Постанова Чернігівський апеляційний суд № 735/1851/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 10 грудня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 735/1851/24 Головуючий у першій інстанції Балаба О. А. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1867/25,№ 22-ц/4823/1868/25, Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В., суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В., із секретарем Піцан В.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Коропський відділ державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 12 березня 2025 року (місце ухвалення смт. Короп, повне судове рішення складено 20.03.2025) та на додаткове рішення цього ж суду від 10 квітня 2025 року (місце ухвалення смт. Короп, дата складення повного судового рішення 10.04.2025) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, В С Т А Н О В И В : У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. В обґрунтування позову посилалась на те, що рішенням Коропського районного суду вiд 16.01.2008 на її користь стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.12.2007 і до досягнення дитиною повноліття. Вказує, що 08.02.2008 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Коропського районного управління юстиції Лисюком Ю.М. було відкрито виконавче провадження № 6179062 по виконавчому листу № 2-46 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дитини, а 30.10.2013 за письмовою заявою стягувача виконавчий лист було повернуто позивачу, оскільки відносини між сторонами поліпшилися. Як зазначає позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 , а у 2020 році відносини з відповідачем почали погіршуватися, відповідач перестав цікавитися життям дітей, брати участь у вихованні, забезпечувати їх матеріально. Також посилається, що у 2023 році через несумісність поглядів на спільне життя сторони припинили особисті відносини, відповідач почав проживати окремо, а діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишилися проживати з матір`ю та перебувають на повному її утриманні, а оскільки діти є шкільного віку та потребують значних коштів на повноцінний розвиток відповідно свого віку, а відповідач в добровільному порядку не надає матеріальної допомоги, тому позивачка звернулася до державної виконавчої служби з заявою про стягнення аліментів у примусовому порядку. Зазначає, що 05.12.2023 головним державним виконавцем Коропського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження № 73595399, проте відповідач уникав сплати аліментів, а 05.04.2024 сплатив заборгованість, яка станом на 01.04.2024 становила 152790,95 грн. Згідно наданого позивачкою розрахунку відповідно до ст. 196 СК України та з урахуванням позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, хоча загальний розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 01.12.2020 по 01.04.2024 становить 851 071,80 грн, позивачка зменшила її до 152790,95 грн. У позові ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст. 180, 195, 196 СК України, просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 152790,95 грн. Рішенням Коропського районного суду від 12.03.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що заборгованість по сплаті аліментних платежів за період з грудня 2020 року по квітень 2024 року виникла не з вини платника аліментів, відповідачем вживалися всі залежні від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, у тому числі сплачено заборгованість, а отже підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Додатковим рішенням Коропського районного суду від 10.04.2025 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн. Рішення суду обґрунтовано тим, що витрати на правничу допомогу є документально підтвердженими та обґрунтованими. Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 адвокат Дяченко К.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість оскаржуваних рішень, просить скасувати рішення Коропського районного суду від 12.03.2025 та додаткове рішення цього ж суду від 10.04.2025 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнити у повному обсязі. За доводами апеляційної скарги, судом першої інстанції неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, посилання суду на фактичне добровільне виконання відповідачем зобов`язання зі сплати аліментів спростовується матеріалами справи, зокрема довідкою про неотримання аліментів від 19.09.2024 № 27.10-34/96, з якої вбачається, що хоча виконавче провадження відкрито 05.12.2023, проте заборгованість по аліментам відповідачем сплачено лише 05.04.2024. Вказує, що суд першої інстанції не зазначив у рішенні суду чим саме підтверджується факт того, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася не з вини ОСОБА_2 та що ним вживались всі залежні від нього заходи щодо належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів. Як зазначає заявниця, відповідач не заперечував існування у нього заборгованості зі сплати аліментів та здійснював погашення її частинами на протязі певного часу, тому висновок суду про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості вважає помилковим. Заявниця стверджує, заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вживав заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, ним не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів. Також за доводами скарги, висновок суду про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 25.06.2008 по 01.11.2023 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, не є доказом утримання ним дітей та правовою підставою для відмови у стягненні пені за прострочення сплати аліментів, оскільки обов`язок відповідача щодо сплати аліментів підтверджується рішенням Коропського районного суду від 16.01.2008 у справі № 2-46-08. Крім того, заявниця не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, посилаючись на не співмірність заявленого розміру зі складністю справи, а також передчасністю їх стягнення. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи. У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Переверзєв О.О. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані рішення - без змін. В обґрунтування посилається, що виконавчий лист № 2-46-08 від 30.01.2008 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів пред`явлено до виконання лише в 2023 році, тобто майже через 15 років. Вказує, що повний розмір заборгованості склав 680966,58 грн, з яким відповідач не погодився та оскаржив його і в подальшому 25.01.2024 здійснено перерахунок заборгованості, яку він сплатив. Крім того посилається, що з січня 2024 року представник відповідача звертався до державного виконавця з приводу визначення розміру заборгованості по аліментах, що свідчить про вжиття заходів щодо належного виконання зобов`язання. Зазначає, що рішенням суду встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період з 25.06.2008 по 01.11.2023, тому вважає, що сторони мали спільний побут, вели спільне господарство та разом утримували спільних дітей, що свідчить про добровільне виконання рішення в період з 01.12.2020 по 01.11.2023, з чим позивачка погоджувалася тривалий час, оскільки не подавала виконавчий лист до примусового виконання та не зверталась до відповідача про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку. Крім того, відповідач вважає необґрунтованою та безпідставною вимогу апелянта про скасування додаткового рішення, оскільки витрати за адвокатські послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи (постанова ВП ВС від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження № АСВП:73508399, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішенням Коропського районного суду вiд 16.01.2008 у справі № 2-207-08 розірвано (а.с. 16). Від шлюбу сторони мають спільну дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Коропського районного суду вiд 16.01.2008 у справі №2-46-08 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20.12.2007 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 17). За матеріалами справи, із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №2-46-08 від 30.01.2008 ОСОБА_1 звернулась 29.11.2023 (а.с. 41, 42). Постановою головного державного виконавця Коропського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 05.12.2023 відкрито виконавче провадження № 73508399 з виконання рішення № 2-46-08, виданого 30.01.2007 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу (а.с. 15-зворот, 40). В рамках виконавчого провадження № 73508399 постановами від 20.02.2024 накладено арешт на готівкові кошти, які надходять до каси ФОП ОСОБА_2 від реалізації товарів (а.с. 12 зворот) та від 01.04.2024 у зв`язку з наявністю боргу по аліментах, проведення виконавчих дій з опису та арешту майна боржника залучено працівників Новгород-Сіверського РВП ВП №1 (смт. Короп) в кількості двох працівників для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державних виконавця та залучених осіб, при проведенні виконавчих дій, які будуть проводитися 09.04.2024 з 09 год 00 хв за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 (а.с. 13 зворот). З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по боржнику ОСОБА_2 станом на грудень 2023 року сукупний розмір заборгованості з моменту відкриття виконавчого провадження становив 125978,82 грн. У січні 2024 року боржником сплачено 485,14 грн, у лютому 608,16 грн, у березні 1356,99 грн, та у квітні 2024 року - 150545,39 грн (а.с. 10). Відповідно до довідки про неотримання аліментів, виданої Коропським відділом державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі 19.09.2024 № 2.10-34/96, ОСОБА_1 дійсно не отримувала аліменти від ОСОБА_2 за період з 01.01.2020 по 01.04.2024, згідно з виконавчим листом № 2-46-08, який видано Коропським районним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заборгованість по аліментах станом на 01.04.2024 складала 152790,95 грн, сума боргу погашена 05.04.2024 (а.с. 8). 09.01.2024 та 23.01.2024 адвокат Переверзєв О.О. звертався до Коропського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області із заявами про здійснення перерахунку заборгованості по ВП №73508399 (а.с. 43, 44). Листом від 25.01.2024 №27.10-14/1 адвокату Переверєву О.О. надіслано розрахунок заборгованості (а.с. 45). Постановою головного державного виконавця Коропського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 04.04.2024 знято арешт з коштів боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 73508399 (а.с. 46) у зв`язку зі сплатою боргу по аліментах (а.с.47). Судом також встановлено, що рішенням Коропського районного суду від 23.05.2024 у справі № 735/98/24, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 17.09.2024, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як жінки та чоловіка, однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25.06.2008 по ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 48-54, 74-80). Позивачкою ОСОБА_1 у позовній заяві наведено розрахунок суми пені за прострочення сплати аліментів за період з 01.12.2020 по 01.04.2024, яка становить 851071,80 грн, а з урахуванням положень ч. 1 ст. 196 СК України 152790,95 грн (а.с. 3-5). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заборгованість по сплаті аліментних платежів за період з грудня 2020 року по квітень 2024 року виникла не з вини платника аліментів, відповідачем вживалися всі залежні від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, у тому числі сплачено заборгованість, а отже він є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Враховуючи, відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд також прийшов до висновку, що витрати на правничу допомогу є документально підтвердженими та обґрунтованими. З висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду щодо відмови у задоволення позовних вимог не спростовують, враховуючи наступне. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку. Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Враховуючи викладене, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Так, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першоюстатті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується. Відповідний висновок здійснено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21). За матеріалами справи, на виконанні у Коропському відділі державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, перебував виконавчий лист № 2-46-08, виданий на виконання рішення Коропського районного суду від 16.01.2008, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , виконавче провадження за яким було відкрито 08.02.2008. Проте, 30.10.2013 за заявою стягувача ОСОБА_1 виконавчий лист був повернутий стягувачу, у зв`язку з чим 30.10.2013 виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-46 завершено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Матеріалами справи підтверджується, що повторно виконавчий лист № 2-46 від 30.01.2008 надійшов на виконання 05.12.2023 за заявою ОСОБА_1 від 29.11.2023, на підставі якого 05.12.2023 відкрито виконавче провадження № 73508399 та перебуває натепер на виконанні. Відповідно до наданої Коропським відділом державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України довідки від 19.09.2024, станом на 01.04.2024 заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом № 2-46-08 за період з 01.01.2020 по 01.04.2024 складала 152790,95 грн, яка була повністю погашена боржником 05.04.2024 (а.с. 8). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 , наявного в матеріалах виконавчого провадження та дослідженого судом першої інстанції, станом на 11.03.2025 сукупний розмір заборгованості з моменту відкриття провадження становить 501,08 грн, а сукупний розмір заборгованості 577,68 грн. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що з дня завершення виконавчого провадження на підставі заяви ОСОБА_1 (30.10.2013), та до моменту повторного пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання (05.12.2023), у відповідачки були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, рішенням Коропського районного суду від 23.04.2024 встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25.06.2008 по 01.11.2023, тому дійшов правильного висновку, що у період з 01.12.2020 по 01.11.2023 відповідач добровільно виконував рішення суду про стягнення з нього аліментів, враховуючи, що у зазначений період сторони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, спільні діти перебували на їхньому повному утриманні, що вказує на добровільну сплату відповідачем аліментів на утримання дитини, з чим ОСОБА_1 погоджувалась, оскільки протягом десяти років не пред`являла повторно до виконання виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Апеляційний суд враховує, що відповідач частково сплачував заборгованість за аліментами, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи і наявна заборгованість по сплаті аліментів 05.04.2024 боржником була повністю погашена, що підтверджується даними довідки від 19.09.2024 № 27.10-34/96, з врахуванням викладеного, позивачем не доведено, що заборгованість по сплаті аліментних платежів за період з 01.12.2020 по 01.04.2024 виникла з вини платника аліментів. Тобто, з часу ухвалення рішення Коропським районним судом від 16.01.2008 та з моменту повернення пред`явленого виконавчого листа 30.10.2013 про стягнення з відповідача аліментів, позивачка не вчиняла жодних заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів, відповідачем сплата аліментів здійснювалась частково, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обізнаності відповідача саме про розмір визначених до сплати аліментів, який він не сплачував без поважних причин. Тому необґрунтованими є доводи скарги про те, що наявність рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25.06.2008 по 01.11.2023 не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення пені за прострочення сплати аліментів з урахуванням наявності судового рішення, за яким у відповідача виник обов`язок зі сплати аліментів, оскільки такі доводи спростовуються правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від т18.05.2023 у справі № 519/970/21, згідно якого «Сторони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Малолітній ОСОБА_3 проживав зі своїми батьками та перебував на їхньому повному утриманні, що вказує на добровільну сплату позивачем аліментів на утримання дитини, з чим ОСОБА_2 погодилась, оскільки протягом восьми років не пред`являла до виконання виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини.». Матеріалами справи підтверджується та не спростовано позивачем, що з січня 2024 року представником ОСОБА_2 адвокатом Переверзєвим О.О. надсилались адвокатські запити до державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості по сплаті аліментів, що є свідченням вжиття заходів щодо належного виконання зобов`язання щодо сплати аліментів. Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції апеляційної скарги про те, що відповідачем була сплачена заборгованість по сплаті аліментів лише після накладення арешту на готівкові кошти боржника і до 05.04.2025 він уникав сплати аліментів, відповідачем не вживались заходи щодо сплати аліментів, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, які були належним чином досліджені судом першої інстанції та не спростовують правильність висновків суду про вжиття відповідачем заходів щодо належного виконання обов`язку по сплаті аліментів, враховуючи, що до звернення позивачки до суду з позовом про стягнення пені за прострочення сплати аліментів відповідачем була погашена заборгованість у повному обсязі. При цьому, позивачкою не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій належних і допустимих доказів того, що до дня відкриття виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення аліментів повторно (29.11.2023) вона зверталася до відповідача про необхідність виконання судового рішення у добровільному порядку, повідомивши його про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів. Натомість матеріали справи містять докази повної сплати відповідачем заборгованості по аліментам і станом на день ухвалення рішення суду про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, така заборгованість у відповідача була відсутня. Апеляційний суд погоджується з доводами відзиву про відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів. За змістом норми частини 1 статті 194 СК України необхідною умовою для відповідальності платника аліментів за прострочення сплати аліментів є вина особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилявся від сплати аліментів з 2020 року, а позивачка, в свою чергу, понад десять років не зверталась про примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для нарахування пені за прострочення сплати аліментних платежів за період з 01.12.2020 по 01.04.2024 включно, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами, який не спростований позивачкою. Тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у цій справі і ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права та спростовуються матеріалами справи. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу в частині оскарження рішення Коропського районного суду від 12.03.2025 слід залишити без задоволення, а рішення суду від 12.03.2025 - без змін. Перевіряючи доводи скарги в частині оскарження додаткового рішення Коропського районного суду від 10.04.2025, апеляційний суд враховує наступне. Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справ обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі потягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 ст. 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно із частиною третьою вказаної статті ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається, судом першої інстанції було вирішено питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду заяви представника ОСОБА_2 адвоката Переврзєва О.О. про ухвалення додаткового рішення. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар та визначає порядок його обчислення. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до копії Договору про надання правничої допомоги від 10.01.2025, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Переверзєвим О.О., адвокат надає правничу допомогу щодо представництва прав та законних інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, кримінального, адміністративного судочинства, захисту в справах про адміністративні правопорушення в судах всіх інстанцій, а також в інших державних органах, органах Міністерства юстиції, перед будь-якими фізичними і юридичними особами, з приводу подання відзиву, представлення інтересів у справі № 735/1851/21; оплата гонорару здійснюється в день підписання договору та складає 15000 грн (а.с. 39). Згідно даних Акту прийняття-передачі наданих послуг від 10.01.2025 адвокатом надано Клієнту правову допомогу з приводу подання відзиву, представлення інтересів у справі № 735/1851/24, зокрема: консультація з приводу подання відзиву, представництво по справі № 735/1851/24 1500,00 грн; формування запиту до Коропського відділу ДВС у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області 1500,00 грн; аналіз законодавства, судової практики, складання відзиву, виготовлення додатків та направлення їх учасникам справи та суду 12000,00 грн (а.с. 38). Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 10.01.2025 ОСОБА_2 сплатив вартість правничої допомоги у сумі 15000,00 грн (а.с. 38 зворот). У заяві про ухвалення додаткового рішення у справі представник ОСОБА_2 адвокат Переверзєв О.О. просив стягнути з ОСОБА_1 15000,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанцій, посилаючись докази понесення цих витрат документально підтверджені та містяться в матеріалах справи (а.с. 99). Також до вказаної заяви долучено докази відправлення такої заяви ОСОБА_1 . У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). За матеріалами справи, заява про ухвалення додаткового рішення у справі представником ОСОБА_2 адвокатом Переверзєвим О.О. була подана засобами поштового зв`язку 27.03.2025, а зареєстрована судом першої інстанції 01.04.2025. 10.04.2025 Коропським районним судом було ухвалено додаткове рішення у справі без призначення питання про його ухвалення до розгляду та без надання позивачці строку для подання заперечень щодо розміру заявлених відповідачем до стягнення витрат на правову допомогу. Також, зважаючи на те, що ні ОСОБА_1 , ні її представник адвокат Дяченко К.О. не були судом повідомлені про розгляд питання про ухвалення додаткового рішення у справі та позбавлені своїх процесуальних прав щодо подання заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу, який представник ОСОБА_2 адвокат Переверзєв О.О. просив стягнути з ОСОБА_1 в своїй заяві, підстави для ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі у суду першої інстанції були відсутні, Отже, оскільки сторона була позбавлена права надати свої заперечення, враховуючи відсутність в матеріалах справи даних про надання строку на заперечення, тому апеляційний суд приходить до висновку, що додаткове рішення Коропського районного суду від 10.04.2025 підлягає скасуванню з ухваленням нового за результатами розгляду апеляційної скарги, враховуючи заперечення сторони щодо розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Дяченко К.О. посилалась на те, що заявлений до стягнення розмір судових витрат у сумі 15000,00 грн є завищеним та неспівмірним із складністю справи. Враховуючи викладене та заперечення позивача щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, доходить висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому витрати, як підлягають стягненню з ОСОБА_1 за розгляд справи у суді першої інстанції слід зменшити до 7000,00 грн. З врахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про скасування додаткового рішення Коропського районного суду від 10.04.2025 з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення заяви про стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Крім того, у поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Переверзєв О.О. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 8000,00 грн. До відзиву заявником було надано Акт прийняття-передачі послуг судових витрат (суми гонорару за надану правову допомогу за Договором про надання правової допомоги від 13.06.2025) від 17.06.2025 (а.с. 155), Договір про надання правничої допомоги від 13.06.2025 (а.с. 157-158), копію платіжної інструкції від 13.06.2025 про сплату ОСОБА_2 8000,00 грн за Договором про надання правничої допомоги від 13.06.2025 (а.с. 156), ордер на надання правничої допомоги (а.с. 151) та докази надсилання копії відзиву ОСОБА_1 (а.с. 159). З Акту прийняття-передачі наданих послуг від 17.06.2025 вбачається, що адвокатом надано Клієнту правову допомогу з приводу подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 735/1851/24, зокрема: консультація з приводу подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 735/1851/24 3000,00 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу, виготовлення додатків 5000,00 грн (а.с. 155). В судовому засіданні апеляційного суду позивачка та її представник заперечували щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правову допомогу за розгляд справи в апеляційному суді, посилаючись на його необґрунтованість. Враховуючи викладене та заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу в апеляційному суді, апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, доходить висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому витрати, як підлягають стягненню з ОСОБА_1 слід зменшити до 5000,00 грн. З врахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про задоволення клопотання про стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги, понесеної відповідачем у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій та вважає, що такі витрати повинні бути стягнуті з ОСОБА_1 у розмірі 5000,00 грн. Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 375, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 12 березня 2025 року залишити без змін. Додаткове рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2025 року скасувати. Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задовільнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 7000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 5000,00 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 ); Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ). Повне судове рішення складено 12.12.2025. Головуючий Судді :