Постанова 4805 № 290/1552/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №290/1552/23 Головуючий у 1-й інст. Кірічук М. М. Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Трояновської Г.С., Григорусь Н.Й., за участю секретаря судового засідання Журавської Д.П., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №290/1552/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора та запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кірічука М.М. в смт. Романові, в с т а н о в и в : У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - скасувати рішення державного реєстратора відділу економічного розвитку, інфраструктури та торгівлі Романівської районної державної адміністрації Житомирської області Харковини А.І. про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340 площею 0,5122 га; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо права власності відповідача на спірну земельну ділянку. 28 грудня 2023 року ОСОБА_3 змінив предмет позову та просив: - скасувати рішення державного реєстратора відділу економічного розвитку, інфраструктури та торгівлі Романівської районної державної адміністрації Житомирської області Харковини А.І. від 01 липня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340 площею 0,5122 га; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо права власності відповідача на спірну земельну ділянку; - припинити право власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку. Позов обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка належала батьку позивача - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті останнього в спадщину вступила мати позивача ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті своєї матері спадщину прийняв позивач. ОСОБА_3 отримав право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 . Під час оформлення права власності в порядку спадкування на земельну ділянку, яка знаходилась в особистому користуванні господарства, було встановлено, що наявний перетин цієї земельної ділянки із земельною ділянкою з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340 на 74,8517%, право власності на яку зареєстровано 01 липня 2019 року за відповідачем, що порушує права позивача. ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку на підставі рішення 37 сесії 7 скликання Камінської сільської ради Романівського району Житомирської області №218 від 18 червня 2019 року, проте остання ніколи не була власником житлового будинку розташованого по АДРЕСА_1 , відповідно в неї були відсутні законні підстави на отримання спірної земельної ділянки у власність. Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15-а (провадження №11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі №542/1403/17 (провадження №14-106цс21). Зазначає, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Позивач обґрунтував порушення свого права власності на земельну ділянку її зайняттям шляхом часткового накладення, тому у цьому випадку власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Аналіз змісту позовних вимог та установлених судом обставин свідчить, що відповідне право позивача порушене внаслідок видання рішення Камінською сільською радою Романівського району Житомирської області 7 скликання 37 сесії №218 від 18 червня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», яким передано у власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства 0,5122 га ОСОБА_2 Вказував, що цим рішенням відповідачу передано у приватну власність частину належної йому на праві власності земельної ділянки, що призвело до зменшення площі його земельної ділянки. Тому без оскарження рішення сільської ради вимоги заявлені позивачем в позовній заяві задоволені бути не можуть (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року у справі №684/691/18 (провадження 61-8080св22)...». Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на головний факт - те, що позивач не є власником земельної ділянки, право власності на яку він оспорював у суді першої інстанції. Позивач є власником житлового будинку, біля якого розташована земельна ділянка, яка незаконно надана у приватну власність відповідача і частина якої йому необхідна для обслуговування житлового будинку (не менше 0,20 га) та ведення особистого підсобного господарства, городництва (не менше 0,25 га). Тому, належним способом захисту законних прав та інтересів позивача є: 1. скасування рішення державного реєстратора відділу економічного розвитку, інфраструктури та торгівлі Романівської районної державної адміністрації Житомирської області Харковини А.І. від 01.07.2019 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340 площею 0,5122 га; 2. скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійсненого 01.07.2019 державним реєстратором відділу економічного розвитку, інфраструктури та торгівлі Романівської районної державної адміністрації Житомирської області Харковиною А.І. щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340 площею 0,5122 га; припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340 площею 0,5122 га. Вказані позивачем способи захисту підтверджено правовими висновками. Тому вважає, що підстави для визнання протиправним та скасування рішення сільської ради у позивача були відсутні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Відповідно до виписки з погосподарської книги для домогосподарства по АДРЕСА_1 була виділена земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та для ведення особистого селянського господарства 0,0500 га. Згідно погосподарської книги за період з 1983 року по 1984 рік с. Камінь головою домогосподарства вказаний ОСОБА_4 , зазначено 0,050 га землі, що знаходилась в особистому користуванні господарства, розташованого по АДРЕСА_1 . Дана обставина підтверджується також довідкою старости Камінського старостинського округу Романівської селищної ради Житомирської області №663 від 18 серпня 2022 року. Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла дружина ОСОБА_5 , згідно довідки старости Камінського старостинського округу Романівської селищної ради Житомирської області №554 від 10 грудня 2021 року. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Відповідно до погосподарської книги за 1986 рік с. Камінь головою домогосподарства вказана ОСОБА_5 , зазначено 0,050 га землі, що знаходилась в особистому користуванні господарства. Остання на день смерті проживала одна. З довідки старости Камінського старостинського округу Романівської селищної ради Житомирської області №554 від 10 грудня 2021 року вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв позивач ОСОБА_3 . Житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №297006653 від 30 січня 2022 року. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №3509396654 від 18 жовтня 2023 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером №1821482200:03:002:0340 зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстрація здійснена на підставі рішення Камінської сільської ради Романівського району Житомирської області від 18 червня 2019 року. Відповідно до рішення Камінської сільської ради Романівського району Житомирської області 7 скликання 37 сесії №218 від 18 червня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» передано у власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства 0,5122 га ОСОБА_2 . Відповідно до рішення державного кадастрового реєстратора відділу №3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Пальонка В.