Постанова 4824 № 757/29681/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/13256/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 листопада 2024 року місто Київ справа №757/29681/23-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Батрин О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: В липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просила: відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду у розмірі 1 700 000 грн., завдану їй незаконними діями Заводського районного суду міста Миколаєва у кримінальному провадженні №620201510000000296 від 24 березня 2020 року. В обґрунтування вимог посилалася на те, що вона є заявником і потерпілою у кримінальному провадженні №620201510000000296 від 24 березня 2020 року. Зазначала, що вона звернулася до слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою №1-08 від 01 серпня 2022 року на бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, за повноваженнями слідчого, яка полягає «у нездійсненні інших процесуальних дії, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим кодексом строк» за клопотанням позивача №12-07 від 12липня 2022 року про виконання процесуальної дії, а саме повідомити її про прийняте процесуальне рішення у вказаному кримінальному провадженні шляхом надіслання на її адресу копії постанови від 26 листопада 2021 року про його закриття в порядку, передбаченому ч.1, ч. 3 ст.111 та ч.1 ст.136 КПК України. Вказувала, що ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва Гаврасієнко В.О. від 19 грудня 2022 року у справі №487/2911/20 (провадження № 1-кс/487/1934/22), яка постановлена з порушенням строків, визначених ч.2 ст.306 КПК України, що є ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.356 і ч.2 ст.364 КК України, відмовлено у задоволенні вказаної скарги. Позивач вважає, що такими незаконними протиправними діями суддя Гаврасієнко В.О. порушив їїправа, у результаті Заводський районний суд м. Миколаєва завдав позивачу моральнушкоду, яку вона оцінює в 1 700 000,00 грн. та на підставі ст.56 Конституції України, ст.ст.1166, 1167 ЦК України просить стягнути її з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. На обґрунтування вимог посилалася на те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що процесуальними діями, що обмежують її права на ефективний засіб правового захисту в національному органі є відмова слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва Гаврасієнком В.О. ухвалою від 19 грудня 2022 року у справі № 487/2911/20 (провадження № 1-кс/487/1934/22) в задоволенні її скарги №1-08 від 01 серпня 2022 року на бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві. Вказувала, що станом на 19 грудня 2022 року, тобто на момент постановлення суддею Заводського районного суду м. Миколаєва Гаврасієнком В.О. ухвали від 19 грудня 2022 року у справі №487/2911/20 (провадження №1-кс/487/1934/22), протягом 13 місяців з моменту закриття кримінального провадження №620201510000000296 від 24 березня 2020 року не може отримати відповідну постанову від 26 листопада 2021 року, що в свою чергу ставить під сумнів наявність саме судового контролю за дотриманням прав скаржника у вказаному кримінальному провадженні. Зазначала, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ухвала слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва Гаврасієнка В.О. від 19 грудня 2022 року у справі №487/2911/20 (провадження №1-кс/487/1934/22) порушує право скаржника саме на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відзиву на адресу Київського апеляційного суду від відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України не надходило. Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, в тому числі на електронну пошту. Від позивача надійшла заява, в якій остання просила розглядати справу у її відсутність та у відсутність її представника, просила задовольнити апеляційну скаргу. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність моральної шкоди завданої Заводським районним судом м. Миколаєва, її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок між такоюповедінкою і заподіяною шкодою. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є заявником і потерпілою у кримінальному провадженні №620201510000000296 від 24 березня 2020 року. 12 липня 2022 року ОСОБА_1 подала до директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві клопотання про виконання процесуальної дії №12-07, в якому просила повідомити її про прийняте процесуальне рішення у кримінальному провадженні №620201510000000296 від 24 березня 2020 року шляхом надіслання на її адресу копії постанови від 26 листопада 2021 року про його закриття в порядку, передбаченому ч.ч.1, 3 ст.111, ч.6 ст.136 КПК України. 01 серпня 2022 року позивач звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою №1-08 від 01 серпня 2022 року на бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дії, які він зобов'язаний вчинити у визначений кодексом строк за клопотанням позивача №12-07 від 12 липня 2022 року. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва Гаврасієнко В.О. від 19 грудня 2022 року у справі №487/2911/20 (провадження № 1-кс/487/1934/22) у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яка полягає у ненаданні копії постанови про закриття кримінального провадження №620201510000000296 від 24 березня 2020 року відмовлено. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що слідчий суддя Гаврасієнко В.О. умисно не застосував положення КПК України щодо розгляду даної категорії скарг, умисно порушив її права, визначені в ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вважає, що в результаті саме Заводським районним судом міста Києва незаконними діями у кримінальному провадженні №620201510000000296 від 24 березня 2020 року завдано їй моральної шкоди, яку вона оцінює у 1 700 000 грн. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19). Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними. Застосування частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» також передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними. Виходячи з викладеного вбачається, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій чи відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів (суддів) при здійсненні ними своїх повноважень, гарантованих Конституцією України до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. До аналогічного висновку дійшов і Верховий Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №454/551/22. З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд відшкодувати моральну шкоду завдану незаконними діями Заводського районного суду міста Миколаєва, оскільки, на її думку ухвала від 19 грудня 2022 року №487/2911/20 постановлена слідчим суддею є незаконною та такою, що порушує її права. Разом з тим, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки постановлена слідчим суддею ухвала від 19 грудня 2022 року №487/2911/20 є такою, що набрала законної сили, не скасована, рішення про притягнення судді до відповідальності за ухвалення такого рішення позивачем не надано. А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ухвала слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва Гаврасієнка В.О. від 19 грудня 2022 року у справі №487/2911/20 (провадження № 1-кс/487/1934/22) порушує право скаржника саме на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, спростовуються вищевикладеним. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, обґрунтовано виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довела факту заподіяння їй моральної шкоди, завданої Заводським районним судом м. Миколаєва, її розмір, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями Заводського районного суду м. Миколаєва та наслідками, зазначеними позивачем у позові. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття. Головуючий: Судді: