Постанова 4822 № 727/2374/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2024 року м. Чернівці cправа № 727/2374/23 провадження № 822/824/24-ц Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Литвинюк І.М., Височанської Н.К., за участю секретаря Скулеби А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: Чернівецька міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 липня 2024 року та на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 липня 2024 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Терещенко О.Є. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2023 року позивач звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення. Посилалася на те, що рішенням 14 сесії Чернівецької міської ради VII скликання №667 від 21 грудня 2021 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0301) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0302) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). При цьому, позивачка вказує, що вона є власником частини будинковолодіння по АДРЕСА_3 . За вказаним будинковолодінням закріплено земельну ділянку. Рішенням виконкому ЧМР депутатів трудящих від 13 лютого 1954 року зареєстровано за землекористувачами будівельного кварталу 378/379 лишків присадибних ділянок, площею 58342 кв.м в тимчасовому користуванні, у тому числі, за будинковолодінням АДРЕСА_4 , - площею 2905 кв.м. У вказану площу входять земельні ділянки, надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, земельна ділянка, площею 2905 кв.м. зареєстрована за будинковолодінням АДРЕСА_3 та перебуває у користуванні власників будинковолодіння за вказаною адресою. Позивач вважає, що оскільки вона є власником будинковолодіння АДРЕСА_3 , то саме вона має право на оформлення права власності на цю земельну ділянку. Стверджує, що її мати ОСОБА_1 та сестра ОСОБА_4 , які зареєстровані та проживають по АДРЕСА_5 , з метою реалізації свого конституційного права на землю, звернулися до Чернівецької міської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 , орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Разом з тим, міська рада відмовила зазначеним особам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, однак надала даний дозвіл цілком стороннім особам, які не проживають за адресою АДРЕСА_3 . Вказує, що відповідно до рішень у справах №600/890/22-а, №600/891/22-а, задоволено позовні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та зобов`язано Чернівецьку міську раду прийняти рішення про надання вказаним особам дозволу на складання проекту відведення земельних ділянок по АДРЕСА_3 . При цьому, як зазначає позивач, через прийняті рішення щодо земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказані судові рішення виконати неможливо. Чернівецькою міською радою не враховано, що відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Однак, право користування спірною земельною ділянкою інших осіб на даний час не припинено. Пункт 5 Постанови Верховної ради УРСР «Про порядок введення в дію ЗК УРСР» від 18.12.1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування. Крім того, земельна ділянка, на якій знаходиться будинковолодіння позивача, обгороджена парканом і вільного доступу до спірної земельної ділянки не має. Вказана огорожа є приватною власністю позивачки. Також зазначила, що на земельній ділянці, яка увійшла згідно проекту відведення до однієї із спірних ділянок, розташоване майно позивачки - вбиральня літ.Д, відомості про яку містяться в технічному паспорті, у свідоцтві про право на спадщину за заповітом та в договорі дарування, а отже, в силу вимог Земельного кодексу України, вказана земельна ділянка не є вільною і не може бути передана будь-кому у власність чи користування. У зв`язку з вищевикладеним, просила визнати незаконним та скасувати п.п.4.1, 5, 5.1 рішення Чернівецької міської ради №667 від 21 грудня 2021 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельні ділянки у власність, а також стягнути з Чернівецької міської ради понесені судові витрати. Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 липня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі відмовлено Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно рішення Чернівецької міської ради №145 від 13 лютого 1954 року спірна земельна ділянка була зареєстрована за землекористувачем Чернівецькою міською радою, а тому позивачка не набула права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 . Чернівецька міська рада правомірно надала дозвіл на затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі безоплатно у власність земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також судом першої інстанції встановлено, що на спірній земельній ділянці, яка передана у власність останнім, відсутні будь-які господарські будівлі та споруди, інше нерухоме майно. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та зупинити провадження у справі, а також скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково не зупинив дану справу до розгляду справи №727/2377/23, оскільки між справами існує тісний матеріально-правовий зв`язок, а тому наявні підстави для зупинення провадження у справі, оскільки зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом даного судового розгляду, а відсутність набрання законної сили рішенням Верховного Суду за результатами розгляду справи №727/2377/23, позбавляє суд можливості прийняти вмотивоване та законне рішення у справі №727/2374/23 за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення. Також вказувала на те, що вона є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 та користується земельною ділянкою, на підставі рішення виконкому ЧМР депутатів трудящих від 13.02.1954 року зареєстровано за землекористувачами будівельного кварталу 378/379 лишків присадибних ділянок, площею 58342 кв.м в тимчасовому користуванні, у тому числі за будинковолодінням АДРЕСА_1 . Таким чином, у вказану площу входять земельні ділянки, надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, апелянт зазначає, що на спірній земельній ділянці, розташована частина її нерухомого майна, а саме вбиральня літ «Д», а тому в силу вимог Земельного кодексу України, вказана земельна ділянка не є вільною і не може бути передана будь-кому у власність. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу Чернівецька міська рада просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Рішенням виконкому ЧМР депутатів трудящихся №145 від 13.02.1954 року зареєстровано за землекористувачами будівельного кварталу 378/379 58342 кв.м. земельних площ, виявлені лишки присадибних ділянок залишено в тимчасовому користуванні. За землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_3 зареєстровано земельну ділянку, площею 2905 кв.м. Термін користування земельною ділянкою рішенням не визначено (т.1, а.с.17). Із досліджених судом матеріалів інвентарної справи №1261 на будинок АДРЕСА_3 , квартал №378 вбачається, що на момент ухвалення рішення №145 від 13.02.1954 року власником будинковолодіння АДРЕСА_3 , була місцева рада. Вказана обставина підтверджується ескізом поверхового плану будинковолодіння, зведеним оціночним актом по будинковолодінню. Отже, зазначеним рішенням органу місцевого самоврядування №145 від 13.02.1954 року спірну земельну ділянку було зареєстровано за землекористувачем Чернівецькою міською радою. Вперше право приватної власності по вказаному будинку було набуто в 1992 році. Так, Чернівецькою міською радою було передано, в порядку приватизації, з державного житлового фонду 50/100 частин жилого будинку, з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_3 - ОСОБА_6 , та 50/100 частин жилого будинку, з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_3 - ОСОБА_5 . У подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16.06.2010 року визнано за ОСОБА_5 право власності на самочинно перебудовану 50/100 частину житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_3 , загальною площею 105,5 кв.м., житловою площею 80,7 кв.м., в тому числі: кухня (1-1) площею 15,5 кв.м., кімната (1-2) площею 8,7 кв.м., кімната (1-3) площею 16,2 кв.м., санвузол (1-4) площею 4,3 кв.м., коридор (1-5) площею 1,7 кв.м., кори-дор (1-6) площею 3,3 кв.м., кімната (1-7) площею 30,3 кв.м., кімната (1-8) площею 25,5 кв.м., з відповідною частиною господарських споруд: сараю літ. «В», сараю літ. «Г», вбиральні «Д» та колодязя (І). На виконання вказаного рішення, 08.10.2010 року Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації проведено державну реєстрацію права власності на вищевказаний житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами за ОСОБА_5 . Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом, 20.05.2019 року На- ОСОБА_7 отримала у спадщину 50/100 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , під номером одинадцять. Також, відповідно до договору дарування від 30.12.2019 року, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 50/100 часток житлового будинку літ «А» під номером АДРЕСА_3 , загальною площею 105,5 кв.м., житловою площею 80,7 кв.м., в тому числі: кухня (1-1) площею 15,5 кв.м., кімната (1-2) площею 8,7 кв.м., кімната (1-3) площею 16,2 кв.м., санвузол (1-4) площею 4.3 кв.м., коридор (1-5) площею 1,7 кв.м., коридор (1-6) площею 3,3 кв.м., кімната (1-7) площею 30,3 кв.м., кімната (1-8) площею 25,5 кв.м., з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд: сараю літ. «В», сараю літ. «Г», вбиральні літ. «Д» та колодязя (І). Судом також установлено, що п.4.1, 5, 5.1 рішення Чернівецької міської ради №667 від 21.12.2021 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано: ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:17:001:0301 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, када-стровий номер 7310136300:17:001:0302 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.1, а.с.84). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Щодо апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 липня 2024 року. У пункті 6 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у справі № 727/2377/23 є рішення Чернівецької міської ради №667 від 21 грудня 2021 року «Про розгляд звернень громадян», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі ОСОБА_8 безплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_6 . Предметом спору у даній справі є рішення Чернівецької міської ради №667 від 21 грудня 2021 року «Про розгляд звернень громадян», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Предметом спору вказаних справи є рішення Чернівецької міської ради №667 від 21 грудня 2021 року, однак у справі № 727/2377/23 оскаржується вказане рішення лише в частині, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано ОСОБА_8 безплатно у власність земельну ділянку по АДРЕСА_6 , а тому вказане виключає неможливість розгляду даної справи. Крім того, положенням статті 251 ЦПК України визначено, що підставою для зупинення провадження у справі є саме об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, у той час, як суд першої інстанції посилаючись на доцільність зупинення провадження у справі, взагалі не обґрунтував, у чому полягає неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи, до розгляду якої було зупинено провадження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції про те, що позивач не навів відповідних мотивів неможливості розгляду цієї справи, не проаналізував предмет та підстави позовів у справах і не вказав обставини, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі № 727/2377/23 виключає можливість суду, на підставі наявних доказів, самостійно встановити при розгляді цієї справи обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтувала свої вимоги. Щодо апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 липня 2024 року. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України). Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , до неї автоматично перейшло право користування земельною ділянкою, яка була в 1954 році закріплена за будинковолодінням. У зв`язку з цим позивач вважала, що, надаючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, орієнтовною площею 0,100 га, порушено її права. Колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача. По справі встановлено, що рішенням виконкому Чернівецької міської ради депутатів трудящих №145 від 13 лютого 1954 року затверджені представлені бюро технічної інвентаризації матеріали обміру земель будівельного кварталу №378/379 загальною площею 74093 кв.м. Вирішено зареєструвати за землекористувачами будівельного кварталу №378/379 58342 кв.м. земельних площ, виявлені лишки присадибних ділянок залишити в тимчасовому користуванні землекористувачів вище згаданого будівельного кварталу, згідно додатку (т.1 а.с.17). Згідно додатку даного рішення за домоволодінням АДРЕСА_3 зареєстровано 2905 кв.м. Згідно з частинами першою, третьою статті 90 ЗК України 1970 року на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18 грудня 1990 року № 562-XII громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування. Отже, співвласники будинковолодіння АДРЕСА_3 , відповідно до вказаної Постанови Верховної Ради повинні були оформити у встановленому порядку право власності на землю або право користування і в межах, що не перевищують діючі на той час норми, встановлені статтею 88 ЗК. При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК Української РСР 1990 року до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування -на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. З матеріалів справи вбачається, що Чернівецькою міською радою було передано, в порядку приватизації, з державного житлового фонду 50/100 частин жилого будинку, з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_3 - ОСОБА_6 , та 50/100 частин жилого будинку, з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_3 - ОСОБА_5 . Отже, вперше право власності на будинок АДРЕСА_3 було зареєстровано, на підставі договорів купівлі - продажу від 06 березня 1992 року. Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом, 20 травня 2019 року ОСОБА_1 отримала у спадщину 50/100 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Також, відповідно до договору дарування від 30 грудня 2019 року, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_1 50/100 часток житлового будинку літ «А» під номером АДРЕСА_3 , загальною площею 105,5 кв.м., житловою площею 80,7 кв.м., в тому числі: кухня (1-1) площею 15,5 кв.м., кімната (1-2) площею 8,7 кв.м., кімната (1-3) площею 16,2 кв.м., санвузол (1-4) площею 4.3 кв.м., коридор (1-5) площею 1,7 кв.м., коридор (1-6) площею 3,3 кв.м., кімната (1-7) площею 30,3 кв.м., кімната (1-8) площею 25,5 кв.м., з відповідною частиною господарських та побутових будівель і спо-руд: сараю літ. «В», сараю літ. «Г», вбиральні літ. «Д» та колодязя (І). Право власності або право користування на земельну ділянку попередні власники ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не оформили. Представник Чернівецької міської ради в судовому засіданні апеляційної інстанції визнав, що позивачка, як власник будинковолодіння АДРЕСА_3 має право користування земельною ділянкою, що знаходиться під будівлями та необхідна для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд. Враховуючи зазначені вище норми матеріального права, зокрема, що при переході права власності на будівлю новому власнику переходить право користування земельною ділянкою в межах норм, встановлених ст.88 ЗК України 1970 року і оскільки спірна земельна ділянка значно перевищує ці норми, колегія суддів прийшла до висновку, що власникам будинковолодіння АДРЕСА_3 в постійне користування перейшла земельна ділянка в межах норм, передбачених статтею 88 ЗК 1970 року та яка зайнята житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, а також яка необхідна для їх обслуговування. В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була надана вільна від будівель та споруд земельна ділянка і яка знаходиться на певній відстані від будівель будинковолодіння АДРЕСА_3 . Крім цього, дана обставина підтверджується схемою розташування будівель та споруд, на якій зображені будинки та споруди, що належать на праві власності позивачці і червоними лініями зображені земельні ділянки, що надані у власність відповідачам. З даної схеми вбачається, що спірна земельна ділянка є вільною і знаходиться в стороні від будинковолодіння по АДРЕСА_3 (а.с. 157, 159 т.2). Також слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення права власності у апелянта на будинковолодіння АДРЕСА_3 ) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Так, відповідно до договору дарування від 30 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 безоплатно передано у власність 50/100 часток житлового будинку літ «А» під номером АДРЕСА_3 , загальною площею 105,5 кв.м., житловою площею 80,7 кв.м. в тому числі: кухня (1-1) площею 15,5 кв.м., кімната (1-2) площею 8,7 кв.м., кімната (1-3) площею 16,2 кв.м., санвузол (1-4) площею 4,3 кв.м., коридор (1-5) площею 1,7 кв.м, коридор (1-6) площею 3,3 кв.м., кімната (1-7) площею 30,3 кв.м., кімната (1-8) площею 25,5 кв.м., з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд: сараю літ. «В», сараю літ. «Г», вбиральні літ. «Д» та колодязя (1) (пункт 1). Пунктом 2 зазначеного договору встановлено, що згідно Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7305046642019 від 03 грудня 2019 року, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області, житловий будинок, частка якого є предметом даного договору, розташований на земельній ділянці, площею 0,1000 га. що має кадастровий номер 7310136300:17:001:1232, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). 29 липня 2020 ОСОБА_1 звернулась із заявою до Чернівецької міської ради про надання їй у власність земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:17:001:1232 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До вказаної заяви було надано документи, в тому числі технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:17:001:1232. Так, із кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_3 , за кадастровим номером 7310136300:17:001:1232, вбачається межі земельної ділянки, номери точок і проміри між ними, специфікація та площа угіддя. Враховуючи умовні позначення у межах вказаної земельної ділянки розташовані будівлі (житлова 2-пов., нежитлова 1- поверх, фундамент, колодязь та туалет) (а.с.95 т.3). Отже, доводи апелянта, про те, що вбиральня літ. «Д», розташована поза межами приватизованої нею земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:17:001:1232, є безпідставними та не підтверджені належними та допустимими доказами. Також слід зазначити, що ОСОБА_1 не зверталася до органів місцевого самоврядування із окремою заявою на отримання земельної ділянки в оренду, з метою надання додаткової площі для обслуговування будь- яких господарських споруд по АДРЕСА_7 . За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення та ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 липня 2024 року та ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови - 14 листопада 2024 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді : І.М. Литвинюк Н.К. Височанська