Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/15159/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/15159/23 Головуючий І інстанції: Брагар В.С. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 07.02.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 15.12.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просив суд: - визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо поновлення виплати йому пенсiї за віком; - зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області поновити з 01.08.2023р. виплату йому пенсiї за віком. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відсутність у відповідача сформованої належним чином пенсійної справи, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю належним чином сформованої пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо відмови позивачу у поновленні пенсійних виплат. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 27.07.2023р. Зобов`язано ГУ ПФУ у Миколаївській області призначити (поновити) здійснення пенсійних виплат позивачу з 01.08.2023р. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 05.03.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.02.2024р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.03.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. 15.04.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. 01.05.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Автономній Республіці Крим та з 2004р. отримував пенсію по інвалідності II групи, як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1986р. Починаючи з 2004р. позивач постійно проживає та працює в м.Южноукраїнськ Миколаївської області (з 10.08.2020р. за адресою: АДРЕСА_1 ). 25.05.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Южноукраїнського об`єднаного управління ПФУ у Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком. Перебуваючи на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області позивач з 25.05.2023р. отримував пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 07.07.2023р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою, в якій просив здійснити йому перерахунок призначеної з 25.05.2023р. пенсії за віком в порядку та розмірі передбаченому ст.29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відстрочкою виходу на пенсію за віком. Однак, ГУ ПФУ в Миколаївській області було прийнято рішення від 27.07.2023р. №7152/04-16 про припинення виплати пенсії позивачу з 01.08.2023р. відповідно до ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яке мотивоване запобіганням нецільового використання коштів. Зокрема, у вказаній вище заяві позивач надав інформацію про призначення пенсії по інвалідності внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у 2004р. на території Автономної Республіки Крим. Враховуючи надану інформацію, відповідачем було вирішено питання відносно правомірності призначення позивачу пенсії 25.05.2023р. Далі, листом ГУ ПФУ в Миколаївській області від 17.11.2023р. №22350-21797/П-02/8-1400/23 також було повідомлено позивача про те, що прийняття рішення про поновлення йому пенсії можливе лише за умови надання належним чином сформованої пенсійної справи, у тому числі з документами щодо припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання. Разом з тим, вирішення відповідного питання можливе лише у разі прийняття відповідного нормативно-правового акту. Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій визнано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, ч.1 ст.4 якого Закону окреслено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких була надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. При цьому, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (ч.2 ст.4 Закону №1058-IV). За унормуванням ст.7 «Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993р. (чинна на момент призначення позивачу пенсії), питання пенсійного забезпечення регулюються «Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992р. (з якої Україна також вийшла 29.11.2022р.) та двосторонніми угодами в цій галузі. Статтею 1 Угоди визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасників Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Відповідно до ст.ст.3,4 Угоди від 13.03.1992р., всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не здійснюються, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть встановлені законодавством держав - учасників Угоди. За змістом ч.1 ст.6 цієї ж Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасників Угоди здійснюється за місцем проживання. При переселенні пенсіонера в межах держав - учасників Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера. Розмір пенсії переглядається у відповідності до законодавства держави - учасника Угоди за новим місцем проживання з дотриманням умов, передбачених п.3 ст.6 цієї Угоди (ст.7 Угоди від 13.03.1992р.). Як передбачено ст.8 Угоди від 13.03.1992р., органи, які здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасниках Угоди, співпрацюють одне з одним в порядку, визначеному за угодою між їх центральними органами. Системний аналіз зазначених норм чітко свідчить про те, що особа не має права на одночасне отримання пенсії в декількох державах. Приписами ж ст.10 Закону №1058-IV закріплено те, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. У ч.1 ст.44 Закону №1058-IV передбачено, що заява щодо призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ чи до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або ж через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Пенсія, відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV, призначається з дня звернення за пенсією, окрім випадку, коли пенсія призначається з більш раннього строку - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Документи щодо призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або ж про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (ч.ч.2,5 ст.45 Закону №1058-IV). У відповідності до абз.1 п.1.5 розділу I Порядку №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів російської федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного ПФУ. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (абз.5 п.1.7 розділу I Порядку №22-1). У силу вимог абз.1 п.2.8 розділу II Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. При цьому, заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі (абз.2,3 п.4.1 розділу ІV Порядку №22-1). За п.п.1,2 п.4.3 розділу ІV Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних у відповідності до абз.2 пп.3 п.4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ. Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку. За правилами абз.6 п.4.3 розділу ІV Порядку №22-1, рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною у відповідності до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління. Згідно з п.4.7 розділу ІV Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного, а також об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Як вбачається із матеріалів справи, відповідач листом від 17.11.2023р. №22350-21797/П-02/8-1400/23 на звернення позивача щодо поновлення його пенсії вказав, зокрема, про те, що у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні та до його закінчення листування з російською федерацією, в тому числі запити пенсійних справ для виплати пенсій за новим місцем проживання призупинено. Додатково позивача проінформовано про те, що у разі надання ним сформованої належним чином пенсійної справи, в тому числі з документом про припинення виплати пенсії за попереднім місцем мешкання, буде прийняте рішення про призначення пенсії згідно із законодавством України (після прийняття відповідного нормативно-правового акта). Колегія суддів вважає необхідним наголосити, що не отримання пенсійної справи позивача з тимчасово окупованої території не є підставою для відмови у призначенні (поновленні) виплати пенсії, яка була раніше призначена (у тому числі в 2023р.), виплата якої була припинена за результатом розгляду заяви позивача щодо перерахунку його пенсії від 07.07.2023р., та, враховуючи подану ним заяву від 03.11.2023р. (в які він також повідомив про припинення пенсійних виплат у 2014р.), пенсійний орган зобов`язаний повторно здійснити відповідну перевірку поданих позивачем документів та винести обґрунтоване рішення відповідно до норм чинного законодавства. Наведена позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2021р. у справі № 308/3864/17, в якій зазначено про те, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення. Право пенсіонера на отримання пенсії не може бути поставлене в залежність від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати йому пенсії за попереднім місцем проживання. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що заява про призначення пенсії за віком громадянам України, які проживали та набули права на пенсію на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополі (які наразі окуповані), а згодом змінили місце проживання та зареєструвалися на підконтрольній території України, може розглядатися органами ПФУ на загальних підставах згідно із Законом №1058-IV. Як уже наголошувалося вище, відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації та, відповідно, неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера, не може бути достатньою підставою для позбавлення права на пенсію в Україні. Зазначені вище висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.01.2024р. у справі №320/424/23. Таким чином, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду попередньої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування судового рішення колегія суддів не вбачає. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 12.11.2024р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко