Постанова 4803 № 203/4184/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9421/24 Справа № 203/4184/24 Суддя у 1-й інстанції - Іваницька І. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М. за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року по справі за заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про забезпечення позову до подачі позовної заяви Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2024 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду із заявою про забезпечення позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, до його подачі, шляхом накладання арешту на нерухоме майно: нежитлові приміщення №№69,70, загальною площею 602,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 21 вересня 2004 року, посвідченого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером №2-6982, зареєстрованого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 12 вересня 2007 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно за №4981585. Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року у задоволенні заяви ПАТ АБ «Укргазбанк» про забезпечення позову, до його подачі, відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що наявні усі підстави для задоволення заяви. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 допустили заборгованість за кредитним договором, зустрічей з працівниками банку уникають, що свідчить про те, що вони спробують уникнути фінансових витрат та здійснять реалізацію предмету іпотеки. Відзив на апеляційну скаргу надано не було. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступнизх підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали заяви не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить представник банку, а посилання у заяві лише на потенційну можливість, припущення представника щодо ухилення боржника від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 унормовано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Положеннями ст.150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. За змістом ст.151 ЦПК України забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У заяві про забезпечення позову обов`язково зазначаються: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто обґрунтування, чому невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду і як саме, захід забезпечення позову, який належить застосовувати, з обґрунтуванням його необхідності, тобто вказівка на спосіб забезпечення позову, який на думку заявника, є найбільш адекватним, інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, бути співмірними заявленим вимогам, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт,чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. З матеріалів про забезпечення позову до його подачі встановлено, що клопотання обґрунтоване тим, що між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №26/ф/6 (до заяви копію відповідного договору не долучено), за яким станом на 06 серпня 2024 існує заборгованість на загальну суму 39757061,80 грн. (до заяви розрахунку заборгованості не долучено). Для забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між банком, позичальником та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки №26/ф/6/1з, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно (до заяви копію відповідного договору також не долучено). Зважаючи на великий розмір заборгованості за кредитним договором та відсутність коштів у боржника на їх оплату, на думку банку, існують підстави вважати, що іпотекодавці спробують уникнути фінансових втрат в разі негативного для них результату розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом відчуження майна, що їм належить. Таким чином, невжиття заходів щодо накладення арешту на вищезазначене нерухоме майно, що належить іпотекодавцям, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів кредитора. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №932/14900/19. Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43,49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Заявником не надано будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову як арешт нерухомого майна відповідача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість, що відповідачі можуть вчинити дії, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Заява немотивована, до неї не додані докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб, як зазначено у заяві шляхом накладання арешту. Доводи апеляційної скарги, що суд постановив неправомірне судове рішення, колегія суддів не бере до уваги з вище наведених підстав. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для задоволення апеляційної скарги,оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено. З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення. Ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 19 листопада 2024 року. Головуючий: А.П. Барильська Судді: М.О. Макаров М.М. Пищида