В. №РВ-7100148312022 від 04 листопада 2022 року ОСОБА_3 відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру по земельній ділянці в межах АДРЕСА_1 з підстав розташування в межах цієї земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, частини іншої земельної ділянки з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340, площа співпадає на 74,8517%. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача порушене внаслідок видання рішення Камінською сільською радою Романівського району Житомирської області 7 скликання 37 сесії №218 від 18 червня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», яким передано у власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства 0,5122 га ОСОБА_2 , а тому без оскарження рішення сільської ради вимоги заявлені позивачем в позовній заяві задоволені бути не можуть. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначив, що його права, як землекористувача, порушені передачею ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,5112, яка розміщена по АДРЕСА_1 . Проте, відповідачка ніколи не була власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . Власником даного будинку були його батьки, а з 26.01.2022 власником є він в порядку спадкування. Колегія суддів виходить з того, що правовідносини щодо користування земельною ділянкою виникли до набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ, тому до таких правовідносин підлягає застосуванню положення чинних на той час ЗК Української РСР 1970 року та норм ЗК України. У пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки. Відповідно до статті 13 ЗК Української РСР 1970 року, земля в Українській РСР надається в користування: колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; громадянам СРСР. У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам. Згідно з частиною 5 статті 20 ЗК Української РСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих. Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року в справі №702/1026/18 зазначив, що документами, які підтверджують право землекористування, є записи про розміри земельної ділянки у земельно-шнуровій та погосподарських книгах сільських рад. Подібного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 25 квітня 2018 року в справі №718/567/15-ц, вказавши, що записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів). Отже, документами, які підтверджують право землекористування, є записи про розміри земельної ділянки у земельно-шнуровій та погосподарських книгах сільських рад. Відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР (1970 року) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Згідно до частини першої статті 30 ЗК України (1990 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до відведення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування. Згідно із пунктом 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Наведене також узгоджується з правовими висновками викладеними Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі №6-127цс15. Відповідно до частини першої статті 29 ЗК України 1990 року та частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради. Примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому частиною четвертою статті 29, частиною шостою статті 31 ЗК УРСР 1990 року та статті 143, частини десятої статті 149 ЗК України 2001 року. У справі, що переглядається встановлено, що згідно запису погосподарської книги №2 за 1986-1990 роки особовий рахунок № НОМЕР_3 за ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 рахувалася земельна ділянка площею 0,50 га, розташована по АДРЕСА_1 (біля житлового будинку). Згідно виписки погосподарської книги за 2016-2023 роки за домогосподарством ОСОБА_3 АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель рахується земельна ділянка площею 0, 0500 га. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 січня 2022 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Відтак, ОСОБА_3 є користувачем земельної ділянки площею 0, 50 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_3 відмовився від земельної ділянки площею 0,50 га, що належала його матері ще за часів УРСР. Чинні редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року №1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю», передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №344/12943/15-ц (провадження №61-17423св20). Окрім того, колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до рішення державного кадастрового реєстратора відділу №3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Пальонка В.В. №РВ-7100148312022 від 04 листопада 2022 року ОСОБА_3 відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру по земельній ділянці в межах АДРЕСА_1 з підстав розташування в межах цієї земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, частини іншої земельної ділянки з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340, площа співпадає на 74,8517%. Рішенням Камінської сільської ради Романівського району Житомирської області 7 скликання 37 сесії №218 від 18 червня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства 0,5122 га . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №3509396654 від 18 жовтня 2023 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером №1821482200:03:002:0340 зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстрація здійснена на підставі рішення Камінської сільської ради Романівського району Житомирської області від 18 червня 2019 року. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність (недоведення позивачем) порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 просив: - скасувати рішення державного реєстратора відділу економічного розвитку, інфраструктури та торгівлі Романівської районної державної адміністрації Житомирської області Харковини А.І. від 01 липня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340 площею 0,5122 га; - скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності відповідача на спірну земельну ділянку; - припинити право власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку. Разом з тим, позивачем не враховано, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1821482200:03:002:0340 площею 0,5122 га у ОСОБА_2 виникло на підставі рішення Камінської сільської ради Романівського району Житомирської області 7 скликання 37 сесії №218 від 18 червня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)». Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143). Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15-а (провадження №11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі №542/1403/17 (провадження №14-106цс21), від 04 жовтня 2023 року у справі №389/2517/21. У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі №303/6366/17 зазначено, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України). Відповідно до вимог ст. 21 ч. 1 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Відтак, порушення прав позивача, як користувача земельної ділянки, загальною площею 0, 50 га, розташованої по АДРЕСА_1 зумовлене прийняттям рішення Камінської сільської ради Романівського району Житомирської області 7 скликання 37 сесії №218 від 18 червня 2019 року, яке ОСОБА_3 у визначеному законом порядку не оскаржене. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20). З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності є неналежним способом захисту прав та інтересів позивача ОСОБА_3 . Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 . Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скариг зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзіх доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарг не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 21 листопада 2024 року. Головуючий Судді