Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/5632/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/5632/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 27 листопада 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення матеріальної шкоди, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просив: - стягнути з Держави Україна в особі головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини пенсії у розмірі 84% від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати відповідної посади працівника прокуратури без обмежень її граничного розміру підтверджено постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі №2а-690/12, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 31 березня включно 2020 року в сумі 944 751,36 грн. шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на його користь. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 2005 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Безспірно, на час призначення позивачу пенсії (10 вересня 2005 року) особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури визначалися статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (до 15 липня 2015 року). Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина сімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, з 1 жовтня 2011 року стала вісімнадцятою). З 15 липня 2015 року втратив чинність Закон № 1789-XII (крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів). Суд враховує, що з 15 липня 2015 року набрав чинності, окрім окремих положень) Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (надалі - Закон № 1697-VII). Первинна редакція частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ та частина сімнадцята (з 1 жовтня 2011 року - вісімнадцята) статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ містили аналогічні за змістом положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених працівникам прокуратури. 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (діяла до 15 липня 2015 року) та частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VІІ (набрала чинності 15 липня 2015 року) викладено у новій редакції, відповідно до якої умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року в Україні жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України "Про прокуратуру", так як Законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 1 січня 2015 року делегував Кабінету Міністрів України. Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Набуттям чинності з 13 грудня 2019 року Рішення Конституційного Суду України № 7-р(II)/2019, частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції, а саме "призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки". Аналіз наведених правових норм беззаперечно свідчить, що складовою алгоритму дій для проведення перерахунку пенсій, призначених у відповідності до положень Закону № 1789-ХІІ є підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Такий перерахунок призначених пенсії, в тому числі позивачу, проводиться виключно за заявою особи, до якої додаються необхідні документи на підтвердження умов, що зумовлюють перерахунок пенсії - довідки відповідного підрозділу прокуратури про розмір зміненої (підвищеної) заробітної плати та її складових. Аналогічний висновок наведено в Постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 560/2120/20 (провадження № 11-337заі20) - про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення КСУ від 13.12.2019 №7-р(II)/2019. Судом встановлено, що протягом спірного періоду (з 01.07.2015 року по 31.03.2020 року) Позивач до територіального органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою із долученням відповідних довідок щодо підвищеної заробітної плати не звертався. В матеріалах пенсійної справи позивача наявні лише довідки щодо підвищеної заробітної плати в період з 12.06.2006 року по 14.06.2012 року та станом на 15.03.2021 року і станом на 01.01.2022 року. Про наявність звернень до територіального органу Пенсійного фонду України із відповідними заявами із долученням відповідних довідок щодо підвищеної заробітної плати на протязі спірного періоду (з 01.07.2015 року по 31.03.2020 року) позивач також не зазначає в позовній заяві. Суд враховує, що спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, який виникає внаслідок різного розуміння ними взаємних прав та обов`язків, що перешкоджає їх реалізації, та у якому кожен з учасників захищає свої права. Разом з тим, між позивачем та Державною Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протягом спірного періоду (з 01.07.2015року по 31.03.2020року) відсутні жодні спірні відносини, так як Позивач в установленому порядку не звертався, тобто не ініціював проведення певного перерахунку розміру його пенсійних виплат, зумовленого підвищенням заробітної плати діючих працівників органів прокуратури. Відповідно у відповідача як територіального органу Пенсійного фонду України був відсутній обов`язок вчиняти певні дії щодо перерахунку пенсії Позивача у відповідності до вимог первинної редакції частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ. Більш того, судом встановлено, що згідно заяви позивача від 17.09.2019 року Позивача було переведено на пенсію відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби". Згідно заяви Позивача від 04.01.2021 року, копія якої досліджена судом, Позивача було переведено на пенсію відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру". Зазначене свідчить, що позивач в період з 17.09.2019 року по 04.01.2021 року згідно власного волевиявлення отримував пенсійні виплати у відповідності до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" і не перебував у жодних правовідносинах з Державою Україна в особі Відповідача щодо нарахування та виплати пенсії у відповідності до вимог Закону України "Про прокуратуру". Доповнивши розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України пунктом 26, Верховна Рада України надала Кабінету Міністрів України право самостійно своїми нормативно-правовими актами вирішувати питання заробітної плати прокурорів. Вказані положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу призвели до зменшення розміру визначеної Законом заробітної плати прокурора, звузили зміст та обсяг прав прокурора на заробітну плату, яка визначена Законом і має забезпечувати гідний життєвий рівень. Суд погоджується із доводами позивача, що вказані приписи пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в певній мірі вплинули на визначення розміру пенсійних виплат, призначених відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру". Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 (справа № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Одночасно суд звертає увагу, що вказане рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII . Водночас, предметом спору, який визначив Позивач, є стягнення збитків (матеріальної шкоди), завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2020 року. Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Статтею 56 Конституції України регламентовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 3 статті 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. В свою чергу, Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Однак, положення даної статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Більш того, згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Як вже зазначалося судом, позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої суми пенсійних виплат, які б позивач отримав в результат і перерахунку призначеної йому пенсії, але в установленому порядку до Відповідача не звертався про такий перерахунок і не подав докази (довідки про збільшений розмір заробітної плати) щодо підстав для такого перерахунку. Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки особи, яка завдавала шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є безумовним наслідком такої протиправної поведінки. Крім того, відсутність хоча б одного складового цивільного правопорушення виключає підстави для відшкодування шкоди і, як наслідок, не передбачає покладання обов`язку на відповідача, у зв`язку з відсутністю цивільного правопорушення. Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Отже, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Аналогічний висновок також вказаний Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення). За таких обставин немає правових підстав стверджувати, що відповідач як територіальний орган Пенсійного фонду України допустив протиправну бездіяльність в частині не проведення перерахунку пенсії позивача за чинним на той час законодавством та за відсутності відповідних звернень позивача із наданням доказів на підтвердження збільшення розміру заробітної плати. Аргументуючи підстави звернення до суду позивач, вказує також, що вимога про відшкодування завданої йому матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини пенсії, фактично, і є збитками у вигляді упущеної вигоди (правомірні очікування Позивача на отримання пенсійних виплат у повному розмірі, гарантованому первинною редакцією частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ, які не були реалізовані державою). Проте, враховуючи аналіз вищевикладених норм, позивач не має достатньою мірою встановлену вимогу для досягнення цілей при зверненні до суду із обраним способом захисту, оскільки цьому мало б передувати факт (факти) визнання незаконними дій, рішень чи бездіяльності Відповідача, зумовлених зверненнями позивача в установленому порядку для проведення відповідних перерахунків пенсій на протязі спірного періоду. Приписами чинного пенсійного законодавства України не передбачено, що такі перерахунки призначених пенсій здійснюються в автоматичному порядку без відповідних звернень особи. Відповідно позивач не може стверджувати, що він мав "законне сподівання" одержання будь-яких конкретних сум. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої заробітної плати за період після прийняття рішення Конституційного Суду України - після 13 вересня 2023 року, не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що указана позивачем сума недоотриманої частини пенсійних виплат не є матеріальною шкодою. Визначаючись з відповідачем по справі суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду в Постанові від 27.11.2019 (справа № 242/4741/16-ц) та бере до уваги ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2023 року по справі №160/6949/20, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. З урахуванням цього Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, який відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного Відповідача у справі, оскільки Відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.