Постанова 4811 № 944/4977/24

Справа № 944/4977/24 Головуючий у 1 інстанції: Швед Н. П. Провадження № 22-ц/811/2921/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання - Марко О.Р., з участю - представника заявника - адвоката Івашківа Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 05 вересня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , з участю заінтересованої особи - Міністерства оборони України, в особі Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, ВСТАНОВИВ: у вересні 2024 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до Яворівського районного суду Львівської області із заявою, в якій просила встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні її брата - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок воєнних дій, на момент його смерті. В обґрунтування заявлених вимог покликалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув брат заявниці - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Він був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . 20 вересня 2023 року заявниця отримала сповіщення сім`ї №1/3368 про те, що її брат загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 у районі н.п. Дружба Донецької області в результаті ураження осколками мін та вибухової хвилі та отримання поранень несумісних з життям. У вказаному сповіщенні зазначено, що це повідомлення є підставою для подання документів для призначення пенсії (допомоги) і надання пільг в установленому законодавством порядку. Крім заявниці, спадкоємців та інших родичів після смерті ОСОБА_3 не залишилось. На момент смерті ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебував. Заявниця з 04 серпня 2021 року перебуває у шлюбі, однак подружнє життя з чоловіком не склалося, у зв`язку з чим вона довгий час проживала разом з братом за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично до моменту його вступу до Збройних Сил України. Усе своє доросле життя брат піклувався про неї, надавав матеріальну допомогу та утримував. Оскільки ОСОБА_1 останні роки ніде не працювала, ОСОБА_3 взяв на себе обов`язок матеріального забезпечення сім`ї. Відповідно до довідки форми ОК-5 заявниця з липня 2022 року по червень 2023 року була працевлаштована, однак працювала за мінімальну заробітну плату. До моменту смерті брата (вересень 2023 року), знаходилася на повному його утриманні і жила за кошти, які він їй переказував. Фінансова допомога брата для неї була постійним і основним джерелом для існування. В подальшому заявниця, як єдиний близький родич та утриманець ОСОБА_3 , подала до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву та документи на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі та порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року. Однак, отримала відмову з мотивацією відсутності документа, що підтверджує факт перебування її на утриманні брата. З витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26 липня №20/д слідує, що довідка, видана виконкомом Староостропільської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 11.10.2023 року про спільне проживання заявниці з братом та перебування на його утриманні до загибелі не встановлює факт, що має юридичне значення, зокрема факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 . З огляду на викладене, документи повернуто на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги. У зв`язку з вищенаведеним, встановлення факту перебування на утриманні необхідно для реалізації права на отримання нею одноразової грошової допомоги, в розмірі та порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року. Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 05 вересня 2024 року відмовлено у відкритті окремого провадження у цивільній справі за заявою Кучма Зарини Аюпжановної в особі представника ОСОБА_2 , з участю заінтересованої особи - Міністерства оборони України в особі Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши у вересні 2024 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій міститься прохання скасувати ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 05 вересня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає оскаржувану ухвалу незаконною. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявником заявлено вимогу про встановлення факту, який не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, що дає підстави відмовити у відкритті провадження у справі на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України. Суд першої інстанції зазначив, що даний спір підлягає розгляду судом в позовному провадженні за загальними правилами. Так, єдиною перешкодою для заявниці у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є відсутність документа, що підтверджує факт її перебування на утриманні брата, яким може бути рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Обґрунтовуючи вимоги заяви, заявниця посилалась на необхідність забезпечення її права як особи, що перебувала на утриманні у загиблого військовослужбовця, на отримання одноразової грошової допомоги, що передбачена законом, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги як утриманця військовослужбовця, який загинув під час виконання обов`язків військової служби. При цьому, вона не посилалась на обставини вирішення питання встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця в позасудовому порядку, з ухваленням за його наслідками будь-якого рішення органу державної влади або місцевого самоврядування та виникнення у зв`язку із цим спору за участю заявника. Заявницею визнається законодавчий обов`язок Міністерства оборони України, як суб`єкта права, котрий наділений повноваженнями на вчинення управлінського волевиявлення щодо призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України, вимагати документи, передбачені законодавством України (а саме Порядком і умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженому наказом від 25.01.2023 №45), необхідні для призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Заявниця не заперечує проти надання такого документу та вважає вимоги Міністерства оборони України законними і обґрунтованими, у зв`язку з чим і звернулася до суду, оскільки за даних обставин, у зв`язку з загибеллю брата заявниці, рішення суду про встановлення факту перебування на його утриманні є єдиним можливим способом захисту її прав та інтересів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника заявниці, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також вимог та підстав заяви, що є предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18. Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, відступила від висновку Великої Палати Верховного суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18 та Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. У цій справі Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №302/991/19, на яку посилалась позивач в касаційній скарзі, зазначено, «якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права». У постанові Верховного суду від 22 квітня 2020 року №200/14136/17, на яку посилалась позивач в касаційній скарзі, зазначено, що «у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах». У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 758/7094/19 (провадження № 61-21398св19) Верховний Суд вважав за необхідне зазначити, що процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість. У справі, що переглядається заявниця звернулася до суду із вказаною заявою, зазначаючи, що факт, який вона просить встановити, необхідний їй для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) її брата, в якого вона перебувала на утриманні. Міністерством оборони України на підставі поданої заявницею заяви про отримання допомоги прийнято рішення про повернення на доопрацювання поданих документів, тобто не прийнято рішення про виплату цієї допомоги або про відмову у її виплаті, що свідчить про відсутність реального спору між цими особами на даний час. Проте, судом не перевірено, чи є інші особи, які також можуть претендувати поряд із заявницею на отримання такої допомоги. Враховуючи викладене, висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним, адже відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції не вказав, між ким саме є спір про право. Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України). Оскільки під час вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі місцевим судом допущено порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а не судом апеляційної інстанції. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 05 вересня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 11 листопада 2024 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич