Постанова 4823 № 751/9879/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 11 листопада 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/9879/23 Головуючий у першій інстанції Ченцова С. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/787/24 № 22-ц/4823/828/24 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого-судді: Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. секретар: Мальцева І.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія, ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Ченцової С.М. від 21 березня 2024 року, місце ухвалення рішення - м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 27 березня 2024 року, та за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Ченцової С.М. від 17 квітня 2024 року, місце ухвалення рішення - м.Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки, в якому просив стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 244 348 грн. 31 коп., що є інфляційними втратами, 3% річних, які нараховані за період з 22.04.2016 року по 27.09.2022 року на суму 218 487 грн. 85 коп., яка в період з 16.08.2022 року по 27.09.2022 року сплачена позивачу в рахунок часткового погашення зобов`язань у розмірі 3 954 749 грн. 71 коп. з відшкодування позивачу, як іпотекодавцю, перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог відповідача, як іпотекодержателя. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що 31.10.2006 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк було укладено договір про надання кредиту №11061217000. Позивач зазначав, що 01.11.2006 року між ним та АКІБ УкрСиббанк було укладено додаткову угоду №11061217000-1 до кредитного договору, якою було змінено умови щодо забезпечення виконання зобов`язання позивача. У забезпечення виконання зобов`язань між позивачем та АКІБ УкрСиббанк було укладено іпотечний договір №300062174 від 01.11.2006 року, за умовами якого позивач передав в іпотеку АКІБ УкрСиббанк належне йому нежиле приміщення магазину, загальною площею 686,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 21.09.2015 року між АКІБ УкрСиббанк та ТОВ ФК Довіра та гарантія було укладено договір факторингу №27, відповідно до якого до ТОВ ФК Довіра та гарантія перейшло право вимоги до позичальника за кредитним договором, зі всіма додатковими угодами до нього. 22.09.2015 року між АКІБ УкрСиббанк та ТОВ ФК Довіра та Гарантія було укладено договір про відступлення прав вимоги №1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., та зареєстрований у реєстрі за №5002. За умовами зазначеного договору, до ТОВ ФК Довіра та Гарантія перейшло право вимоги за іпотечним договором, і Товариство отримало права іпотекодержателя на предмет іпотеки. 18.04.2016 року державним реєстратором-приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. було прийнято рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ ФК Довіра та Гарантія. За доводами позивача, після переходу від нього до ТОВ ФК Довіра та Гарантія права власності на предмет іпотеки, яке відбулося 21.04.2016 року, він не отримав належного йому відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, тому мало місце невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань щодо сплати такого відшкодування та порушення прав позивача на отримання належного розміру відшкодування, який передбачено ч.3 статті 37 Закону України Про іпотеку. Рішенням суду по справі №751/2658/18 підтверджено, що починаючи з 21.04.2016 року, тобто, з моменту переходу від позивача до відповідача права власності на предмет іпотеки, відповідач в якості відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, зобов`язаний був сплати позивачу кошти у розмірі 3 954 749 грн. 71 коп., проте, цього не зробив. Оскільки відповідач, починаючи із 22.04.2016 року, своє грошове зобов`язання перед позивачем із відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя у загальному розмірі 3 954 749 грн. 71 коп. у добровільному порядку не виконує, то позивач здійснює захист своїх прав у примусовому порядку, у наявності є виконавче провадження ВП №69434599. Позивач ОСОБА_1 вважає, що у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання, за весь час прострочення, починаючи із 22.04.2016 року, відповідач зобов`язаний сплатити йому інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми, а їх нарахування буде продовжуватися до моменту повного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань по відшкодуванню позивачу, як іпотекодавцю, перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою відповідача, як іпотекодержателя. У період з 16.08.2022 року до 27.09.2022 року ОСОБА_1 , в рахунок виконання грошового зобов`язання ТОВ ФК Довіра та Гарантія, отримав грошові кошти на загальну суму 218 487 грн. 85 коп. Сума заборгованості ТОВ ФК Довіра та Гарантія перед позивачем зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 22.04.2016 року до 27.09.2022 року, за його розрахунком, становить 244 348 грн. 31 коп., і вказану суму позивач просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасний розрахунок, внаслідок набуття у власність предмета іпотеки - задоволено частково. Судом стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 101 764 грн. 61 коп., що складається із: 85 509 грн. 24 коп. інфляційних втрат та 16 255 грн. 37 коп. - 3% річних, за період з 12.03.2020 року до 27.09.2022 року. У задоволенні решти вимог, судом відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 1 017 грн. 64 коп. судового збору. Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17.04.2024 року заяву представника позивача - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, надані адвокатом Підгорним К.Є., на підставі договору про надання правової допомоги від 27.08.2023 року, у сумі 6 247 грн. 10 коп. Із рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, не погодилися позивач ОСОБА_1 та відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 21.03.2024 року підлягає скасуванню, у зв`язку із порушенням судом процесуальних норм та невірним застосуванням матеріальних норм права. ТОВ ФК Довіра та Гарантія зазначає, що судом першої інстанції порушено правила територіальної підсудності, оскільки неправомірно було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи для розгляду Шевченківському районному суду м.Києва. Апелянт ТОВ ФК Довіра та Гарантія стверджує, що правовідносини, на яких ґрунтується позов, виникли 22.04.2016 року, а до 15.12.2017 року позови про стягнення грошових коштів пред`являлися у залежності від суб`єктного складу учасників, а не у залежності від правової природи правовідносин. Тобто, даний позов мав пред`являтися за місцезнаходженням юридичної особи відповідача, яке відповідає територіальній підсудності Шевченківського районного суду м.Києва. Відповідно, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення коштів за прострочення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, є похідними, і справа підлягає розгляду Новозаводським районним судом м.Чернігова. В доводах апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія також не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки сплив строку позовної давності щодо періоду нарахування коштів на підставі статті 625 ЦК України починаючи із 12.03.2020 року, припадає на час дії карантину, то застосуванню підлягають положення статті 12 Перехідних положень ЦК України, в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. Апелянт зазначає, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат i 3% річних виникає за кожен місяць, з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України, виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення i обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Апелянт ТОВ ФК Довіра та Гарантія вважає, що зазначений спір прямо випливає із кредитних правовідносин та виник, у першу чергу, в зв`язку із невиконанням позивачем умов кредитного договору №11061217000, укладеного 31.10.2006 року між позивачем та АКІБ УкрСиббанком. Оскільки Прикінцевими та Перехідними положеннями ЦК України врегульовано звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, то з урахуванням аналогії права та з метою рівноваги інтересів сторін цивільних правовідносин, суд апеляційної інстанції має зменшити суму, стягнуту рішенням суду першої інстанції на платежі, нараховані в період дії воєнного стану. Також апелянт вказує, що заявлені позовні вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат є більшими від суми боргу, яка була сплачена відповідачем, що не є справедливим, і тому суд, виходячи із положень статті 233 ЦК України, має право та повинен зменшити цю суму, виходячи із обставин справи. В доводах апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було залишено поза увагою твердження відповідача про те, що заборгованість у товариства виникла саме з моменту винесення рішення у справі №751/2658/18 про відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки, а саме, після 09.11.2021 року, а не з 22.04.2016 року. В апеляційній скарзі на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року ОСОБА_1 просить скасувати дане рішення, в частині відмови судом у задоволенні решти вимог заявленого ним позову, а саме, в стягненні інфляційних втрат за травень 2016 року - лютий 2020 року, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким дані вимоги задовольнити, внаслідок чого змінити розподіл судових витрат, здійснених судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат за травень 2016 року - лютий 2020 року на суму боргу 218 487,85 грн., 3% річних на суму боргу 218 487,85 грн. є протиправним, і тому підлягає скасуванню. Мотивами незгоди із рішенням суду першої інстанції від 21.03.2024 року, ОСОБА_1 зазначає наступне: - суд неправильно визначив початок спливу строку позовної давності, зокрема, щодо стягнення інфляційних втрат за квітень 2017 року, березень 2018 року, березень 2019 року, січень 2020 року, і тому прийшов до необґрунтованого висновку, що позовна давність спливла до введення карантину щодо вимог про стягнення інфляційних втрат за лютий 2017 року - лютий 2020 року, трьох процентів річних; - судом не враховано те, що перебіг позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат за травень 2016 року - березень 2018 року на суму боргу 218 487,85 грн., 3% річних на суму боргу 218 487,85 грн. перервався у квітні 2018 року, зверненням позивача із позовом про стягнення боргу, i з квітня 2018 року строк позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат за травень 2016 року - березень 2018 року почав спливати заново, у відповідності до частин 2,3 статті 264 ЦК України. За доводами апелянта, судом не враховано висновок щодо застосування частин 2,3 статті 264 ЦK України, який викладено в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 року в справі №759/3772/16-ц, і мотиви для відступу від даного висновку судом першої інстанції не наведено; - починаючи із 29.06.2021 року, правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частин 2,3 статті 264 ЦК України, які застосував суд першої інстанції, вже відсутні (стали неактуальними), оскільки Велика Палата Верховного Суду в пунктах 127-129 постанови від 29.06.2021 року у справі №904/3405/19 відступила від висновку щодо застосування частин 2,3 статті 264 ЦК України, сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №523/10225/15-ц, провадження №14-159цс19, проте суд першої інстанції не мотивував, чому він застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду 2019 року, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила у 2021 році, i не застосовує висновок Верховного Суду щодо застосування частин 2,3 статті 264 ЦК, що викладено у постанові від 27.03.2020 року в справі №759/3772/16-ц, який є актуальним, від якого Верховний Суд не відступав. У даному висновку зазначено, що відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. А оскільки борг відповідача (позов про стягнення якого подано позивачем у квітні 2018 року) не можна не вважати частиною складових грошового зобов`язання відповідача, до якого входять також нарахування інфляційних втрат на суму боргу i три процента річних на суму боргу, пред`явленням позову позовна давність щодо цих вимог перервалася. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Новозаводського районного суду від 17.04.2024 року ТОВ ФК Довіра та Гарантія просить вказане додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №75179879/23, відмовити. В доводах апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 17.04.2024 року ТОВ ФК Довіра та Гарантія зазначає, що воно є необґрунтованим, а стягнута сума витрат на правничу допомогу є повністю неспівмірною, з огляду на проведені адвокатом в рамках зазначеної справи дії. Доводи апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія вказують, що судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення було повністю проігноровано доводи відповідача про те, що вказані судові витрати є неспівмірними та необ`єктивними, а обсяг робіт є просто вигаданим та не відповідає дійсності. Апелянт вважає, що складність вказаної справи, за обсягами предмету доказування та використання правових конструкцій є, як вбачалося, елементарною, вказане підтверджується також текстами процесуальних документів, які є простими за своєю сутністю, і не поглиблюються у норми матеріального права. Апелянт звертає увагу, що даний позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки, вже неодноразово подавався позивачем. Таким чином, адвокату при підготовці даного позову потрібно було змінити тільки період нарахування інфляційних втрат, що об`єктивно не може бути оцінено у розмірі 15 000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката. У відзиві на апеляційні скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія, позивач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг відповідача на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17.04.2024 року, у зв`язку із їх необґрунтованістю. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , його представники - адвокат Підгорний К.Є., ОСОБА_3 підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 і просили її задовольнити; а апеляційні скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17.04.2024 року, просили залишити без задоволення. В судове засідання апеляційного суду представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явився. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 31.10.2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ УкрСиббанк було укладено договір про надання кредиту №11061217000, а 01.11.2006 року - додаткову угоду №11061217000-1 до кредитного договору, якою змінено умови щодо забезпечення виконання зобов`язання. 01.11.2006 року, у забезпечення виконання зобов`язань за укладеним кредитним договором між ОСОБА_1 та АКІБ УкрСиббанк було укладено іпотечний договір №30006Z174, за умовами якого позивач передав в іпотеку АКІБ УкрСиббанк належне йому нежиле приміщення, а саме, приміщення магазину, загальною площею 686,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . 21.09.2015 року між АКІБ УкрСиббанк і ТОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія було укладено договір факторингу №27, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги до позичальника за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього. 22.09.2015 року між АКІБ УкрСиббанк і ТОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія було укладено договір про відступлення прав вимоги №1, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги за іпотечним договором, при цьому, відповідач отримав права іпотекодержателя щодо предмету іпотеки. 18.04.2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. було прийнято рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за відповідачем. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ ФК Довіра та Гарантія про захист прав споживача, а саме, відшкодування йому перевищення 90% вартості предмета іпотеки. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09.11.2021 року, справа №751/2658/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03.11.2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ ФК Довіра та Гарантія про захист прав споживача, задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ФК Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 3 954 749,71 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.8-17, 18-23, том 1). Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгова А.М. від 15.07.2022 року було відкрито виконавче провадження №69434599 про примусове виконання виконавчого листа №751/2658/18, виданого 14.07.2022 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 3 954 749 грн. 71 коп. (а.с.33, том 1). Відповідно до розрахунку заборгованості за період з 22.04.2016 року по 27.09.2022 року, виконаного ОСОБА_1 , сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія перед ОСОБА_1 з інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих за період з 22.04.2016 року по 27.09.2022 року, внаслідок отримання позивачем у період з 16.08.2022 року до 27.09.2022 року коштів в сумі 218 487 грн. 85 коп., в рахунок часткового погашення зобов`язань в розмірі 3 954 749 грн. 71 коп. з відшкодування позивачу, як іпотекодавцю, перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог відповідача, як іпотекодержателя, внаслідок примусового виконання рішення суду по справі №751/2658/18 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Авторговим А.М. в рамках виконавчого провадження ВП №69434599, становить 244 348 грн. 31 коп. (а.с.34-41, том 1). Відповідно до розрахунку ТОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія, за період з 07.11.2020 року до 27.09.2022 року, розмір інфляційних втрат становить 73 737 грн. 32 коп. та розмір 3% річних становить 12 016 грн. 60 коп. (а.с.63-66, том 1). Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30.10.2023 року по справі №751/6796/23, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ ФК Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 101 220 грн. 98 коп., що складається із: 85 851 грн. 44 коп. інфляційних втрат та 15 369 грн. 54 коп. - 3% річних, за період з 12.03.2020 року до 29.12.2022 року. Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 01.12.2023 року по справі №751/5314/23, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ ФК Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 80 844 грн. 30 коп., що складається з: 67 272 грн. 30 коп. інфляційних втрат та 13 572 грн. - 3% річних, за період з 12.03.2020 року до 09.08.2022 року включно. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21.02.2024 року скасовано рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04.12.2023 року, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ ФК Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 131 279 грн. 37 коп., три відсотки річних у розмірі 20 915 грн. 70 коп., за період з 29.09.2020 по 08.03.2023 року. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.03.2024 року, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував, що з моменту порушення грошового зобов`язання, а саме, з 22.04.2016 року необхідно здійснювати розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення, тобто, до 27.09.2022 року, в межах заявлених позовних вимог. З цієї підстави суд першої інстанції відхилив доводи представника відповідача відносно того, що строк нарахування коштів за статтею 625 ЦК України за вимогою про стягнення суми перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя, необхідно рахувати з моменту набрання законної сили рішення суду у вказаній справі, а саме, після 09.11.2021 року. За висновком суду першої інстанції, на підставі статей: 257, 261, п.12 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, Закону України від 30.03.2020 року №540-ІХ, позовна давність щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат за період з 22.04.2016 року до 11.03.2020 року, сплинула до введення карантину, і тому позовні вимоги ОСОБА_1 , у вказаній частині, не підлягають задоволенню. Разом з тим, як вважає суд першої інстанції, сплив строку позовної давності щодо періоду нарахування коштів на підставі статті 625 ЦК України, починаючи з 12.03.2020 року, припадає на час дії карантину, тому на дані вимоги поширюються положення статті 12 Перехідних положень до ЦК України, в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. За даних обставин, суд першої інстанції вважав за необхідне вимоги заявленого ОСОБА_1 позову задовольнити частково, та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 101 764 грн. 61 коп., що складається із: 85 509 грн. 24 коп. інфляційних втрат та 16 255 грн. 37 коп. - 3% річних, за період з 12.03.2020 року до 27.09.2022 року; у задоволенні решти вимог, судом відмовлено. Також судом першої інстанції, на підставі статті 141 ЦПК України, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 1 017 грн. 64 коп. судового збору. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 21.03.2024 року, в межах доводів та вимог апеляційних скарг: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія, ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно із приписами ч.1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За положеннями ч.1, ч.3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.1, ч.2 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й інші юридичні факти. За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України). Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За положеннями ч.1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 614 ЦК України встановлена презумпція вини особи, що не виконує зобов`язання. За положеннями цієї норми, особа, яка порушила зобов`язання і повинна нести відповідальність, вважається винною. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Згідно з ч.2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми Закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц. Згідно із ч.5 статті 37 Закону України Про іпотеку, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Аналогічне положення закріплене в частині четвертій статті 334 ЦК України, згідно з яким права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави вважати, що грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог. Згідно із ч.4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою Верховного Суду від 03.11.2022 року у справі №751/2658/18 встановлено, що державна реєстрація права власності за відповідачем, як іпотекодержателем, на приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , відбулась 21.04.2016 року, а тому в силу ч.4 статті 82 ЦПК України, зазначені обставини не підлягають доказуванню. На підставі наведеного, судом першої інстанції вірно зазначено у оскаржуваному рішенні від 21.03.2024 року, що з моменту порушення грошового зобов`язання, а саме, з 22.04.2016 року необхідно здійснювати розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення. Виходячи із зазначеного, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія не спростовують висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.03.2024 року відносно того, що суд першої інстанції відхилив твердження сторони відповідача про те, що строк нарахування коштів за статтею 625 ЦК України, за вимогою про стягнення суми перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя, необхідно рахувати з моменту набрання законної сили рішення суду у вказаній справі, а саме, після 09.11.2021 року. В ході розгляду даної справи судом першої інстанції, стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 61), №522/2201/15-ц (пункт 62) та №522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17-ц (пункт 28). Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За змістом частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За матеріалами справи, сторона позивача посилається на переривання строку позовної давності у квітні 2020 року щодо похідних зобов`язань, передбачених ч.2 статті 625 ЦК України, шляхом подання у квітні 2018 року позову про стягнення основного зобов`язання. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що у квітні 2018 року позивач ОСОБА_1 звертався до ТОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія із позовними вимогами лише про стягнення коштів у відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки, з іншими вимогами, зокрема, про стягнення грошових коштів, на підставі ч.2 статті 625 ЦК України, позивач не звертався, і тому позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог, яка визначена позивачем у його позовній заяві. Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами, у розумінні статті 266 ЦК України, і за даних обставин, закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної Палати Касаційного Господарського Суду від 26.10.2018 року у справі №922/4099/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного Господарського Суду від 23.02.2023 року у справі № 911/3025/21. Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення від 21.03.2024 року враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 24.04.2019 року у справі №523/10255/15-ц, від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц. Посилання ОСОБА_1 в доводах апеляційної скарги на ті обставини, що судом першої інстанції не було враховано, що 29.06.2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.04.2019 року у справі №523/10225/15-ц, не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №904/3405/19, і встановлені судом фактичні обставини, які формують зміст правовідносин у справі, яка переглядається, є різними, враховуючи, що вони стосуються переривання строку позовної давності у разі залишення позову без розгляду. Крім того, апеляційний суд враховує, що Законом України №540-ІХ від 30 грудня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, доповнено розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року. За загальним правилом, визначеним у статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі. З огляду на це, сплив строків до набрання чинності Законом №540-IX разом із відсутністю норми про зворотну дію цього закону в часі, дають підстави стверджувати, що строки, які спливли до 12 березня 2020 року, не є продовженими. У постанові від 07.09.2022 року у справі №679/1136/21 Верховний Суд зазначив про те, що у пункті 12 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України від 30.03.2020 року №540-ІХ, перелічені всі статті Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями: 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12.03.2020). Закон №540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі, передбачена статтями: 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови №211, тобто 12.03.2020 року. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020 року, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Дана позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 року у справі №27/55(914/4078/21). Закон №540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови №211, починається саме з 12.03.2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції відносно того, що позовна давність щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, за період з 22.04.2016 року до 11.03.2020 року, спливла до введення карантину, і за даних обставин, позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню. В ході апеляційного розгляду даної справи також не спростовано висновок суду першої інстанції відносно того, що сплив строку позовної давності стосовно періоду нарахування коштів, на підставі статті 625 ЦК України, починаючи із 12.03.2020 року, припадає на час дії карантину, і тому на даний період поширюються приписи статті 12 Перехідних положень до ЦК України, в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. Проведені судом першої інстанції розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, та не спростовані сторонами по справі. Щодо доводів апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія про неправомірну відмову судом першої інстанції у передачі даної справи на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно із положеннями статті 181 ЦК України, до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі №911/2390/18. Із аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна, як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення з приводу нерухомого майна необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №910/10647/18. Враховуючи викладене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційних скарг: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія, ОСОБА_1 не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.03.2024 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які сторони спору посилалася, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи. Як вбачається із оскаржуваного стороною відповідача додаткового рішення суду першої інстанції від 17.04.2024 року, частково задовольняючи заяву представника позивача - адвоката Підгорного К.Є. про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надані адвокатом Підгорним К.Є., на підставі договору про надання правової допомоги від 27.08.2023 року, у сумі 6 247 грн. 10 коп., суд першої інстанції врахував обсяг наданої адвокатом правничої допомоги: складання позовної заяви та відповіді на відзив, заперечень на клопотання відповідача, письмових пояснень; участь в судових засіданнях. Також суд першої інстанції зазначив, що представником позивача надані суду належні докази на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із оплатою правової допомоги, договір та квитанція про сплату ОСОБА_1 адвокату Підгорному К.Є. 15 000 грн., згідно договору про надання правової допомоги. При цьому, суд першої інстанції вказав, що представником відповідача не доведена належними доказами неспівмірність розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу, і за даних обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу, стягнувши із відповідача на користь позивача 6 247 грн. 10 коп. понесених ним витрат на правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. В доводах апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 17.04.2024 року ТОВ ФК Довіра та Гарантія зазначає, що воно є необґрунтованим, а стягнута сума витрат на правничу допомогу є повністю неспівмірною, з огляду на проведені адвокатом в рамках зазначеної справи дії. Доводи апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія вказують, що судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення було повністю проігноровано доводи відповідача про те, що вказані судові витрати є неспівмірними та необ`єктивними, а обсяг робіт є просто вигаданим та не відповідає дійсності. Апелянт вважає, що складність вказаної справи, за обсягами предмету доказування та використання правових конструкцій є, як вбачалося, елементарною, вказане підтверджується також текстами процесуальних документів, які є простими за своєю сутністю, і не поглиблюються у норми матеріального права. Апелянт звертає увагу, що даний позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки, вже неодноразово подавався позивачем. Таким чином, адвокату при підготовці даного позову потрібно було змінити тільки період нарахування інфляційних втрат, що об`єктивно не може бути оцінено у розмірі 15 000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції від 17.04.2024 року, виходячи із наступного. За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції через призму критеріїв, встановлених ч.4 статті 137, ч.3 статті 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом Підгорним К.Є. робіт, а саме, складення: позовної заяви, відповіді на відзив, заперечень на клопотання відповідача, письмових пояснень; участь к судових засіданнях, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку відносно того, що стороною відповідача не спростовано належними доказами неспівмірність розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія відносно того, що обсяг проведеної адвокатом роботи є вигаданим та не відповідає дійсності, не підтверджуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія не спростовують висновків додаткового рішення суду першої інстанції від 17.04.2024 року відносно того, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу відповідає ціні позову, критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), критерію розумності їх розміру, а також рекомендаціям щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, які затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 17.03.2023 року за №119. За даних обставин, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія на додаткове рішення Новозаводського районного суду від 17.04.2024 року. Оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення із відповідача на користь позивача 6 247 грн. 10 коп., в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Новозаводського районного суду від 21.03.2024 року підлягає залишенню без змін, і відповідно, відсутні підстави для перерозподілу понесених сторонами судових витрат у суді першої інстанції, то відсутні підстави і для зміни додаткового рішення Новозаводського районного суду від 17.04.2024 року. 26.07.2024 року, 30.07.2024 року від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшли дві заяви про відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, із доказами направлення копій вказаних заяв на адресу відповідача (а.с.33-41, том 2). На підтвердження понесених судових витрат в суді апеляційної інстанції позивачем до заяв додано: акт прийому-передачі виконаних робіт для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги від 26.07.2024 року, відповідно до якого адвокат Підгорний К.Є. виконав на користь довірителя ОСОБА_1 роботу по підготовці та складанню за підписом довірителя апеляційної скарги на частину рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, а довіритель прийняв вказану роботу; вартість виконаної роботи становить - 8 000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 26.07.2024 року, відповідно до якої позивачем сплачено 8 000 грн. за договором про надання правової допомоги від 15.04.2024 року; акт прийому-передачі виконаних робіт, для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги від 29.07.2024 року, згідно якого адвокат Підгорний К.Є. виконав на користь довірителя роботу по підготовці та складанню відзиву на апеляційну скаргу ТОВ ФК Довіра та Гарантія на частину рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, а довіритель прийняв вказану роботу; вартість виконаної роботи становить - 8 000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 29.07.2024 року, відповідно до якої позивачем сплачено 8 000,00 грн. за договором про надання правової допомоги від 24.05.2024 року. Як вбачається із матеріалів справи, адвокат Підгорний К.Є. представляв інтереси позивача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, відповідно до договору про надання правової допомоги від 15.04.2024 року (а.с.12, том 2), договору про надання правової допомоги від 24.05.2024 року (а.с.26, том 2), та на підставі ордерів на надання правничої (правової) допомоги: від 10.05.2024 року, серія СВ №1087847 та від 26.05.2024 року, серія СВ №1089274 (а.с.11,27, том 2). З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення даного права надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 року №23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч.1, ч.3 статті 133 ЦПК України). Відповідно до приписів ч.1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно із ч.8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підставі наведеного, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2)необхідність; 3)розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей: 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони. Вказаний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20, провадження №14-16723св20. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268). Згідно матеріалів справи, відповідно до договору про надання правової допомоги від 15.04.2024 року, позивач ОСОБА_1 надав повноваження адвокату Підгорному К.Є. представляти його інтереси в Чернігівському апеляційному суді по справі №751/9879/23, зокрема, підготувати апеляційну скаргу на частину рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, та надавати іншу необхідну правову допомогу, пов`язану із розглядом справи в суді апеляційної інстанції (а.с.12-12,зворот, том 2). Згідно із договором про надання правової допомоги від 24.05.2024 року, позивач ОСОБА_1 надав повноваження адвокату Підгорному К.Є. представляти його інтереси в Чернігівському апеляційному суді по справі №751/9879/23, внаслідок подання ТОВ ФК Довіра та Гарантія апеляційних скарг на частину рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17.04.2024 року (а.с.26-26, зворот, том 2). Відзив сторони позивача на апеляційні скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія підписано адвокатом Підгорним К.Є. (а.с.18-25, том 2). На підтвердження понесених судових витрат в суді апеляційної інстанції позивачем до заяв додано: акт прийому-передачі виконаних робіт для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги від 26.07.2024 року, відповідно до якого, адвокат Підгорний К.Є. виконав на користь довірителя роботу по підготовці та складанню за підписом довірителя апеляційної скарги на частину рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, а довіритель прийняв вказану роботу, вартість виконаної роботи становить 8 000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 26.07.2024 року, відповідно до якої, позивачем сплачено 8 000 грн. за договором про надання правової допомоги від 15.04.2024 року; акт прийому-передачі виконаних робіт для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги від 29.07.2024 року, відповідно до якого, адвокат Підгорний К.Є. виконав на користь довірителя роботу по підготовці та складанню відзиву на апеляційну скаргу ТОВ ФК Довіра та Гарантія на частину рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, а довіритель прийняв вказану роботу, вартість виконаної роботи становить 8 000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 29.07.2024 року, відповідно до якої, позивачем сплачено 8 000 грн. за договором про надання правової допомоги від 24.05.2024 року (а.с.35,36,40,41, том 2). Приймаючи до уваги наведене вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Оскільки судом апеляційної інстанції апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року залишена без задоволення, то враховуючи приписи статті 141 ЦПК України, витрати позивача, пов`язані із підготовкою та поданням даної апеляційної скарги, не підлягають відшкодуванню. Разом з тим, оскільки апеляційним судом апеляційні скарги ТОВ ФК Довіра та Гарантія на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17.04.2024 року, залишено без задоволення, то із врахуванням положень статті 141 ЦПК України, судові витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, пов`язані із поданням ТОВ ФК Довіра та Гарантія апеляційної скарги на частину рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21.03.2024 року, а саме, робота адвоката по підготовці та складанню відзиву на апеляційну скаргу ТОВ ФК Довіра та Гарантія, підлягають відшкодуванню. Виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що стягненню із відповідача ТОВ ФК Довіра та Гарантія на користь позивача ОСОБА_1 підлягає 8 000 грн., в рахунок відшкодування документально підтверджених понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Необхідно зазначити, що при визначенні вказаного розміру відшкодування понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить із засад виваженості, обґрунтованості, розумності, співмірності та справедливості. Оскільки відповідачем ТОВ ФК Довіра та Гарантія не було подано клопотання щодо неспівмірності даних витрат позивача, у розумінні ч.6 статті 137 ЦПК України, у апеляційного суду відсутні підстави для зменшення розміру судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які підлягають розподілу між сторонами. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21 березня 2024 року, необхідно залишити без задоволення; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17 квітня 2024 року, необхідно залишити без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21 березня 2024 року, необхідно залишити без задоволення. При цьому, рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21 березня 2024 року - залишити без змін; додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17 квітня 2024 року - залишити без змін. В порядку приписів статей: 137, 141 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 8 000 (вісім тисяч) грн., в рахунок часткового відшкодування документально підтверджених понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями: 137, 141, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21 березня 2024 року - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17 квітня 2024 року - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21 березня 2024 року - залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 21 березня 2024 року, залишити без змін. Додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17 квітня 2024 року, залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Довіра та Гарантія на користь ОСОБА_1 8 000 (вісім тисяч) грн., в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Дата складення повної постанови - 15.11.2024 року. Головуючий: Судді: