Постанова 4818 № 953/4438/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/4438/23 Номер провадження 22-ц/818/3044/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Журавльова М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року в складі судді Бобко Т.В. у справі № 953/4438/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Людмила Леонідівна, про визнання іпотечного договору недійсним, В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі ХМНО) Бідонько Людмила Леонідівна, про визнання іпотечного договору недійсним. Позов мотивовано тим, що він є власником нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 . 17 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (батьком ОСОБА_2 ) укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав позику у розмірі 250000 грн зі строком повернення до 20 вересня 2019 року. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором в іпотеку передано нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Договір іпотеки було укладено ОСОБА_2 від імені позивача на підставі довіреності, яку було використано не за призначенням. Вказував, що відповідач діяв виключно в своїх особистих інтересах та в інтересах свого батька, чим вчинив дії, що суперечать інтересам довірителя. Зазначав, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 діяли узгоджено з метою протиправного позбавлення його права на належне йому майно. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним Іпотечний договір від 18 вересня 2019 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 який діяв від імені ОСОБА_1 , посвідченим нотаріусом ХМНО Бідонько Л.Л. 23 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов без задоволення. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 не є стороною іпотечного договору, а тому не є належним відповідачем у цій справі. Довіреність, видана ОСОБА_1 на його ім`я містила повноваження на укладення договору іпотеки, договір було укладено за волевиявленням позивача та в його інтересах. Доказів, що оскаржуваний правочин укладено безпосередньо у інтересах відповідачів та усупереч інтересам позивача матеріали справи не містять. Наявність родинних зв`язків не є доказом вчинення правочину в інтересах пов`язаних осіб, а не довірителя та не є підставою для визнання правочину недійсним. Крім того, доводи ОСОБА_1 , що він дізнався про укладення договору іпотеки в березні 2023 року є необгрунтованими, оскільки на початку 2021 року позивач отримав повідомлення про порушення основного зобов`язання. Також, просив застосувати правові наслідки спливу позовної давності. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 07 червня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення відповідачем вимог чинного законодавства при укладанні оскаржуваного правочину, у зв`язку з чим підстави для задоволення відсутні. 05 липня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Журавльов Максим Сергійович, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 , укладаючи від його імені договір іпотеки від 18 вересня 2019 року, діяв в своїх особистих інтересах та інтересах свого батька ОСОБА_4 , тобто , всупереч інтересам довірителя, що не відповідає положенням статті 238 ЦК України. Зазначав, що 13 березня 2021 року ОСОБА_3 шляхом видачі довіреності уповноважила ОСОБА_2 на представництво її інтересів, що свідчить про те, що відповідачі діяли узгоджено з метою протиправного позбавлення позивача права власності на належне йому майно. Позивач вказав, що ОСОБА_3 вже зверталась до нього з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та постановою Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року по цивільній справі № 953/17668/21 у задоволенні її позову відмовлено. Заперечував, що ним було визнано статус іпотекодавця, оскільки підпис від імені ОСОБА_1 у Повідомленні про порушення основного зобов`язання від 16 грудня 2020 року, виконаний іншої особою. 29 жовтня 2024 року засобами поштового звязку ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що довіреність, видана ОСОБА_1 на його ім`я містила всі необхідні повноваження на укладення правочину щодо іпотеки нерухомого майна, а тому іпотечний договір від 18 вересня 2019 року, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено в межах наданих позивачем повноважень та згідно з його вільним волевиявленням. Відповідно до наданої ОСОБА_1 довіреності № 1007 від 14 серпня 2019 року, останній уповноважив ОСОБА_2 зокрема підготувати необхідні документи для продажу та продати будь-кому за ціну та на умовах йому відомих, належні ОСОБА_1 на праві власності нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 згідно чинного законодавства України, в тому числі з умовою реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Покупцем ще до повного розрахунку; також довіреністю було уповноважено повіреного бути представником при укладанні Договорів іпотеки на вищевказане Нерухоме майно та бути майновим поручителем від його імені; укладати від імені позивача договори іпотеки, позики, (найму) оренди Нерухомого майна згідно з чинного законодавства України. Фактично довіреність не містила будь-яких обмежень щодо укладення іпотечних договорів. При цьому, ОСОБА_1 не вчиняв дій по скасуванню довіреності чи визнанню її недійсною у порядку встановленому чинним законодавством України. Він з ОСОБА_1 мали певні ділові та дружні відносини, були партнерами по бізнесу. 02 лютого 2018 року між ними підписано попередній договір купівлі-продажу тимчасової споруди торгового приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 30 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач неодноразово уповноважував свідомо ОСОБА_2 на вчинення від його імені дій, а саме у 2014 та 2019 роках. Також, договір іпотеки було посвідчено нотаріусом, який при цьому посвідчував вказані довіреності. Нотаріусом було отримано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема оригінал довіреності, оригінал правовстановлюючих та технічних документів, тощо. Оригінали документів були передані позивачем для укладення саме відповідного договору іпотеки, що свідчить про правомірність укладення правочину та той факт, шо позивач діяв з вільним волевиявленням, котре відповідає його внутрішній волі. При цьому, наявність родинних зв`язків між відповідачами не є достатнім доказом вчинення правочину не в інтересах довірителя. Будь-яких доказів, які б підтверджували, що підписи ОСОБА_1 на усіх документах, що стосуються іпотечного договору є підробленими позивачем протягом розгляду справи у суді першої інстанції до суду не надано. Судом першої інстанції правомірно було прийнято до розгляду докази подані його представником, оскільки в іншому випадку суд би порушив право відповідача на здійснення захисту, подання доказів та фактично б припустився надмірного формалізму, що є порушенням права на справедливий суд. В судове засідання апеляційного суду відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л. не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 14 листопада 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 отримав 17 вересня 2024 року в електронному кабінеті (т. 1, а.с. 211); ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , повідомлена в залі судового засідання під розписку 21 жовтня 2024 року (т. 1, а.с.217); ОСОБА_3 повідомлялась відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (том 1, а.с. 209); приватним нотаріусом ХМНО Бідонько Л. Л. отримано 13 вересня 2024 року (т. 1, а.с. 218). 15 жовтня 2024 року від ПН ХМНО ОСОБА_6 надійшло клопотання про розгляд без її участі (т. 1, а.с. 212-213). 14 листопада 2024 року від представника ОСОБА_2 адвоката Гріга К.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через її участь у іншій справі кримінального судочинства. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципів) цивільного судочинства, окрім іншого, є верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Оскільки клопотання про відкладення судового розгляду, призначеного на 14 листопада 2024 року з належним обґрунтуванням поважних причин неявки в судове засідання адвокатом Гріга К.С.. не надано, колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Журавльова М. С., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що 05 листопада 2014 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти інтереси щодо управління та розпорядження (продати, обміняти, здати в оренду тощо за ціну та на умовах на його розсуд) торгівельні павільйони (магазини) за № 1 (один), загальною площею 24, 2 кв.м., за № 2 (два), загальною площею 20, 5 кв.м. та № 3 (три), загальною площею 20, 4 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_2 та мати вільний доступ до зазначеного майна. На виконання зазначеного доручення було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л.Л., зареєстровану в реєстрі за № 1191, строком на три роки та дійсною по 05 листопада 2017 року з правом повного або часткового передоручення (а.с. 148 149). 02 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу у простій письмовій формі, відповідно до якого останній придбав тимчасову споруду торгового приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 30 кв.м., яка за усною заявою сторін тимчасово розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 114 -145). 14 серпня 2019 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 підготувати необхідні документи для продажу та продати будь-кому за ціну та на умовах йому відомих, належні йому на праві власності нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 згідно з чинним законодавством України, в тому числі з умовою реєстрації права власності на Нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Покупцем ще до повного| розрахунку; також бути його представником при укладанні Договорів іпотеки на вищевказане Нерухоме майно та бути майновим поручителем від імені довірителя; укладати від ОСОБА_1 імені договори іпотеки, позики, (найму) оренди Нерухомого майна згідно з чинним законодавства України, про що строком на три роки до 14 серпня 2022 року видано довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом ХМНХ Бідонько Л.Л. зареєстрована в реєстрі за № 1007 (а.с.14). 17 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у борг 250000,00 грн, що дорівнювало еквіваленту 10000,00 доларів США 00 центів, за ринковим курсом відповідної валюти станом на день укладення цього правочину зі строком повернення не пізніше 20 вересня 2019 року (а.с. 13). 18 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаруісом ХМНО ОСОБА_6 14 серпня 2019 року за реєстр. № 1007 (Іпотекодавець) діяв ОСОБА_2 , укладено іпотечний договір, відповідно до якого в забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливає з Договору позики грошей укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 17 вересня 2019 року у простій письмовій формі, в іпотеку передано нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, загальною площею 28, 0 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 2, загальною площею 28, 0 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 3, загальною площею 28, 0 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 4, загальною площею 28, 0 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 5, загальною площею 28, 0 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 6, загальною площею 28, 0 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 7, загальною площею 28, 0 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 8, загальною площею 28, 0 кв.м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 250 000,00 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Бідонько Л.Л., реєстровий № 1007 (а.с. 16-23) 05 січня 2021 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 повідомлення від 16 грудня 2020 року № 16/12-1 про порушення основного зобов`язання (вимога про усунення порушення у порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку»), відповідно до якого іпотекодержатель вимагала протягом тридцяти днів з дня отримання цього повідомлення (вимоги) виконати забезпечені зобов`язання за Договором позики грошей, укладеним між нею та ОСОБА_4 17 вересня 2019 року у повному обсязі (а.с. 74). До матеріалів справи долучено довіреність від 30 березня 2021 року, якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_8 представляти її інтереси, яка посвідчена приватним нотаріусом Чижовою Н.А., зареєстрована в реєстрі № 280, строком на 3 роки, дійсна до 30 березня 2024 року (а.с. 15). За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно з частинами 1 та 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України. Відповідно до частин 1 та 3 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Згідно з частинами 1, 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18 (провадження № 61-246св20) вказано, що «за своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19). Згідно з частиною 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є». У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 908/3467/19 зазначено, що представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Представник, який вчиняє правочин від імені довірителя сам з собою, завжди знаходиться в ситуації конфлікту інтересів, адже інтерес різних сторін правочину не співпадає. Зокрема, у випадку укладення договору купівлі-продажу, інтерес продавця полягає у реалізації товару за найбільшу ціну, а інтерес покупця - за найменшу, інтерес продавця полягає у скороченні строків розрахунку, а покупця - у їх збільшенні, тощо. У випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. Тобто положення частини 3 статті 238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується. Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною 3 статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника. У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 760/34776/19 (провадження № 61-17192св20) вказано, що при визнанні недійсним договору купівлі-продажу суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1, діючи на підставі довіреності, відчужила за договором купівлі-продажу квартиру, при цьому відсутні докази, що довіритель ОСОБА_2 отримала грошові кошти від продажу своєї квартири. 31 липня 2019 року ОСОБА_2 склала на ім`я позивача ОСОБА_3 заповіт. ОСОБА_1 як представник ОСОБА_2 за довіреністю від 14 вересня 2018 року, продаючи квартиру своєму чоловікові відповідачу ОСОБА_4, набула право спільної власності на вказану квартиру, усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_2 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя. […] Наведене давало суду апеляційної інстанції підстави для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_2. У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 638/20248/19 (провадження № 61-19696св21) зазначено, що при визнанні недійсним договору купівлі-продажу апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, 18 січня 2019 року здійснив продаж належних позивачу нежитлових приміщень своїй матері ОСОБА_2, яка в подальшому уклала договір іпотеки з ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов`язань самого ОСОБА_4. Отже, продаж спірних нежитлових приміщень ОСОБА_4 здійснив у інтересах своєї сім`ї та особистих інтересах. […] Наведене давало суду апеляційної інстанції підстави для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_1. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доведеність факту вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, полягає у тому, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що третя особа - контрагент за договором, діяв за домовленістю із представником сторони оспорюваного правочину, внаслідок такої домовленості оспорюваний договір укладено на таких умовах, які не відповідають волі довірителя; умови договору, укладеного представником, очевидно, є невигідними для довірителя, а вигоду отримує тільки сторона - контрагент. Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів з огляду на те, що укладаючи від імені позивача договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки із своїм тестем, ОСОБА_4 діяв не в інтересах особи, яку він представляє, а у власних інтересах та інтересах своєї нової сім`ї, що суперечить положенням частини 3 статті 238 ЦК України. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач довела факт укладення зазначених договорів представником на невигідних для неї умовах і такі договори суперечать її інтересам. При цьому Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач надала достатньо доказів про те, що в даному випадку має місце умисел повіреного на заподіяння шкоди довірителю, розходження волі довірителя та волевиявленням представника при укладенні оспорюваних договорів на час їх укладення, оскільки в сукупності встановлених судами попередніх інстанцій фактів вбачається, що існує домовленість, в якій контрагент за договором, діяв за домовленістю із представником сторони оспорюваного правочину та внаслідок такої домовленості позивачка опинилася в становищі, за якого її майно продано за ціною, нижчою за ринкову, що не відповідає волі довірителя; умови договору, укладеного представником, очевидно, є невигідними для довірителя, а вигоду отримує тільки контрагент за договором. Беручи до уваги викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 діяв всупереч інтересам довірителя ОСОБА_9 , а також відсутності зловмисної домовленості відповідачів і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці ОСОБА_2 при укладенні спірних правочинів. Нотаріально посвідчена довіреність від 14 серпня 2019 року позивачем видана на ім`я ОСОБА_2 добровільно, на день укладення останнім договору іпотеки та в подальшому не скасована, ОСОБА_1 не оспорювалася, у встановленому законом порядку судом недійсною не визнавалась. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нотаріально посвідченою довіреністю від 14 серпня 2019 року позивач уповноважив ОСОБА_2 бути його представником і надав йому права щодо передачі нежитлових приміщень в іпотеку . У зазначеній довіреності відсутні обмеження щодо повноважень чи обов`язок представника погоджувати будь-які дії з позивачем. Як вбачається зі змісту довіреності, вона була видана саме з метою відчуження вказаних нежитлових приміщень та сторонами було обумовлено можливість передачі нежитлових приміщень в іпотеку. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що у представника позивача ОСОБА_2 та у ОСОБА_3 був відсутній реальний намір укласти і виконати спірний правочин. Будь яких доказів на розмір реальної (ринкової) вартості переданого в іотеку майна ОСОБА_1 суду першої інстанції не надав. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі зазначено, що підписи ОСОБА_1 на усіх документах, що стосується іпотечного договору підроблені, як підробленим є підпис, що проставлено від імені позивача на повідомлені іпотекодержателя про порушення основного зобов`язання від 16 грудня 2020 року. Проте належних та допустимих доказів на це стороною позивача суду не надано, з відповідними клопотаннями про проведення судової почеркознавчої експертизи сторона не зверталася Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), існування при укладенні спірного правочину зловмисної домовленості між відповідачами та недобросовісності дій останніх та виникнення через це несприятливих наслідків для ОСОБА_1 як довірителя. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 , укладаючи на підставі виданої позивачем довіреності договір іпотеки в забезпечення боргових зобов`язань свого батька, діяв у своїх особистих інтересах, є безпідставними, оскільки належними доказами не підтверджені, а укладення оспорюваного договору в забезпечення договору позики боргових зобов`язань ОСОБА_4 само по собі не свідчить про те, що ОСОБА_2 діяв у власних інтересах та всупереч волі позивача, як довірителя. Доводи ОСОБА_1 про безпідставне долучення до матеріалів справи відзиву з повідомленням про порушення основного зобов`язання не впливає на обґрунтованість висновків суду про відсутність підстав для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Харкова від 07 червня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина