Постанова Київський апеляційний суд № 755/6209/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/6209/23 Головуючий у І інстанції - Слободянюк А.В. апеляційне провадження №22-ц/824/1920/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання Никифорова І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації за частку майна, що є об`єктом спільної сумісної власності,- ВСТАНОВИВ: У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь 300 000 грн в якості компенсації за належну йому частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з позивача сплачений відповідачем судовий збір у розмірі 3 000 грн. В обґрунтування позову зазначав, що у період перебування сторін у шлюбі за спільні кошти було придбано однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу зареєстрований 22 серпня 2018 року. Право власності було оформлено на відповідача ОСОБА_1 Вказував, що оскільки подружжя планувало продати квартиру, він 03 січня 2020 року підписав нотаріально посвідчену заяву про згоду на розпорядження та укладання дружиною ОСОБА_1 договору купівлі-продажу щодо даної квартири, так як позивач перебував на заробітках у Польщі. Однак, наприкінці 2020 року відповідач звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, який було розірвано судом. Зауважував, що після розірвання шлюбу відповідач відмовилась мирним шляхом вирішувати питання поділу майна подружжя, а тому заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року у справі №755/2868/22 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя було задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, відповідачка ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2023 року продала спірну квартиру за 600 000 грн. Посилався на те, що оскільки йому належить частини квартири, яка передана відповідачем у власність третій особі, позивач був позбавлений права володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому часткою. На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2023 року позов задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 300 000 грн як частку у спільній сумісній власності подружжя - компенсації частки вартості квартири АДРЕСА_2 . Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з указаним рішенням відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У мотивування скарги зазначає, що відзив, додаткові докази та позиція відповідача при ухваленні рішення судом першої інстанції враховані не були, суд не надав їм належної оцінки, у зв`язку з чим уважає, що відповідачу було обмежено доступ до правосуддя, а рішення ухвалено судом передчасно з порушенням принципів змагальності та рівності сторін. Вказує, що відповідач відразу після того, як випадково дізналась про наявність справи №755/2868/22, подала заяву про перегляд заочного рішення, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що спірна квартира була відчужена ОСОБА_1 26 січня 2023 року вже після виникнення між сторонами спору щодо їхнього спільного сумісного майна, придбаного в період зареєстрованого шлюбу. Посилається на те, що спірна квартира не підлягає включенню до складу спільно набутого майна подружжя і не може бути предметом поділу між ними, оскільки задовго до її придбання 22 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства і стали проживати окремо один від одного з квітня 2014 року і як наслідок рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року у справі №755/10998/20 шлюб було розірвано, що підтверджується Актом про непроживання і відсутності особистих речей від 20 грудня 2022 року, Листом №24 від 29 березня 2023 року. Зауважує, що спірна квартира придбавалася виключно за власні кошти ОСОБА_1 , які були отримані в борг від ОСОБА_3 , що підтверджується договором грошового займу №ДС/25/04/1 від 25 квітня 2013 року, розпискою від 15 травня 2013 року, квитанціями №310 від 25 квітня 2013 року, №717 від 30 вересня 2013 року, №349 від 26 березня 2014 року, а також Довідкою про 100% фінансування майнових прав об`єкта нерухомості по Договору №ДС/25/04/1 від 25 квітня 2013 року. 10 січня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідач у судове засідання не з`явилася, свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не сповістила, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була відчужена відповідачкою ОСОБА_1 26 січня 2023 року вже після виникнення між сторонами спору щодо їхнього спільного сумісного майна, придбаного в період зареєстрованого шлюбу. Відтак, остання безпідставно розпорядилась часткою у майні позивача, чим порушила його право на власність. Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що сторони у 2011 року уклали шлюб, зареєстрований Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №451 від 02 вересня 2011 року. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року у справі №755/10998/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Під час шлюбу, на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного між ТОВ «Капітал Ріелті» та ОСОБА_2 25 квітня 2013 року, сторонами придбано квартиру за адресою: кв. АДРЕСА_2 . Право власності зареєстровано 22 серпня 2018 року за ОСОБА_1 , що підтверджено копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 21 січня 2022 року. За даними Висновку про вартість, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Л.І Чистякова від 28 січня 2022 року №07/01/22, ринкова вартість однокімнатної квартири, загальною площею 42,6 кв.м, житловою площею 16,1 кв.м за адресою: кв. АДРЕСА_2 становить 1 200 000 грн. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі №755/2868/22, в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину кв. АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину кв. АДРЕСА_2 . Судами в указаній справі встановлено, що в рамках судового розгляду справи №755/2868/22 позивач ОСОБА_2 звертався до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту, заборони відчуження на частину спірної квартири АДРЕСА_2 , вказуючи на можливість відчуження квартири відповідачем. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року у задоволенні вказаної заяви було відмовлено. Згідно договору купівлі-продажу від 26 січня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В., зареєстрованого у реєстрі № 294, ОСОБА_1 продала ОСОБА_5 кв. АДРЕСА_2 за ціною 600 000 грн. Відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України не відлягають доказуванню, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Також з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 відповідно до нотаріально засвідченої заяви від 03 січня 2020 року надав згоду на укладання договорів купівлі-продажу, міни, найму (оренди), своєю дружиною ОСОБА_1 щодо квартири за адресою: кв. АДРЕСА_2 , за ціною і на умовах на свій власний розсуд. Вказана квартира є спільною ОСОБА_1 та ОСОБА_1 сумісною власністю як така, що набувалась ними у період перебування у зареєстрованому шлюбі. Позивачем зазначено, що такі правочини відповідають інтересам сім`ї. Окрім того, відповідно до нотаріально засвідченої заяви від 03 січня 2020 року ОСОБА_2 надав згоду на укладання договорів купівлі-продажу своєю дружиною ОСОБА_1 будь-якого нерухомого і рухомого майна, за ціною і на умовах на свій власний розсуд; цією заявою позивач стверджує, що грошові кошти, які будуть витрачатися нею на придбання нерухомого і рухомого майна не є спільною сумісною власністю, а є особистою приватною власністю його дружини, ОСОБА_1 . Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України). Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Таким чином, майнові права на квартиру відповідач ОСОБА_2 набув 25 квітня 2013 року, а 22 серпня 2018 року право власності на спірне майно було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вказана квартира відноситься до спільного майна подружжя, що відповідає встановленим обставинам щодо часу перебування сторін у шлюбі. Обставини щодо належності позивачу частини квартири АДРЕСА_2 у порядку поділу майна подружжя встановлені судовими рішеннями у справі №755/2868/22, які набрали законної сили та станом на час вирішення даної справи є чинними, а отже мають преюдиційне значення при вирішенні цього спору. До того ж, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 на продаж квартири свідчить, що спірна квартира є спільним майном подружжя. Зважаючи на викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна квартира була відчужена відповідачкою ОСОБА_1 26 січня 2023 року вже після виникнення між сторонами спору щодо їхнього спільного сумісного майна, придбаного в період зареєстрованого шлюбу, а відтак, остання безпідставно розпорядилась часткою у майні позивача, чим порушила його право на власність, у зв`язку з чим у ОСОБА_2 виникло право на компенсацію за належну йому частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 у розмірі 300 000 грн. При цьому, місцевим судом вірно зауважено, що після розірвання шлюбу та після набуття позивачем права власності на 1\2 частину квартири на підставі рішення суду від 19 грудня 2022 року у справі №755/2868/22, будь-яких розпоряджень відповідачу щодо його частки у майні позивачем не надавалось. Більш того, позивачем вживались заходи, з метою унеможливлення відповідачем самостійно розпоряджатись спільним майном подружжя, про що свідчить заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно в рамках судового розгляду у справі №755/2826/22. Посилання скаржника на те, що спірна квартира не підлягає включенню до складу спільно набутого майна подружжя і не може бути предметом поділу між ними, оскільки задовго до її придбання 22 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства і стали проживати окремо один від одного з квітня 2014 року і як наслідок рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року у справі №755/10998/20 шлюб було розірвано, що підтверджується Актом про непроживання і відсутності особистих речей від 20 грудня 2022 року, Листом №24 від 29 березня 2023 року, не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами. Зокрема, у справі №755/10998/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу сама ОСОБА_1 зазначала про те, що між сторонами припинені шлюбні відносини приблизно з вересня 2019 року. Доводи відповідача про те, що спірна квартира придбавалася виключно за її власні кошти, які були отримані в борг від ОСОБА_3 , що підтверджується договором грошового займу №ДС/25/04/1 від 25 квітня 2013 року, розпискою від 15 травня 2013 року, квитанціями №310 від 25 квітня 2013 року, №717 від 30 вересня 2013 року, №349 від 26 березня 2014 року, а також Довідкою про 100% фінансування майнових прав об`єкта нерухомості по Договору №ДС/25/04/1 від 25 квітня 2013 року, є необґрунтованими з огляду на те, що не мають правового значення при вирішенні даної справи та такі обставини підлягали встановленню та доведенню під час вирішення позову про поділ майна подружжя, в якому предметом позову була квартира АДРЕСА_2 . Аргументи апелянта, що відзив, додаткові докази та позиція відповідача при ухваленні рішення судом першої інстанції враховані не були, суд не надав їм належної оцінки, у зв`язку з чим відповідачу було обмежено доступ до правосуддя, а рішення ухвалено судом передчасно з порушенням принципів змагальності та рівності сторін, є безпідставними, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відзив на позовну заяву разом з доказами було прийнято судом та долучено до матеріалів справи, доводи відзиву викладені у рішенні. При цьому, у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в загальному позовному провадженні ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2023 року було обґрунтовано відмовлено, оскільки дана справа за своїм предметом та характером спірних правовідносин у відповідності до положень статті 274 ЦПК України не вимагає проведення судового засідання з повідомлення сторін. Отже, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи та наявними у справі доказами, фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник