Постанова 4807 № 333/1842/24

Дата документу 06.11.2024 Справа № 333/1842/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/1842/24 Головуючий у 1 інстанції Холод Р.С. Провадження № 22-ц/807/2048/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: 28.02.2024 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12.07.2017 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №С03.211.74358. 13.07.2017 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №С20.211.74361. 07.07.2023 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та АТ «ІДЕЯ БАНК» укладено договір факторингу №07072023, відповідно до умов якого АТ «ІДЕЯ БАНК» відступає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги за кредитними договорами, укладеними між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 . Згідно реєстрів боржників № 4 та № 3 до вказаного договору факторингу, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитними договорами №С0.211.74358 від 12.07.2017 року в розмірі 161 319,39 грн. та №С20.211.74361 від 13.07.2017 року в розмірі 27 881,70 грн. Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права грошової вимоги здійснювались безпосередньо АТ «ІДЕЯ БАНК». Позивачем не здійснювалося жодних додаткових нарахувань, умови кредитних договорів в односторонньому порядку не змінювалися. Просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитними договорами у розмірі 189 201,09 грн та судових витрат. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до неправильної оцінки судом першої інстанції наданих позивачем доказів та пояснень. Апеляційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника апелянта. 05 листопада 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 87, 88), в судове засідання не з`явився, представника не направив, причини суду не повідомив. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 12.07.2017 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було підписано угоду №С03.211.74358 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, яка укладається згідно з умовами Договору комплексного банківського обслуговування, що затверджений розпорядженням Банку із усіма змінами та доповненнями до нього, діюча редакція якого розміщена на інтернет-сторінці Банку (далі - кредитний договір). Відповідно до п. 2 кредитного договору банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті - гривня та випускає міжнародну платіжну картку MasterCard. Згідно з п. 3.1. кредитного договору, максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн. Як вбачається з п. 3.2. кредитного договору, ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 40 000 грн. Відповідно до п. 3.3. кредитного договору, процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48.0000 % річних. В п. 5.11. кредитного договору зазначено, що згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна річна процентна ставка складає 58,70 %. Загальна вартість кредитної лінії складає 587 грн. за кожні 1000 грн. використаної кредитної лінії. Пунктом 6 кредитного договору сторони погодили, що позовна давність за спорами, що випливають з Угоди, включаючи, але не обмежуючись, відшкодуванням збитків, сплати неустойок (штрафів) тощо, становить 10 років. Згідно довідки-повідомлення, яка підписана представником банку та відповідачем, сума кредиту - 40 000 грн., термін користування кредиту - 12 місяців, сума щомісячного платежу - 1066 грн., орієнтовна реальна процентна ставка - 58,70 %. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №С03.211.74358 від 12.07.2017 року, станом на 30.01.2024 року залишок заборгованості складає 161 319,39 грн., з яких: 59 164,78 грн. заборгованість за основним боргом, 102 154,61 грн. - за відсотками. 13.07.2017 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було підписано угоду №С20.211.74361 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, яка укладається згідно з умовами Договору комплексного банківського обслуговування, що затверджений розпорядженням Банку із усіма змінами та доповненнями до нього, діюча редакція якого розміщена на інтернет-сторінці Банку (далі - кредитний договір). Відповідно до п. 2 кредитного договору банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_2 у валюті - гривня та випускає міжнародну платіжну картку MasterCard World терміном дії 2 роки з моменту її випуску. Згідно з п. 3.1. кредитного договору, максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн. Як вбачається з п. 3.2. кредитного договору, ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 9 500 грн. Відповідно до п. 3.3. кредитного договору, процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24.0000 % річних. Пунктом 6 кредитного договору сторони погодили, що позовна давність за спорами, що випливають з Угоди, включаючи, але не обмежуючись, відшкодуванням збитків, сплати неустойок (штрафів) тощо, становить 10 років. За повне або часткове прострочення сплати обов`язкового мінімального платежу клієнт зобов`язаний сплатити на користь банку штраф у розмірі 50 грн. за кожний прострочений мінімальний платіж. Згідно довідки-повідомлення, яка підписана представником банку та відповідачем, сума кредиту - 9 500 грн., термін користування кредиту - 12 місяців, сума щомісячного платежу - 1193 грн., орієнтовна реальна процентна ставка - 101,20 %. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № С20.211.74361 від 13.07.2017 року, станом на 30.01.2024 року залишок заборгованості складає 27 881,70 грн. , з яких: 9 443,38 грн. заборгованість за основним боргом, 18 438,32 грн. - за відсотками. 07.07.2023 року між ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та АТ «ІДЕЯ БАНК» укладено договір факторингу №07072023, відповідно до якого ПАТ «ІДЕЯ БАНК» відступає ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», а останній приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Згідно Реєстру боржників № 4 до вказаного договору факторингу, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №С0.211.74358 від 12.07.2017 року в розмірі 161 319,39 грн. Відповідно до Реєстру боржників № 3 до вказаного договору факторингу, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №С20.211.74361 від 13.07.2017 року в розмірі 27 881,70 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач дійсно отримав у АТ «ІДЕЯ БАНК» кредитні кошти, а також наявність у відповідача заборгованості за кредитними договорами №С03.211.74358 від 12.07.2017 року у загальному розмірі 161 319,39 грн. та №С20.211.74361 від 13.07.2017 року у загальному розмірі 27 881,70 грн. Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. У відповідності до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За статями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено. Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18 та від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц. При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що банком були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав. Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості за кредитними договорами містять інформацію про те, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами: -№С03.211.74358 від 12.07.2017 року становить 161 319,39 грн, з яких, 59164,78 грн - заборгованість за основним боргом; 102154,61 грн - заборгованість за відсотками (починаючи з 07.07.2023 по 31.01.2024); -№С20.211.74361 від 13.07.2017 року становить 27 881,70 грн, з яких: 9443,38 грн - заборгованість за основним боргом; 18438,32 грн - заборгованість за відсотками (починаючи з 07.07.2023 по 31.01.2024). Тобто, вказані розрахунки заборгованості містять лише суму заборгованості (незмінну) за період відступлення права вимоги та не містять відомостей щодо розрахунку заборгованості за період з часу укладення кредитного договору, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, та правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами (розмір відсотків та період їх нарахування, суми внесені боржником в рахунок виконання кредитних зобов`язань). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Враховуючи викладене, колегія суддів, дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи докази не відповідають нормам процесуального права та не підтверджують, що банком були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав. Колегія суддів дійшла висновку, що судом вірно визначено та застосовано норми матеріального та процесуального законодавства, що мають бути застосовані під час розгляду справи. Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки не підтверджуються жодними доказами. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 14 листопада 2024 року. Головуючий Судді: