ситуації, стороною у справі був не акціонер банку, а сам банк, оскільки з огляду на виключні обставини від імені банку діяв контролюючий акціонер банку, який за звичайних обставин не вправі представляти банк. Також Велика Палата звернула увагу, що Верховний Суд України у постанові від 27 червня 2017 року у справі № 826/4275/16 (провадження № 21-3739а16) за подібних обставин, серед іншого, дійшов висновків, що спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, і що особа, яка є власником істотної участі в банку, має право звертатись до суду у зв`язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду в діяльність банку. Велика Плата Верховного Суду погодилась з правовими висновками Верховного Суду України в цій частині, але уточнила, що така особа діє від імені банку, а не у власних інтересах. Про наявність права акціонера банку на звернення до суду із позовом в інтересах банку звернув увагу Верховний Суд й у постанові від 01 листопада 2022 року у справі № 826/13759/17. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 володіє 56,2325% частки у статутному капіталі АТ «АКБ «Конкорд», є власником істотної участі у вказаному банку. Предметом спору у цій справі остання визначає рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України № 20/900-рк/БТ від 30 червня 2022 року «Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «КОНКОРД» за порушення законодавства України». При цьому, як свідчать матеріали справи, указане рішення Національного банку України було предметом оскарження АТ «АКБ «Конкорд» у межах справи № 640/14469/22. Водночас, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2024, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024, адміністративний позов залишено без розгляду на підставі відповідної заяви Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «АКБ «Конкорд». Тобто, рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України №20/900-рк/БТ від 30 червня 2022 року «Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «КОНКОРД» за порушення законодавства України» оскаржене банком до запровадження у ньому ліквідаційної процедури. Верховний Суд в ухвалі від 16.04.2024 у справі №520/986/22, відмовляючи у задоволенні заяв представника АТ «Мегабанк» та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію цього банку про відмову у від позову, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини, зміст яких було наведено вище, прийшов до висновку, що прийняття таких клопотань судом спричинить порушення права власників АТ «Мегабанк», які звернулися до суду до запровадження ліквідаційної процедури, на доступ до суду у розумінні статті 55 Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції. Обставини згаданої справи є подібними до справи, ухвала в якій є предметом апеляційного перегляду, оскільки, як було встановлено вище, оскарження рішення Національного банку України ініційовано банком до запровадження у ньому ліквідаційної процедури. У площині наведеного суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. За наведеного правового регулювання і встановлених вище обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність адміністративної процесуальної дієздатності у ОСОБА_1 звертатися до суду із цим позовом в інтересах АТ «АКБ «Конкорд». Крім іншого, колегія суддів погоджується з аргументами апеляційної скарги про те, що в оскаржуваній ухвалі взагалі відсутні мотиви та обґрунтування твердження про відсутність адміністративної процесуальної дієздатності у ОСОБА_2 як фізичної особи на звернення до суду із вказаним позовом, що свідчить про передчасність висновків суд першої інстанції. Посилання ж суду першої інстанції на положення статті 266-1 КАС України, якою визначено особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку, колегія суддів вважає помилковим, оскільки спір у цій адміністративній справі відповідних правовідносин не стосується. Колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини дають підстави для висновку, що передчасно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. У свою чергу з приводу аргументів апеляційної скарги про наявності конфлікту інтересів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та АТ «АКБ «Конкорд», суперечності між законними функціями Фонду та фактичними діями його Уповноваженої особи, а також впливу Національного банку України на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з метою спонукання до подання заяви про залишення позову без розгляду справі № 640/14469/22, колегія суддів зазначає, що указані обставини перебувають поза межами предмету розгляду ухвали про повернення позовної заяви у справі № 320/16765/24, оскільки за своєю суттю зводяться до незгоди із постановленою у справі № 640/14469/22 ухвалою від 23.02.2024 про залишення позову без розгляду. Щодо доводів осіб, які подали апеляційну скаргу, про безпідставне неврахування судом першої інстанції Науково-правового висновку Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 25 грудня 2023 року №С-783 колегія суддів зазначає, що в силу ч. 1 ст. 113 КАС України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення судом першої інстанції ухвали від 30 квітня 2024 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Н.П. Бужак М.М. Заїка