Постанова 4805 № 278/2996/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/2996/24 Головуючий у 1-й інст. Мокрецький В. І. Номер провадження №33/4805/1343/24 Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2024 року м.Житомир Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., за участі: захисника адвоката Струкової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Струкової Людмили Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 30 липня 2024 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою судді Житомирського районного суду Житомирської області від 30 липня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605,60 грн судового збору. Згідно з постановою судді місцевого суду, 15 травня 2024 року о 00 годин 35 хвилин на 5 км + 600 м автодороги «Житомир-Чернівці» блокпост «Тетерівка», ОСОБА_1 , у порушення п. 2.9 а) ПДР, керував автомобілем «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Струкова Л.В., в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, провадження у справі закрити, посилаючись на її незаконність, однобічне та неповне з`ясування судом обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що суд розглянув справу у відсутності ОСОБА_1 та його захисника, чим порушив законні права ОСОБА_1 , передбачені ч. 1 ст. 268 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 перебував на військовій службі на сході України і виконував бойові завдання, а захисником подано клопотання, що у період часу з 03.07.2024 по 31.07.2024 адвокат Струкова Л.В. перебуватиме у відпустці за межами України. Зазначає, що ОСОБА_1 діяв в умовах крайньої необхідності, а саме з метою якнайшвидшого прибуття до підрозділу, яким він керує, для врегулювання громадського порядку серед підлеглих військовослужбовців (конфлікту) та відвернення небезпеки, що загрожувала службовцям, за повідомленням в телефонному режимі підлеглого, сержанта ОСОБА_2 . Одночасно апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови. Як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що під час розгляду справи ОСОБА_1 та захисник були відсутні, судове рішення не отримували, а з його змістом захисник ознайомився лише 02.08.2024, а тому строк на оскарження пропущений з поважних причин. Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника Струкової Л.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Згідно зі ст. 245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП. Дані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення ним п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху (ПДР), є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, а зміст постанови відповідає вимогам статтей 283, 284 КУпАП. Як вірно встановив суддя місцевого суду, наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується: даними протоколу про адміністративне правопорушення від 15.05.2024, у відповідності до якого, 15 травня 2024 року о 00 годин 35 хвилин на 5 км + 600 м автодороги «Житомир-Чернівці» блокпост «Тетерівка», ОСОБА_1 керував автомобілем «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального технічного приладі Alcotest Drager 6810, результат 1,51‰, тест 1212, з результатом згоден, чим порушив п. 2.9.а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом передачі тверезому водієві (а.с. 1); роздруківкою Alkotest-6810 від 15.05.2024 з результатом 1,51 ‰ (проміле) (а.с. 2); актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, підстава: виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з ротової порожнини, тремтіння пальців рук, нечітка мова. Результат огляду 1,51 ‰, з яким ОСОБА_1 погодився, що засвідчив власним підписом (а.с. 4); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с. 3); відеозаписом обставин події (а.с. 6), на якому зафіксовано спілкування уповноважених осіб з ОСОБА_1 , останній пояснив, що «їдемо в «ясний город», паролю не знаю, наказ тільки що вийшов, щоб всі зранку були, рота там, а я був тут, речі в багажнику, їду в комендантську годину, бо не думав, що буде наказ, у пасажира прав не має, я їду спокійно, тихо доїду туди». Протокол про адміністративне правопорушення, акт огляду та чек за результатами тестування спеціальним засобом «Драгер 6810» підписано ОСОБА_1 без зауважень. Даних про те, що ОСОБА_1 наполягав на направленні його для проведення огляду у медичному закладі охорони здоров`я матеріали справи не містять. Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду дав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Щодо доводів апеляційної скарги про вчинення правопорушення в умовах крайньої необхідності, апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. Однією з найважливіших умов правомірності крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами. У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. За правовим полем України, зокрема п. 2.9 а) Правил дорожнього руху, ст. 130 КУпАП водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Відповідно до наявного у матеріалах справи роздруківки Alkotest-6810 від 15.05.2024 убачається, що результат огляду 1,51 ‰, що ОСОБА_1 засвідчив власним підписом (а.с. 2). Отже, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною суспільно небезпечною дією. В даному випадку дії ОСОБА_1 не можна вважати вчиненими в умовах крайньої необхідності, оскільки будь-яких даних щодо усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода, матеріали справи не містять. Крім того, з відеозапису обставин події об`єктивно не вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться в умовах крайньої необхідності, оскільки його розмірковування щодо можливих подальших дій після зупинки працівниками поліції, які зайняли досить тривалий час, жодним чином не свідчать про те, що він діяв у стані крайньої необхідності. Навпаки, водій ОСОБА_1 повідомив працівників поліції, що вживав алкогольні напої, їде п`яний, оскільки не знав, що вийде наказ, щоб всі були зранку на місці. Тому, твердження захисника, що ОСОБА_1 діяв в умовах крайньої необхідності, а саме з метою якнайшвидшого прибуття до підрозділу, яким він керує, для врегулювання громадського порядку серед підлеглих військовослужбовців (виникненого конфлікту) та відвернення небезпеки, що загрожувала службовцям, за повідомленням в телефонному режимі підлеглого, сержанта ОСОБА_2 , слід вважати способом захисту з метою уникнення відповідальності. Таким чином, доводи захисника про наявність обставин, які б свідчили про керування ОСОБА_1 автомобілем о 00:35 в стані крайньої необхідності не підтвердженні належними доказами. Щодо заявленого в апеляційній інстанції клопотання про виклик свідків, то таке задоволенню не підлягає, оскільки в матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення даної справи і підстав для дослідження додаткових доказів апеляційний суд не вбачає. Покликання захисника на те, що під час розгляду справи в місцевому суді були порушені права ОСОБА_1 , так як розгляд справи було здійснено без участі останнього та його захисника, не може прийматися до уваги, оскільки ст. 268 КУпАП визначений вичерпний перелік категорій справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких передбачає обов`язкову участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, проте ст. 130 КУпАП до цього переліку не входить. Також, апеляційним судом враховується практика Європейського суду з прав людини, яка визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому, місцевий суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки останній повідомлений належним чином про розгляд справи на 26.06.2024 та 30.07.2024, про що свідчать рекомендовані повідомлення, які отриманні ОСОБА_1 особисто, 11.06.2024, 12.06.2024 та 05.07.2024 (а.с. 16, 17, 18); будь-яких заяв від ОСОБА_1 не надходило, окрім, заяви захисника (а.с. 10-11), що у період часу з 03.07.2024 по 31.07.2024 адвокат Струкова Л.В. перебуватиме у відпустці за межами України. Апеляційний суд зауважує, що під час апеляційного розгляду справи були вислухані та оцінені усі доводи захисника ОСОБА_3 , які вона не могла висловити у місцевому суді, дана оцінка доказам у справі, а також взято до уваги те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу. Під час апеляційного розгляду справи апелянтом не були спростовані обґрунтовані висновки суду першої інстанції, якими було надано оцінку відеозаписам, як належним та допустимим доказам, та які не мають ознак переривання чи монтування під час фіксації обставин, які мають значення для справи. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови. Отже, при розгляді даної справи суддя місцевого суду правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування чи зміни постанови суду. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги. За таких обставин, відсутні підстави для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 . Керуючись ст. 294 КУпАП, суд -

ПОСТАНОВИВ: Поновити адвокату строк на апеляційне оскарження постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 30 липня 2024 року. Апеляційну скаргу адвоката Струкової Людмили Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Житомирського районного суду Житомирської області від 30 липня 2024 року - без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Н.Й. Григорусь