Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/7989/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/7989/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 12 листопада 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в якому просив: - визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови надання безоплатного медичного обслуговування та забезпечення санаторно-курортним лікуванням у закладах охорони здоров`я, що належить до сфери управління МВС України у відповідності до вимог п.3 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" від 28.01.2021 №1151-ІХ та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-ХІІ; - зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України надати безоплатне медичне обслуговування та забезпечення санаторно-курортним лікуванням у закладах охорони здоров`я, що належать до сфери управління МВС України у відповідності до вимог п.3 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" від 28.01.2021 №1151-ІХ та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-ХІІ. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 (далі - позивач) у період з 02.09.1980 по 30.12.2005 проходив службу в органах внутрішніх справ України та податкової міліції ДПА України. Згідно витягу з наказу Управління МВС України в Житомирській області від 24.01.2000 за №8 о/с звільнено із органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил, по статті 64 пункту "ж" (за власним бажанням) підполковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника Червоноармійського районного відділу УМВС України, з 01.02.2000. Вислуга на день звільнення становить: календарна - 21 рік 04 місяці 00 днів. 05.02.2024 позивач звернувся до МВС України із заявою, в якій просив повідомити чи має він право на медичне обслуговування в Державній установі "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області" та санаторно-курортне лікування. В подальшому, відповідачем листом від 01.03.2024 за №6266/33-2024 повідомлено позивача, що прикріплення на безоплатне медичне обслуговування до ЗОЗ МВС зазначеної категорії осіб за рахунок видатків МВС є порушенням статті 51 Кодексу, оскільки особи рядового і начальницького складу податкової міліції, звільнені зі служби за віком, через хворобу, не були працівниками Міністерства, а МВС також не є правонаступником Державної фіскальної служби України, де вони проходили службу. Вважаючи дії відповідача щодо відмови у безоплатному медичному обслуговуванні та забезпечення санаторно-курортним лікуванням у закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України звернувся до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У зв`язку з набуттям чинності 25 березня 2021 року Закону України від 28 січня 2021 року №1150-ІХ «Про Бюро економічної безпеки України» (із змінами, далі - Закон №1150-IX), згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (із змінами і доповненнями, далі - Постанова №1200), абзацу другого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15 травня 2019 року №395 «Питання Державної податкової служби» (із змінами і доповненнями), здійснюються відповідні заходи, пов`язані з реорганізацією (ліквідацією) Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), що передбачені Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (із змінами, далі Постанова №1074). Згідно з підпунктом 2 пункту 10 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1150-ІХ, Кабінету Міністрів України необхідно не пізніше восьми місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року №510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України», Кабінет Міністрів України постановив утворити Бюро економічної безпеки України (далі - Бюро) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2021 року №761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 № 85», Кабінет Міністрів України постановив внести зміну в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», виключивши таку позицію: «ДФС 370 370 4604 4604». 24 листопада 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки», згідно з яким погодився із пропозицією Бюро про початок його діяльності та можливість виконання функцій і завдань щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. З огляду на відсутність згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року №85 «Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», визначеної чисельності працівників апарату та територіальних органів ДФС, а також відсутність у визначених Додатком № 3 до проекту Закону України №6000 від 15 вересня 2021 року «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (прийнятий Верховною Радою України 02.12.2021) видатків у 2022 році на утримання ДФС та реалізацію заходів з реорганізації (ліквідації) ДФС, станом на 01.01.2022 всі співробітники ДФС, у тому числі особи начальницького складу податкової міліції, а також ті, які входили до складу Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби, вивільнені. Починаючи з 01.01.2022, Державною фіскальною службою України припинено виконання функцій органу виконавчої влади України. Приписами пункту 348.1 статті 348 розділу ХVIII-2 «Податкова міліція та її завдання» ПК України та статті 1 Закону №1150- IX податкова міліція та БЕБ мають різні статуси, завдання та функції. Так, відповідно до вище вказаних законодавчих норм: - податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову. кримінально-процесуальну та охоронну функції; - Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції. Так, пунктом 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1150-ІХ встановлено, що за колишніми працівниками податкової міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, встановлені Законом України «Про Національну поліцію». Частиною 8 статті 95 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що громадяни України з числа колишніх поліцейських, які були звільнені зі служби за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штату, та члени їхніх сімей (дружина (чоловік), діти до 18 років, а в разі їх навчання у вищих навчальних закладах - до 23 років) мають право на медичне забезпечення в закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України відповідно до умов, визначених частинами 1 - 7 цієї статті. В свою чергу, абзацом 2 пункту 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1150-XI передбачено, що особам рядового і начальницького складу податкової міліції, звільненим із служби за віком, через хворобу, гарантується безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України. Інструкцією про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров"я МВС, затвердженою наказом МВС України від 03.06.2016 №462, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.07.2016 за №912/29042 (далі - Інструкція №462), унормовано порядок медичного обслуговування певних категорій осіб, яким таке право встановлено відповідно до законодавства, та порядок їх прикріплення до закладів охорони здоров`я МВС. Підпунктом 7 пункту 1 розділу ІІ Інструкції №462 встановлено, що право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я мають громадяни України з числа осіб, на яких, зокрема, поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». При цьому, суттєвою умовою для здійснення надання медичних послуг є перебування таких осіб на медичному обслуговуванні в закладі охорони здоров"я МВС, при звільненні зі служби. Матеріалами справи встановлено, що позивач у період з 02.09.1980 по 30.12.2005 проходив службу в органах внутрішніх справ України та податкової міліції ДПА України. Згідно витягу з наказу Управління МВС України в Житомирській області від 24.01.2000 за №8 о/с звільнено із органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил, по статті 64 пункту "ж" (за власним бажанням) підполковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника Червоноармійського районного відділу УМВС України, з 01.02.2000. При цьому, 29.12.2005 наказом Державної податкової адміністрації України №2456 позивача звільнено з органів податкової міліції у запас за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС. Відтак, суд погоджується з доводами відповідача, що підстава звільнення позивача, як з органів внутрішніх справ, так і з органів податкової міліції - за власним бажанням, за нормами пункту 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ХІ та частини 8 статті 95 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII виключає його право на безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ. Таким чином, позовні вимоги в цій частині не знайшли свого підтвердження та задоволенню не підлягають. Варто зазначити, що Закон України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон України № 3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закон України № 3551, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України Так, Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року № 446 (із змінами) (далі - Порядок № 446). Порядок №446 регулює саме механізм забезпечення Міноборони, МВС, Міністерством інфраструктури, Мін`юстом, СБУ, ДСНС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною фіскальною службою, в тому числі, осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів в частині гарантованого нормами п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону права на щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням. Відповідно до п. 2 Порядку №446, державні органи забезпечують путівками до санаторно-курортних закладів не більше одного разу на рік, зокрема, інвалідів із числа осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно п. 6 Порядку №446 за рахунок коштів, виділених з державного бюджету, безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів забезпечуються, зокрема, інваліди з числа осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», - щороку (із січня по грудень). Відповідно до п. 4 Порядку №446, путівки надаються особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, відповідно до медичних рекомендацій з урахуванням пільг, передбачених законодавством для конкретної категорії осіб, в порядку черговості у міру надходження путівок, зокрема: ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Держспецзв`язку і членам їх сімей, особам, зазначеним у статтях 61 - 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та які отримують пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", - на підставі заяви, медичної довідки лікувальної установи за формою 070/о, посвідчення, яке дає право на пільги, та довідки з Пенсійного фонду України про отримання пенсії. Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази належного звернення позивача до відповідної установи для отримання путівки санаторно-курортного лікування. Таким чином, оскільки до відповідача письмової заяви з пакетом документів, визначеним п. 2 Порядку №446 та Положенням МВК від позивача не надходило, позовні вимоги про визнання неправомірною відмови в отриманні санаторно-курортного лікування є передчасними, оскільки така заява у встановленому законом порядку відповідачем не розглядалась. Отже, виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивача є передчасними та такими, що задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.