Постанова 4811 № 461/876/24

Справа № 461/876/24 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б. Провадження № 22-ц/811/1171/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді: Мікуш Ю.Р., суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №461/876/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівниками органу поліції, - в с т а н о в и в : 29 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівниками органу поліції. В обґрунтування позову покликався на те, що 29 липня 2023 року відносно нього було складено протоколи про вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 КУпАП та ст.185 КУпАП. Позивач зазначав, що постановою Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 року у справі №445/1776/23 провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.130 КУпАП та ст.185 КУпАП щодо нього закрито у зв`язку з відсутністю події складу адміністративного правопорушення. Позивач стверджував, що факт складення відносно нього адміністративних протоколів призвів до його душевних хвилювань, поганого самопочуття, порушення його звичайного ритму життя, нераціонального витрачання його життєвого часу, обмеження свободи пересування, ініціювання службового розслідування, а також лікування наслідків стресу, спричиненого затриманням. Просив стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 14 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівниками органу поліції - відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що з моменту набрання законної сили постановою Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 р. у судовій справі №445/1776/23 у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах та порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Факт складення відповідачем 29 липня 2023 року адміністративних протоколів призвів до значних душевних хвилювань позивача, поганого самопочуття, порушення звичайного ритму життя, нераціонального витрачання життєвого часу, обмеження свободи пересування, ініціювання службового розслідування, а також лікування наслідків стресу, спричиненого затриманням. Покликається на постанову Верховного суду від 05 лютого 2020 року у справі №640/16169/17, який дійшов висновку, що пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. 04 червня 2024 року від представника Головного управління Національної поліції у Львівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У відзиві звертається увага, що провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст. 185 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, проте ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та з врахуванням положень ч. 2 ст. 36 КУпАП України обрано йому покарання у виді штрафу. Окрім цього, наголошується, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивача, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди, з огляду на те, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Згідно ч.2 ст. 247 ЦПКу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За змістом ч.1 ст. 367 ЦПКсуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом та матеріалами справи встановлено, що 29 липня 2023 року працівником Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області відносно ОСОБА_1 було складено протокол серії ВАБ №971775 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП (а.с. - 6). Окрім того, 29 липня 2023 року працівником Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області відносно ОСОБА_1 було складено протокол серії ААД №173999 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.130 КУпАП (а.с.7). Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 року у справі №445/1776/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та з врахуванням положень ч. 2 ст. 36 КУпАП України обрано йому покарання у виді штрафу у розмірі двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400,00 грн. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП, закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП, закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (а.с.8-10). Постанова Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 року у справі №445/1776/23 набрала законної сили 23 вересня 2023 року, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень. Постановляючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив з тих підстав, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, складання протоколів про адміністративні правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, при цьому сам факт закриття справи про адміністративні правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав. Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. За ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно з ч.1 ст.1, ч.3 ст.19, ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Пунктом 4 ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. У статті 3 вказаного Закону визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За змістом ст. 4 цього Закону, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 21 жовтня 2020 року в справі № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), яка, з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватися судом, при застосуванні ст.ст.1173, 1174 ЦК України суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не був притягнутий до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст. 185 КУпАП, і на нього не накладалось адміністративне стягнення, а провадження у справі було закрито на підставі п.1 ч. 1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Таким чином, права позивача були захищені судом першої інстанції, шляхом закриття відносно нього справи в частині адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст. 185 КУпАП. Колегія суддів вважає, що сам факт закриття судом справи про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч. 1 ст.130 КУпАП та ст. 185 КУпАП, не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності працівників Головного управління Національної поліції у Львівській області у розумінні вимог ст. 1176 ЦК України, а тому не тягне обов`язкового наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що неправомірними діями працівників поліції, як посадових осіб, позивачу була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачами. При цьому, постанова Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 року (а.с.- 8-11) не містить висновку суду про неправомірність дій працівників поліції при складанні ними протоколу відносно позивача, а зводиться до того, що вина особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого саме ч.4 ст.130 КУпАП не доведена, оскільки будь-яких доказів про те, що він вживав алкогольні напої після ДТП в матеріалах справи не міститься. Щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, Золочівський районний суд Львівської області суд у постанові від 12 вересня 2023 року, дійшов висновку, що працівником поліції не розкрито об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, суть правопорушення викладена формально, неконкретизовано, загальними фразами, і не відображає усіх кваліфікуючих ознак. Колегія суддів звертає увагу, що постанова Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 року жодним чином не встановлює невідповідності дій працівників поліції при складанні протоколу щодо ОСОБА_1 вимогам закону чи іншого нормативного акта, відтак доводи апеляційної скарги про неправомірність дій працівників поліції ґрунтується на припущеннях. Таким чином, постанова Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 року не являється підставою для висновку про неправомірність дій працівників поліції при складанні протоколу, що підлягає встановленню у кожній конкретній справі про адміністративне правопорушення. В апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 640/16169/17, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше), а тому є підставою для стягнення моральної шкоди. Разом з тим, колегія суддів вважає, що правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 640/16169/17, не підлягає застосуванню в цій справі, оскільки правовідносини, що є предметом спору у справі №640/16169/17 є відмінними від обставин даної цивільної справи, з огляду на те, що постановою Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 рокуОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та з врахуванням положень ч. 2 ст. 36 КУпАП України обрано йому покарання у виді штрафу. Звертаючись до суду, позивач обґрунтовує завдання йому моральної шкоди ст.ст.1173-1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до ч.ч.1, 2, 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Даною нормою закону врегульовані підстави для відшкодування шкоди з різних підстав, у тому числі окремо внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. При цьому, диспозиція ч. 1 вищевказаної статті встановлює виключний перелік підстав відшкодування моральної шкоди, до якого, зокрема, відноситься незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Разом з тим, у справі про вчинення ОСОБА_1 в частині адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст. 185 КУпАП, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт не відбулося, оскільки провадження у справі було закрито судом першої інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, що виключає можливість застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України у даних правовідносинах. За таких обставин відшкодування моральної шкоди можливе на загальних підставах, передбачених ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, при цьому, позивачем мало бути доведено факт неправомірних дій чи бездіяльності відповідачів, настання шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) та шкодою. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Разом з тим, ОСОБА_1 не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів неправомірності дій працівників поліції. Не встановлено факту вчинення неправомірних дій працівниками поліції і постановою Золочівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2023 року у справі №445/1776/23, на яку, як на підставу своїх вимог та доказ неправомірності дій поліцейських, посилався позивач у позовній заяві. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди, не підтверджено належними та допустимими доказами розмір зазначеної ним моральної шкоди, що є обов`язком позивача, не зазначено, з чого виходив позивач, оцінююючи моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. Враховуючи те, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( ч.5 ст.268 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 14 березня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню не підлягає.. Повний текст постанови складений 25 листопада 2024 року. Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш Судді: Т.І. Приколота Р.В. Савуляк