Постанова 4824 № 754/11565/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №754/11565/23 Головуючий у суді І інстанції: Таран Н.Г. провадження №22-ц/824/14503/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Музичко С.Г., Олійника В.І., секретар судового засідання: Дуб С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Басараб Наталії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича, Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Серпунько Тетяна Сергіївна про визнання недійсним електронного аукціону (торгів), скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та визнання права власності на майно в порядку поділу майна подружжя, ВСТАНОВИВ: 21 серпня 2023 позивач ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . 22 листопада 2023 року на адресу суду від представника позивача адвоката Басараб Н.В. надійшла заява про збільшення позовних вимог в яких вони просили: - визнати недійсним електронний аукціон (торги) по лоту № 530940, який проведений 31 липня 2023 року Державним підприємством «СЕТАМ» з реалізації нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 та протокол № 592225 проведення електронного аукціону (торгів) від 31 липня 2023 року; -скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 68964083 від 21.08.2023 року 17:34:18 приватного нотаріуса Серпутько Т.С., Київського міського нотаріального округу м. Києві; - в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обгрунтовані наступним, що 10.07.1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб за актовим записом № 1649 в Палаці одружень «Дарницький». Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей. Сімейне життя подружжя не склалося і 08 квітня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано за рішенням Деснянського районного суду м. Києва. За час шлюбу подружжям було набуте спільне майно, а саме: - 29.03.1996 року квартиру АДРЕСА_1 , ринковою вартістю згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20230820-0006458428 - 1 695 946,63 грн. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. З відзиву ОСОБА_2 стало відомо, що квартира була продана з торгів в рамках виконавчого провадження, у зв`язку з чим є необхідність збільшити позовні вимоги. 22.11.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналась, що власником квартири стала ОСОБА_3 . Підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер 75, видане 21.08.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Серпутько Т.С. Про проведення будь-яких торгів позивач не знала та своєї згоди на такий продаж не давала. Проте, процедура відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя, а саме передача приватним виконавцем Телявським А.М. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4, на прилюдні торги арештованого майна в рахунок погашення боргу була проведена за процедурою, яка не відповідає вимогам закону і порушує права позивача, як співвласника майна. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року позов залишено без задоволення. Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Басараб Наталія Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що процедура відчуження квартири АДРЕСА_1 , а саме передача приватним виконавцем Телявським А.М. в рамках виконавчого провадження НОМЕР_4, на прилюдні торги арештованого майна в рахунок погашення боргу була проведена за процедурою, яка не відповідає вимогам закону і порушує права позивача як співвласника майна. Вказувала на те, що державний виконавець тільки пересвідчився в тому, що квартира зареєстрована на боржника і не з`ясував його сімейний стан на час виникнення права власності та не встановив, чи придбана квартира в період шлюбу. Апелянт вважає, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, як така, що придбана ними у період шлюбу, відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна. Оскільки на електронні торги було виставлене майно, 1/2 частина якого належить позивачу на праві приватної власності, як спільне майно подружжя, а позивач боржником не являється, то Електронний аукціон (торги) з реалізації нерухомого майна від 31 липня 2023 року, який відбувся і переможцем якого є ОСОБА_3 , що були проведені ДП «СЕТАМ», лот №530940 - є недійсним. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що з договору купівлі-продажу не вбачається, що спірна квартира придбана в період шлюбу, приватний виконавець діяв в межах закону. У Приватного виконавця Телявського А.М., ДП "СЕТАМ" та набувача майна ОСОБА_3 не було жодних підстав вважати, що на вказану квартиру наявні будь-які права інших осіб, які можуть бути заявлені, а отже ними не допущено порушення прав позивача, а також, враховуючи, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом щодо поділу даної квартири як спільного майна подружжя квартира вибула із власності ОСОБА_2 та була продана з прилюдних торгів, тому позивачем обрано не вірний спосіб захисту своїх прав у даному випадку вона може звертатись до суду із позовом до ОСОБА_2 з позовом про компенсацію вартості відчуженого спільного майна, а тому позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню в повному обсязі. Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що 10.07.1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб за актовим записом № 1649 в Палаці одружень «Дарницький», який 08 квітня 2014 року було розірвано за рішенням Деснянського районного суду м. Києва. За час шлюбу подружжям було набуте спільне майно, а саме: - 29.03.1996 року квартиру АДРЕСА_1 , ринковою вартістю згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20230820-0006458428 - 1 695 946,63 грн, згідно договору купівлі-продажу покупцем та власником спірної квартири зазначений ОСОБА_2 .. В судовому порядку спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо поділу майна не було. Шлюб 08.04.2014 року розірвано. Встановлено, що позивачка з повнолітніми дітьми проживає та була зареєстрована з дітьми у спірній квартирі. Спірна квартира була продана з торгів в рамках виконавчого провадження. 31 липня 2023 року згідно протоколу проведення електронного аукціону (торгів) Державного підприємства «Сетам» № 592225, встановлено, що проведений електронний аукціон з реалізації нерухомого майна двокімнатної квартири, загальною площею 52,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер лота 530940, відбувся і переможцем аукціону є ОСОБА_3 . 22.11.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналась, що власником квартири стала ОСОБА_3 . Підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер 75, видане 21.08.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Серпутько Т.С. про проведення будь-яких торгів позивач не знала та своєї згоди на такий продаж не давала. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» за загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації арештованого майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. З урахуванням наведеного, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, тобто правочин. Враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, установлених частиною першою статті 215 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15). Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника. Звернення стягнення проводиться в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Відповідно до частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Сторонами в суді апеляційної інстанції визнана обставина, що після проведення торгів новий власник зняла з реєстрації позивача та її повнолітніх дітей. Висновки суду першої інстанції про те, що оскільки спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо поділу майна не було, спірна квартира на праві власності зареєстрована була за ОСОБА_2 , тобто одноособним власником спірної квартири був саме ОСОБА_2 , тому майнові права позивачки що вказаної квартири не порушені, суд апеляційної інстанції вважає помилковими. З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3у-289 від 29.03.1996 року, а отже є спільним сумісним майном подружжя, відповідно до вимог сімейного законодавства. На час розгляду даного спору презумпція спільності права подружжя ОСОБА_1 на спірну квартиру спростовано не було, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що квартира є спільним майном подружжя і позивачка є її співвласником. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Схожий за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц. Оскільки частка як позивачки так і відповідача у спірному майні не була виділена, тобто не набула статусу самостійного об`єкта нерухомості в передбаченому законом порядку, тому вона не могла бути реалізована на відкритих торгах. Таким чином, реалізація всього майна, в якому знаходилася і частка позивачки, не відповідає вимогам закону та порушує її права як співвласника цього майна, що є неприпустимим. Крім того приватний виконавець не ставить питання про виділ частки із спільного майна подружжя. Аналогічний правовий висновок щодо застосування наведених норм матеріального права викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 639/5409/18, від 16.06.2021 у справі № 672/1389/18, від 05.04.2021 у справі № 741/496/18, від 22.03.2021 у справі № 756/6374/17, від 01.04.2020 у справі № 462/518/18, 31.05.2023 у справі №643/11253/20 (зі спорів, що виникли з подібних правовідносин). Оскільки таке майно є власністю кількох осіб, то відчуження його частини на торгах без отримання виконавцем згоди співвласника, який не є боржником у виконавчому провадженні, є порушенням прав такого співвласника, що тягне за собою недійсність торгів (ВС від 22.03.2021 р. №756/634 17, від 01.04.2020 №462/518/18). За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що приватний виконавець залишив поза увагою, що майно, передане на примусову реалізацію, належить подружжю ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що внаслідок реалізації спірної квартири не були порушені права позивачки, є обґрунтованими. Також є помилковими висновки суду першої інстанції щодо стягнення компенсації та посилання на постанови Верховного Суду, оскільки у вказаній постанові предметом позову були рухомі речі, а в справі що переглядається, нерухомі. Що стосується заявленої позивачкою позовної вимоги щодо поділу майна, а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції враховує наступне. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Наведеною правовою нормою встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №462/518/18 викладений паровий висновок про те, що факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання. Як вже встановлено, спірна квартира була придбана під час шлюбу, що не заперечувалось стороною відповідача, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. З огляду на викладене, кожен із подружжя в порядку поділу спільного майна має право на рівну частку у такому спільному майні. Отже позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву про те, що позивачкою було пропущено строк позовної давності, оскільки з моменту розірвання шлюбу, до моменту звернення позивачки із позовом про поділ майна, пройшло майже дев`ять років, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на таке. Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У ч. 2 ст. 72 СК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15). Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України). Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 04 липня 2018 року у справі №584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки про порушення своїх прав вона дізналась лише у серпні 2023 року, що оспорювана квартира виставлена на тори ДП «Сетам» номер лоту 530940 за ціною 1183856,20 грн, що підтверджується роздруківкою з сайту. При цьому, позивачка довела відсутність у неї можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше. Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивачки було порушено відповідачами. При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав керуватись положеннями ст.ст. 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 60, 68, 69 СК України, а також правовими висновками Верховного Суду, які релевантні до спірних правовідносин. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення. Що стосується судових витрат пов`язані зі сплатою судового збору, які понесла позивачка, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка сплатила судовий збір у розмірі 10 626,93 грн за подання позовної заяви (а.с. 4, 74 том 1) та 12 631,70 грн за подання апеляційної скарги на рішення суду (а.с. 13, 27 том 2). За таких обставин, з урахуванням того, що позов задоволено, тому суд апеляційної інстанції вважає, що стягненню з відповідачів на користь позивачки підлягає сума сплаченого позивачем судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 23258,63 гривень, у рівних частинах з кожного відповідача, тобто по 5814,65 грн. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суд першої інстанції у повному обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та відповідними нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надав невірну оцінку доказам наявним у матеріалах справи, в результаті чого ухвалив помилкове рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Басараб Наталії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити. Визнати недійсним електронний аукціон (торги) по лоту № 530940, який проведений 31 липня 2023 року Державним підприємством «Сетам» з реалізації нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 та протокол № 592225 проведення електронного аукціону (торгів) від 31 липня 2023 року. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 68964083 від 21.08.2023 року 17:34:18 приватного нотаріуса Серпутько Тетяни Сергіївни, Київського міського нотаріального округу, м. Київ. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витраті зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 23 258 (двадцять три тисячі двісті п`ятдесят вісім) грн 63 коп., по 5814 грн 65 коп. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Реквізити сторін: Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 . Відповідач: Приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Телявський Анатолій Миколайович, РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, оф.

26. Відповідач: Державне підприємство «Сетам», код ЄДРПОУ: 39958500, адреса: 01001, м. Київ, вул. Стрілецька, буд. 4-б. Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: невідомий, адреса: АДРЕСА_1 . Повний текст постанови складено «14» листопада 2024 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді С.Г. Музичко В.І. Олійник