Постанова Миколаївський апеляційний суд № 469/408/24

11.11.24 22-ц/812/1606/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 469/408/24 Головуючий суду першої інстанції Тавлуй В.В. Провадження № 22-ц/812/1606/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 11 листопада 2024 року м. Миколаїв справа № 469/408/24 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Богуславською О.М., за участі: представника позивача - Олейничук Т.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Тавлуя В.В., повний текст судового рішення складено 10 вересня 2024 року, за позовом Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У березні 2024 року Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк» або Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 06 липня 2021 рокуміж ПАТ «МТБ Банк» та відповідачем був укладений договір про споживчий кредит №R09307/2021 (далі - Договір). Відповідно до п. 1.1 Договору Банк надає позичальнику споживчий кредит, а позивальник отримує його на наступних умовах: легкий кредит на суму 105000 грн, фіксована процентна ставка у розмірі 0,01% річних на строк з 06 липня 2021 року по 05 липня 2024 року без забезпечення. У пункті 1.2 Договору зазначено, що кредит Банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим договором про споживчий кредит та договором, за які встановлюється комісійна винагорода, а саме: а) за зарахування грошових коштів отриманих за кредит, на поточний рахунок позичальника комісія 1,50%, одноразово від суми кредиту; б) щомісячна комісія за обслуговування кредиту в розмірі 2,60% від суми кредиту; комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки Банку сплачується згідно Тарифів Банку; в)додатково обов`язковою послугою Банку під час укладання Договору є необхідність відкриття карткового рахунку згідно Договору про надання ПАТ «МТБ Банк» банківської послуги фізичним особам у вигляді споживчих кредитів. Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав, надав позичальнику грошові кошти у розмірі 105000 грн. Зі свого боку, позичальник порушив строк повернення кредиту, сплати відсотків та комісій за Договором, у зв`язку з чим Банком на адресу позичальника був направлений лист-вимога від 05 липня 2023 року про погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі у строк, вказаний у вимозі. Станом на 29 лютого 2024 року зобов`язання ОСОБА_1 за Договором від 07 липня 2021 року залишаються невиконаними, заборгованість становить 90880,35 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 51139,61 грн (строковий борг в сумі 36289, 34 грн та прострочений борг в сумі 14850,27 грн), заборгованість за процентами - 4,74 грн (строкові проценти в сумі 0,21 грн та прострочені проценти в сумі 4,53 грн); заборгованість за строковою комісією 2 730 грн, заборгованість за простроченою комісією 37 006 грн. Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати. У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечував. Вважав вимогу про стягнення заборгованості за комісією необґрунтованою, оскільки позивач, встановлюючи у договорі щомісячну комісію, не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються, фактично позивач нараховував, а відповідач сплачував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію супутніх послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» заборгованість за Договором про споживчий кредит №R09307/2021 від 06 липня 2021 року, визначену станом на 29 лютого 2024 року, в сумі 51 144 грн 35 коп., яка складається із: 36 289,34 грн заборгованості за строковим тілом кредиту; 14 850,27 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту; 0,21 грн. заборгованості за строковими відсотками; 4,53 грн. заборгованості за простроченими відсотками. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» 1704,16 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Задовольняючи частково позовПАТ «МТБ Банк», суд першої інстанції дійшов висновку, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, умова щодо оплати відповідачем комісії не породжує правових наслідків через її нікчемність, а тому суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 39 736,00 грн. В апеляційній скарзі ПАТ «МТБ Банк» посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї частини позовних вимог. Банк зазначав, що відповідач під час укладання договору ознайомлювався з його текстом та змістом в цілому, у тому числі з графіком щомісячних платежів за кредитним договором, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його змісту не було, про що свідчать його підписи. Вказував, що згідно із Законом України «Про споживче кредитування» банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Комісія - це плата за послуги, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредитних коштів. Отже, чинним законодавством України Банку надано право отримувати плату за обслуговування кредиту. Зазначав, що висновки суду про те, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності у договорі переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є помилковим, оскільки надані послуги на які нараховані комісія, зазначені у графіку платежів по кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Унгуряну С.І. посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. В судовому засідання апеляційного суду представник позивача підтримала апеляційну скаргу з підстав зазначених в скарзі. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Апеляційний суд вважав можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача відповідно до приписів частини другої статті 372 ЦПК України. Відповідно до положень частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду в частині щодо розміру стягнутих з відповідача заборгованості за тілом кредиту та процентами ПАТ «МТБ Банк» не оскаржується, а тому відповідно до приписів частини першої статті 367 ЦПК України, не є предметом апеляційного перегляду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «МТБ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № R09307/21, відповідно до якого, відповідач отримав кредит на суму 105 000,00 грн, фіксована процентна ставка у розмірі 0,01% річних на строк з 06 липня 2021 року по 05 липня 2024 року без забезпечення. Графік платежів по кредиту зазначені у Додатку № 1, що є невід`ємною частиною цього кредитного договору. У пункті 1.2. Договору зазначено, банк надає Позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах що визначені цим пунктом. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме: а) за зарахування грошових коштів, отриманих як кредит, на поточний рахунок Позичальника комісія 1,5% одноразово від суми кредиту, зазначеної в цьому Договорі, без ПДВ; б) за обслуговування кредиту комісія 2,6 % щомісячно від суми кредиту, зазначеної в цьому Договорі, без ПДВ. Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки Банку сплачуються згідно тарифів банку. Тарифи є невід`ємною частиною договору. Вони вказані на сайті банку www.mtb.ua. в) додатково обов`язковою послугою Банку під час укладання Договору є необхідність відкриття карткового рахунку згідно Договору про надання ПАТ «МТБ Банк» банківської послуги фізичним особам у вигляді споживчих кредитів. У виписці про рух коштів, яка міститься в матеріалах справи, вбачається що позичальник отримав кредитні кошти, а також сплачував грошові кошти на погашення кредиту. Згідно з поданим позивачем розрахунком станом на 29 лютого 2024 року наявна заборгованість в загальній сумі 90 880,35 грн, з яких: заборгованість за строковим тілом кредиту - 36289,34 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту -14 850,27 грн; заборгованість за строковими процентами - 0,21 грн; заборгованість за простроченими процентами - 4,53 грн.; заборгованість за строковою комісією 2 730,00 грн.; заборгованість за простроченою комісією 37 006,00 грн. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Умова щодо оплати відповідачем комісії не породжує правових наслідків через її нікчемність, а тому суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 39 736,00 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)). Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)). Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах. Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)). У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України). Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»). Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»). Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що: «31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». 31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». 31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. 31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. 31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. 31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». 31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. 31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. 31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. 31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн). 31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. 31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». 32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп. 32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем. 32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено. 32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. 33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. 34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У пункті 1.2. Договору зазначено, банк надає Позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах що визначені цим пунктом. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме: а) за зарахування грошових коштів, отриманих як кредит, на поточний рахунок Позичальника комісія 1,5% одноразово від суми кредиту, зазначеної в цьому Договорі, без ПДВ; б) за обслуговування кредиту комісія 2,6 % щомісячно від суми кредиту, зазначеної в цьому Договорі, без ПДВ. Необхідність внесення плати за додаткові та супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі Графіку платежів по кредиту (колонка 8). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування складає 2730 грн щомісячно. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається суд першої інстанції встановив, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія. ПАТ «МТБ Банк» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». З урахуванням вказаного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що положення договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії необґрунтована та задоволенню не підлягає. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, визначених статтею 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, що є підставою для залишення без задоволення апеляційної скарги та залишенню без змін оскаржуваного судового рішення. За результатами висновку суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись ст. ст. 367, 374-375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» залишити без задоволення, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року.