Постанова Одеський апеляційний суд № 520/17219/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/384/24 Справа № 520/17219/15-ц Головуючий у першій інстанції Васильків О. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.10.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 520/17219/15-ц Провадження номер: 22-ц/813/384/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Губара Д.В., учасники справи: - позивач Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», - відповідачі 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Васильків О.В. 14 квітня 2021 року, повний текст рішення складений 23 квітня 2021 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2015 року АТ "УкрСиббанк" (далі Банк) звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11092832000 від 11.12.2006 року по процентах та кредиту у розмірі - 46 126,81 дол. США та по пені у розмірі - 45 350,61 грн.. Також позивача просит стягнути судовий збір. Банк обґрунтовує позовні вимоги тим, що між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11092832000 від 11.12.2006 року, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі - 8 240,00 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі не пізніше - 11.12.2027 року. За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплачувати проценти у розмірі - 11.30 % річних. В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 73715 від 11.11.2006 року. Однак, відповідачами порушуються умови договорів, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав (Т. 1, а. с. 3 4). Позиція відповідачів в суді першої інстанції У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 заперечує проти задоволення позову. Посилається на те, що прострочення виконання позичальником ОСОБА_1 боргових зобов`язань за кредитним договором почалось з 11.12.2014 року, в зв`язку з чим позивач мав право пред`явити поручителю ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості у судовому порядку з моменту настання прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором та протягом наступних шести місяців, тобто до 11.06.2015 року. Однак банк пред`явив вимогу шляхом пред`явлення саме позовної заяви - 11.12.2015 року, а відтак, порука ОСОБА_2 за договором поруки є припиненою, в силу вимог ст. 559 ЦК України та стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором є незаконним. Також відповідач посилається на те, що станом на дату звернення банком до суду в позичальника та поручителя не виникло обов`язку дострокового повернення кредиту в цілому за весь період. Окрім того, відповідач ОСОБА_2 зазначає, що у наданому банком розрахунку не наводиться взагалі сум погашення заборгованості позичальником по тілу кредиту. Матеріали справи не містять доказів видачі кредиту та доказів на підтвердження нарахування заборгованості за кредитним договором у розмірі, вказаному в позовній заяві (Т. 1, а. с. 198 216). Відповідач ОСОБА_1 правом на подання відзиву не скористалась, відзив на позовну заяву до суду першої інстанції від неї не надходив. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог Банку. Рішення суду мотивовано тим, що судом для вирішення питання щодо реального розміру заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11092832000 від 11.12.2006 року призначалась судова економічна експертиза, яка так і не була проведена. Суд прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог в обсязі, визначеному в позовній заяві. В матеріалах справи також відсутні банківські виписки та будь-які інші документи, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», з яких можливо встановити, які саме суми грошових коштів витрачались позичальником та повертались ним (Т. 2, а. с. 197 201). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ «УкрСиббанк» просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є висновки суду першої інстанції про відмову у позові з підстав не проведення експертизи. Банком надавались пояснення на відповідні клопотання експерта з приводу суми заборгованості; 2) помилковими є висновки суду про ненадання банком виписки по рахунку, оскільки вказані докази надавались суду та містяться в матеріалах справи; 3) банком було використано право на підвищення відсоткової ставки, передбаченої договором, про що було направлено позичальнику лист повідомлення про збільшення відсоткової ставки (Т. 2, а. с. 203 213). Рух справи в суді апеляційної інстанції 16.06.2021 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею-доповідачем було обрано суддю Колеснікова Г.Я.. Ухвалою Одеського апеляційного суду 22 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (Т. 3, а. с. 2 2 зворотна сторона). 30 червня 2021 року від Київського районного суду м. Одеси надійшла заява про повернення справи до суду першої інстанції для виправлення описки. 07.07.2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду цивільна справа була повернута до Київського районного суду м. Одеси для розгляду заяви про виправлення описки (Т. 3, а. с. 7). Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 21.02.2023 року №96/0/15/23 суддю ОСОБА_3 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку. 27 травня 2024 року Київський районний суд м. Одеси повернув матеріали цивільної справи № 520/17219/15-ц до апеляційного суду для подальшого розгляду апеляційної скарги. (Т. 3, а.с. 29). 28.05.2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею-доповідачем було обрано суддю Заїкіна А.П.. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.05.2024 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншим складом колегії суддів. Призначено розгляд справи в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 34 34 зворотна сторона). Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 11.12.2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11092832000, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі - 59 693,08 долара США, а позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі не пізніше - 11.12.2027 року. За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 11,30 % річних (Т. 1, а. с. 20 - 30). Відповідно до Додаткової угоди №1 до Кредитного договору №11092832000 від 11.12.2006 року, сторони домовились збільшити обсяг кредитування, у зв`язку з чим Банк у термін до 12 грудня 2006 року додатково надав позичальнику кредит у сумі - 20 546,92 долара США (Т. 1, а. с. 27). В забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за договором № 11092832000 від 11.12.2006 року, між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 73715 від 11.11.2006 року (Т. 1, а. с. 31), за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору. Відповідальність поручителя та позичальника є солідарною. На виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 року, були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк» щодо зміни повного найменування на - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (Т. 1, а. с. 7 - 19). Як вбачається з матеріалів справи, Банк виконав свої зобов`язання по наданню кредитних коштів позичальнику. З розрахунку заборгованості ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 43 - 55) вбачається, що станом на 08.12.2015 року заборгованість за кредитним договором № 11092832000 від 11.12.2006 року складає: - по кредиту та процентам у розмірі - 46 126,81 долара США; - по пені у розмірі - 45 350,61 грн., з яких: - 41 168,00 долара США, що еквівалентно по курсу НБУ - 965 418,34 грн. заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі - 4 477,00 долара США за строк з 10.02.2015 року по 08.12.2015 року; - 4 958,81 долара США, що еквівалентно по курсу НБУ - 116 287,56 грн. заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 4 530,27 долара США за строк з 01.12.2014 року по 30.11.2015 року; - 22 810,73 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за строк з 13.02.2015 року по 08.12.2015 року; - 22 539,88 грн. - за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 13.02.2015 року по 08.12.2015 року. 17.09.2015 року Банком було направлено на адресу позичальника та поручителя досудову вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості, яка залашалася буз задоволення (Т. 1, а. с. 33 36). По справі виникли правовідносини з кредитного договору. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції. Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до матеріалів справи, 11.12.2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11092832000, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 59 693,08 дол. США, а позичальник зобов`язався повертати кредит у повному обсязі не пізніше 11.12.2027 року. За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 11.30 % річних (Т.1, а.с. 20 30). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки призначена судом для вирішення питання щодо реального розміру заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11092832000 від 11.12.2006 року судова економічна експертиза не була проведена, тому суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в обсязі. Встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18.07.2019 року по справі призначено судову економічну експертизу. Судовий експерт Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України неодноразово звертався до суду з клопотанням про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи. На виконання вимог клопотання судового експерта Банком надавались відповідні докази, а у разі неможливості їх надання, надавались відповідні роз`яснення. З огляду на вказане, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про ухилення Банку від подання експертам необхідних матеріалів. Крім того колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження укладення кредитного договору з позичальником та наявності заборгованості Банком було надано суду копію договору про надання споживчого кредиту №11092832000 від 11.12.2006 року (Т. 1, а. с. 20 23), графік погашення кредиту (Т. 1, а. с. 24 26), Додаткову угоду №1 до Кредитного договору №11092832000 від 11.12.2006 року, виписки за особовим рахунком за 11.12.2006 року про видачу з поточного рахунку кредитних коштів (Т. 1, а. с. 32), довідку-розрахунок заборгованості за вказаним договором (Т. 1, а. с. 43 55), меморіальний ордер №0601808070 від 11.12.2006 року про надання кредиту згідно договору (Т. 2, а. с. 41), меморіальний ордер №0601806584 від 11.12.2006 року про надання кредиту згідно договору (Т. 2, а. с. 42), виписку за кредитним договором з 11.12.2006 року по 08.12.2015 року включно (Т. 2, а. с. 43 62). Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості. Під час розгляду справи позичальник не заперечував факт підписання кредитного договору і виникнення у кредитора права на стягнення заборгованості, не надав доказів на спростування її розміру. Проте стверджував, що Банк не підтвердив належними доказами факт наявності заборгованості, оскільки матеріали справи не містять доказів перерахування коштів та належної виписки по рахунку. Колегія суддів зазначає, що подані позивачем копії банківських виписок з рахунків відповідача є належними та допустимими доказами у справі, відповідають вищенаведеним вимогам та підтверджують факт передачі кредитних коштів позичальнику та наявність заборгованості за кредитними договорами. Натомість обставини відсутності заборгованості за кредитними договорами відповідачем не доведені. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21). Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України. Аналогічного змісту норма закріплена у пункті 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою). Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів. Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 755/2284/16-ц (провадження № 61-33138св18). Водночас у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції також виходив із того, що виписки із банківських рахунків є належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику. Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 (провадження № 61-9710св22) вказав, що відсутність у справі оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором. Так матеріалами справи встановлено, що Банком було виконано вимоги кредитного договору щодо надання кредиту, однак позичальником вимоги щодо повернення кредиту не було виконано. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскільки матеріали справи не містять доказів виконання відповідачами договору, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості є доведеними. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України). Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частина перша статті 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Щодо посилання ОСОБА_2 про припинення поруки, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Поручителем може бути одна або кілька осіб. Згідно вимог ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому поручителі, виходячи із зазначених норм закону, несуть солідарну відповідальність з боржником кожен за своїм договором поруки. В забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за договором № 11092832000 від 11.12.2006 року, між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 73715 від 11.11.2006 року (Т. 1, а. с. 31), за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору. Відповідальність поручителя та позичальника є солідарною. Договір поруки, вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється з припиненням всіх зобов`язань позичальника по вищевказаному кредитному договору (п. п. 3.1., 3.2. Договору поруки). Частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції на момент укладення кредитного договору) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Частинами першою і третьою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі частини першої статті 252 та частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Вищезазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 61)). Відповідно до п. 5.5. Кредитного договору, у випадку порушення Позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій строком більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов Договору та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з Банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором, Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього Договору. З огляду на вказане, умовами договору передбачено право Банку на звернення до позичальника та поручителя у разі порушення умов вказаного договору на дострокове повернення кредиту, а не його обов`язок. Як встановлено з матеріалів справи Банк 17.09.2015 року звертався до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості (Т. 1, а. с. 33 36). ОСОБА_2 24.09.2015 року було отримано вказану вимогу банку, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, а. с. 37). Тобто перебіг шестимісячного строку обчислюється від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. З позовом про солідарне стягнення заборгованості Банк звернувся до суду - 21.12.2015 року, тобто в межах шестимісячного строку. За таких обставин посилання поручителя про припинення поруки спростовується умовами вказаного договору та вищевказаними фактичними обставинами. Відповідачі належним чином не виконали своїх зобов`язань, передбачених Договором про надання споживчого кредиту 11092832000 від 11.12.2006 року, а саме - не повернули кредит, відсотки за користування ним, заборгованість за простроченими відсотками. Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, підтверджують обставини видачі кредитів та їх розмірів, а також заборгованість по кредитам, розмір якої відображено у детальних розрахунках та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідачів. Вбачається з матеріалів справи, що Банк 17.09.2015 року звертався до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості (Т. 1, а. с. 33 36). ОСОБА_2 24.09.2015 року було отримано вказану вимогу банку, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, а. с. 37). Відповідно до п. 11.1 Кредитного договору, згідно зі ст.ст. 525, 611 ЦК України Сторони погодили, що у випадку настання обставин визначених у п. п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього Договору та направлення Банком на адресу Позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення Позичальником порушень умов за цим Договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку, при цьому у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни Позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) Банком, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 41 (сорок перший) календарний день з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку. Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення боргу, колегія суддів вважає, що відповідно до умов договору, строк виконання договору настав на 41 день, тобто - 21.10.2015 року. Згідно з ч.1.ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) викладено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України». Отже, з огляду на вищевказане колегія суддів звертає увагу, що оскільки Банк звернувся до відповідачів з досудовою вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 11092832000 станом на 16.09.2015 року, тим самим Банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Отже врахувавши, що Банк реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, процентів за користування кредитом, пені та передбачених договором штрафів, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України Банк змінив строк виконання основного зобов`язання, тому з моменту звернення Банку з досудовою вимогою (17.09.2015 року + 41 календарний день, відповідно до умов договору) його право на отримання процентів та пені за кредитним договором припинилося - 21.10.2015 року, вказаний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-154цс18). У подібних правовідносинах у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 648/3491/15-ц (провадження № 61-13135св18) та від 17 березня 2021 року у справі № 133/474/15-ц (провадження № 61-13076св20) Верховний Суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінено кредитором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому з огляду на вказане, вимоги банку про стягнення відсотків та пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості та заборгованості за відсотками за період починаючи з 21.10.2015 року не підлягають задоволенню. Щодо можливості нарахування відсотків у збільшеному розмірі Відповідно до п. 1.3.1 Кредитного договору - за користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплачувати проценти протягом перших 30 днів з дати видачі кредиту у розмірі 11,30% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов кредитного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці. У випадку настання будь-якої з обставин, передбачених ч. 1 п. 9.2 Кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, фактично наданих банком позичальнику, за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку, та сплачуються у порядку, передбаченому п.1.3. кредитного договору (п. 1.3.2 кредитного договору). Відповідно до ч. 2 п. 9.2 Кредитного договору - Банк не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє Позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою Позичальника, що вказана у розділі 12 цього Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси. АТ «УкрСиббанк» було використано дане право, що встановлено договором, а тому 22 лютого 2008 року на адресу Позичальника було направлено лист з повідомленням про збільшення відсоткової ставки (Т. 2, а. с. 128). Відповідно до вищевказаного листа Позичальника було повідомлено, що у разі порушення Вами умов кредитної дисципліни, зокрема неналежного виконання умов кредитного договору №11092832000 від 11.12.2006 р., а саме у випадку прострочення платежу за кредитним договором, Банк з дати виникнення простроченої суми основного боргу, нараховуватиме на прострочену суму основного боргу підвищені проценти, а саме в розмірі збільшеної вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу. Копію вказаного листа було отримано ОСОБА_1 - 04.03.2008 року (Т. 2, а. с. 129). Разом з тим, з часу отримання ОСОБА_1 листа-попередження про підвищення відсоткової ставки вона не надавала свої заперечення, що свідчить про надання згоди з пропозицією банку. З огляду на вказане колегія суддів погоджується з доводами Банку про правомірність підвищення процентної ставки за кредитним договором. Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду викладену у постанові від 15.11.2019 року у справі №496/459/15-ц. Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки відповідачами не було спростовано розмір заборгованості, вимоги Банку про стягнення заборгованості з урахуванням висновків апеляційного суду підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі - 45 698,27 долара США та по пені у розмірі 32542,08 грн., з яких: - 41 168,00 долара США, заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі - 4 477,00 долара США за строк з 10.02.2015 року по 08.12.2015 року; - 4 530,27 дол. США, заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 4 530,27 долара США за строк з 01.12.2014 року по 30.10.2015 року; - 16 418,08 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за строк з 13.02.2015 року по 12.10.2015 року; - 16 124 грн. - за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 13.02.2015 року по 12.10.2015 року. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги АТ «УкрСиббанк» є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову за вищевказаного обґрунтування. Розподіл судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат. Звертаючись до суду з вказаним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 16 905,85 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0011659815 від 08.12.2015 року. (Т. 1, а. с. 1). Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, Банком було сплачено судовий збір у розмірі 25 358,77 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0020142533 від 18.05.2021 (Т. 2, а. с. 219). На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь АТ «УкрСиббанк» понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в суді першої інстанції 16 905,85 грн., в апеляційній інстанції 25 358,77 грн., разом 42 264,22 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог (97,97%), тобто у розмірі 41 406,64 грн., з кожного по 20 703,32 грн.. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АТ «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за кредитним договором № 11092832000 від 11.12.2006 року в розмірі - 45 698 (сорок пьять тисяч шістсот дев`яності вісім) доларів 27 центів США та по пені у - розмірі 32 542 (тридцять дві тисячі п`ятсот сорок дві) грн. 08 коп., з яких: - 41 168 (сорок одна тисяча сто шістдесят вісім) доларів 00 центів США заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі - 4 477 (чотири тисячі чотириста сімдесят сім) доларів 00 центів США за строк з 10.02.2015 року по 08.12.2015 року; - 4 530 (чотири тисячі п`ятсот тридцять) доларів 27 центів США заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі - 4 530 (чотири тисячі п`ятсот тридцять) доларів 27 центів США за строк з 01.12.2014 року по 30.10.2015 року; - 16 418 (шістнадцять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 08 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за строк з 13.02.2015 року по 12.10.2015 року; - 16 124 (шістнадцять тисяч сто двадцять чотири) грн. 00 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 13.02.2015 року по 12.10.2015 року. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АТ «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750) судовий збір у розмірі 41 406 (сорок одна тисяча чотириста шість) грн. 64 коп., тобто з кожного по 20 703 (двадцять тисяч сімсот три) грн. 32 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 19 листопада 2024 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе