Постанова Дніпровський апеляційний суд № 208/8746/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5853/24 Справа № 208/8746/23 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І,, секретар Піменова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам (суддя першої інстанції Івченко Т.П.), В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 , на свою користь заборгованість по аліментам в сумі 124 817,89 грн. та пеню, яка виникла у результаті заборгованості по аліментам за період з 13 листопада 2021 року по 01 жовтня 2023 року в сумі 124 817,89 грн., разом 249 635,78 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , заборгованість зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 124 817 гривень 89 копійок та пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 124 817 гривень 89 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1073 гривні 60 копійок. Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для справи і постановлення правильного рішення у справі, містить в собі необґрунтовані суб`єктивні та безпідставні висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, суттєво порушує гарантовані Конституцією України та чинним в Україні законодавством права ОСОБА_1 , при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано, що наявність самого по собі позову про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів не є підставою для її задоволення, Скаргу мотивує тим, що позивачка жодних доказів існування спору між сторонами даної справи про розмір заборгованості по аліментам не надає. Ухвалене судом рішення про стягнення з відповідача суми, яка має бути ним виплачена в порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів, призведе до видачі виконавчого листа щодо повторного стягнення з відповідача однієї і тієї ж суми. Наголошує на тому, що позивачка не була обмежена у праві на повторне звернення до виконавчої служби із виконавчим листом, отримавши постанову виконавчої служби про завершення виконавчого провадження. Зазначає, що з 06.11.2015 року відповідач позбавлений можливості самостійно розпоряджатись своїми коштами, які знаходяться на його карткових рахунках, і відповідно сплачувати на користь Позивачки аліменти на утримання дитини, а всі кошти, що надходять на рахунки Відповідача автоматично списуються виконавчою службою. Також наголошує на тому, що в діях відповідача відсутня винна поведінка щодо несплати заборгованості по аліментах, Відповідач не мав можливості сплачувати аліменти в розмірі, зазначеному державним виконавцем, а заборгованість по аліментах виникла з незалежних від нього причин. ОСОБА_2 просив рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. ОСОБА_2 у судовому засіданні в режимі відео конференції доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Представник позивачки ОСОБА_3 адвокат Скрипник Ю.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, зареєстрованим Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області серії НОМЕР_1 , актовий запис № 651, батьками якої зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 4). 21 червня 2006 року суддею Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області винесено виконавчий лист, яким стягнуто з ОСОБА_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, починаючи з квітня 2006 року на утримання доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, в особі матері ОСОБА_3 (а.с. 7). Постановою старшого державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Калініч Оленою Володимирівною про повернення виконавчого документу стягувачу від 10 жовтня 2022 року встановлено, що боржник не працевлаштований, доходів не отримує, рухоме майно за ним не зареєстроване, не рухоме майно за ним не зареєстроване, заборгованість по аліментам на момент повноліття дитини складає 124 817,89 грн. (а.с. 5). Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Південним відділом державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заборгованість по аліментам станом на 13.11.2021 року складає 124817,89 грн. (а.с. 6). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти в повному розмірі або доказів, що заборгованість по аліментам виникла з незалежних від відповідача причин не надано. Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відтак, обов`язок утримувати дитину це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків. Обов`язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). За правилами ст. 195 СК України та ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості. Аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду України викладені під час розгляду справи №6-850св17. Судом встановлено, що згідно розрахунку заборгованості, наданого Південним відділом державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заборгованість по аліментам станом на 13.11.2021 року складає 124817,89 грн. (а.с. 6). З матеріалів справи вбачається, що будь-яких належних у і допустимих доказів того, що наведений державним виконавцем розрахунок заборгованості по аліментам є неправильним, або існує рішення суду, яким такий розрахунок визнаний недійсним та визначена інша сума заборгованості за вказаний в позовній заяві період, суду надано не було. Таким чином, для стягнення заборгованості за аліментами, які стягуються на підставі судового рішення, законодавець не вимагає окремого рішення суду про стягнення такої заборгованості, а встановлює порядок її стягнення в межах виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення аліментів. В рамках даної справи заявлені вимоги про стягнення заборгованості по сплаті аліментів, а не про обчислення розміру заборгованості по сплаті аліментів. Дії державного виконавця, пов`язані із обчисленням розміру заборгованості із сплати аліментів та складенням відповідного розрахунку не оскаржувалися. Виходячи з наведених положень сімейного законодавства та Закону України «Про виконавче провадження» у контексті обставин даної справи, сам факт наявності у відповідача заборгованості по аліментах за вказаний період, обчисленої згідно з довідкою-розрахунком державного виконавця, розмір якої на час ухвалення цього рішення не оспорений ні стягувачем ні боржником у порядку, встановленому законом, не може бути прийнятий судом в якості підстав для стягнення цієї заборгованості у судовому порядку за окремим рішенням суду. За таких обставин, у суду немає підстав вважати порушеним право позивача на отримання заборгованості по аліментам у порядку, визначеному ст.194-195 СК України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», а тому правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за аліментами на утримання дитини відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованість по аліментам скасувати, у задоволенні цієї вимоги відмовити. Розглядаючи доводи апеляційної скарги в частині спору про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд виходить з наступного. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Частинами 1 та 2 статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка (пеня) це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670 сво 19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тобто, відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому, стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Судом встановлено, що 21 червня 2006 року суддею Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області винесено виконавчий лист, яким стягнуто з ОСОБА_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, починаючи з квітня 2006 року на утримання доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, в особі матері ОСОБА_3 (а.с. 7). Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Південним відділом державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заборгованість по аліментам станом на 13.11.2021 року складає 124817,89 грн. (а.с. 6). Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів. Таким чином, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за пенею за прострочення сплати аліментів. Перевіряючи правильність наведеного позивачкою розрахунку заборгованості за пенею за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача заборгованості за пенею за прострочення сплати аліментів у сумі 124817,89 грн. Підстав для скасування судового рішення в цій частині апеляційний суд не вбачає. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року скасуванню, в частині стягнення заборгованості по сплати аліментів у розмірі 124 817,89 грн., з відмовою у задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення підлягає залишенню, без змін, оскільки ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, а представником відповідача не наведено аргументів, для його скасування у частині стягнення з ОСОБА_1 , пені за прострочення сплати аліментів. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись статтями.141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року в частині стягнення заборгованості по аліментів скасувати та у задоволенні цієї вимоги відмовити. Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1497,81 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О. В. Халаджи Т.В. Космачевська Ж.І. Максюта Повний текст судового рішення складено 20 листопада 2024 року. Головуючи суддя О. В. Халаджи