Постанова Київський апеляційний суд № 367/3439/20

справа № 367/3439/20 провадження № 22-ц/824/9451/2024 головуючий у суді І інстанції Шестопалова Я.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 8 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 7 грудня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 13 травня 2016 року між банком і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит у виді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку, який у подальшому було збільшено до 45 000 грн, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти черговими платежами, однак не виконує цих обов`язків, має прострочену заборгованість, яка станом на 21 квітня 2020 року (з урахування заяви про зменшення позовних вимог) становить 66 816,47 грн, з яких тіло кредиту - 49 299,07 грн, в тому числі 49 299,07 грн - борг за простроченим тілом кредиту, 17 517,40 грн - борг за простроченими процентами. Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідача на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 66 816,47 грн та судові витрати. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 7 грудня 2023 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором №Б/Н від 13 травня 2016 року, в розмірі 66 816,47 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволені вимог банку в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що анкету-заяву, на яку посилається позивач у своїй позовній заяві та суд у своєму рішенні, відповідач власноручно не підписував ніколи, а твердження позивача, що відповідач підписав таку заяву є обманом, про що сторона відповідача зазначала у суді, проте суд не взяв до уваги цей факт. Суд задовольнив клопотання сторони відповідача про витребування оригіналу анкети-заяви від 13 травня 2016 року для огляду у судовому засіданні, проте позивачем оригінал цієї заяви наданий не був. Суд порушив основні принципи цивільного судочинства, а саме змагальність, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Вважає, що позивач не довів належним чином факт укладення з відповідачем кредитного договору з дотриманням обов`язкової письмової форми. Звертає увагу, що відповідач в першому ж своєму процесуальному документі по суті спору (відзив на позовну заяву від 14 серпня 2020 року, а.с. 111-126, том 1) заявив суду першої інстанції про застосування до вимог банку позовної давності, оскільки як стверджує банк, анкета-заява була підписана відповідачем та йому була видана перша кредитна картка ще 13 травні 2016 року, з наданих банком документів неможливо достовірно встановити дату терміну внесення першого чергового платежу, який був прострочений відповідачем, але при цьому договір діяв понад 4 роки при встановленій позовній давності в три роки. Однак, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки нібито не сплив строк дії кредитної картки, повністю проігнорувавши при цьому обов`язок встановити перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного простроченого платежу окремо та застосувати позовну давність. Вказує, що відповідач в своїх поясненнях наполягав, що сама анкета-заява не є належним та допустимим доказом та не має враховуватись судом при вирішенні справи, оскільки складена іноземною мовою та подана без перекладу, при цьому згідно ст. 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою, а відповідно до листа ВССУ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16 травня року 2013 № 24-754/0/4-13 суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою. Вважає посилання банку на те, що на додані до матеріалів справи документи не поширюються вимоги ДСТУ 4163-2003 не відповідають дійсності, оскільки відповідно до п. 1.1. ДСТУ цей стандарт поширюється на документи, створювані в результаті діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності, тобто і на документи, створювані в результаті діяльності позивача. Перелік організаційно-розпорядчих документів, по-перше, є невичерпним, а по-друге, включає широке коло різних документів, куди входять навіть листи, а також акти рішення, протоколи тощо, і звичайно нормативно затверджені Банком Умови та правила надання банківських послуг тощо. Наголошує на тому, що банк належним чином не довів обставини, на які посилався, не довів укладення кредитного договору, не виконав вимоги ухвали про витребування, не надав жодного документа за підписом відповідача або належного первинного фінансового документа про передачу йому коштів, тому позовна заява банку задоволенню не підлягає. 22 квітня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Жарського І.Р., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що факт отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними відповідачем не заперечується та підтверджується відомостями виписки по рахунку клієнта станом на 9 березня 2023 року. Зазначає, що апелянт не наводить жодних правових підстав в існуванні в нього права на користування коштами банку без сплати відсотків. Звертає увагу, що апелянт в банк не звертався за фактом неправильного нарахування, відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював. Звертає увагу, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснював частково погашення заборгованості по кредитному договору. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено, що 13 травня 2016 року відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому збільшився до 45 000 гривень. Анкета-заява підписана відповідачем ОСОБА_1 в електронному виді за допомогою стилуса, на бумажному носії не оформлювалась. Факт укладення кредитного договору також підтверджується фото ОСОБА_1 з карткою АТ КБ «Приватбанк». Доводи апеляційної скарги щодо непідписання відповідачем власноруч анкети-заяви та ненадання її оригіналу на вимогу суду, в наслідок чого наявні підстави згідно п.9 ч.1 ст.257 ЦПК України для залишення позову без розгляду є безпідставні. На запит суду про надання анкети заяви АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь від 19 вересня 2021 року, в якій вказав, що анкета-заява від 13 травня 2016 року підписана відповідачем в електронному виді за допомогою стилуса, на бумажному носії не оформлювалась. Відтак, вимога відповідача щодо необхідності дослідження судом саме оригіналу документа, який в силу правил вчинення відповідних операції не оформляється на паперовому носії та допускається в електронній формі, є необгрунтованими. Відповідач наведеного не спростував, доказів про те, що він не підписував анкету-заяву в електронному вигляді за допомогою стилуса не надав, не спростував обставину отримання картки та використання грошових коштів банку, не надав доказів існування правовідносин із банком на підставі інших зобов`язань, а відтак суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо відсутності сумнівів в укладенні правочину у встановленій формі. Відхиляючи дані доводи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628,629 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України). За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч.3). Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону). Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вище вказувалося підпис анкети-заяви здійснений сторонами в електронному вигляді за допомогою стилуса. Безпідставними також є доводи щодо необгрунтованості відмови у тимчасовому вилученні доказів банку, оскільки судом першої інстанції було винесено мотивовану ухвалу від 3 серпня 2023 року, де правильно зазначено, що на виконання ухвали суду 19 вересня 2021 року до суду надійшла виписка по кредитному рахунку ОСОБА_1 . Щодо оригіналу анкети-заяви №б/н від 13 травня 2016 року зазначили, що вона підписана клієнтом в електронному вигляді за допомогою стилусу. На бумажному носії не оформлялась. До позовної заяви долучено паперовий примірник електронної заяви, а тому у Приватбанку немає можливості надати її оригінал на виконання вимог ухвали суду. Таким чином АТ КБ «Приватбанк» було виконано вимоги ст. 84 ЦПК України. У апеляційній скарзі представник відповідача свої доводи обґрунтовує також тим, що сама анкета заява не є належним та допустимим доказом та не має враховуватись судом при вирішенні справи, оскільки складена іноземною мовою та подана без перекладу, при цьому згідно ст. 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою, а відповідно до листа ВССУ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою. Однак такі доводи не були предметом заперечення в суді першої інстанції, тому не надання судом в оскаржуваному рішенні оцінки таким запереченням сторони відповідача не може бути визнано як порушення норм матеріального чи процесуального права. Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». Крім цього, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № б/н від 13 травня 2016 року отримав можливість користуватися послугами банку, зокрема використовувати кредитні кошти в межах встановленого кредитного ліміту, однак зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконував у зв`язку із чим виникла заборгованість яка, згідно із розрахунком заборгованості, станом на 9 березня 2023 року становить 66 816,47 грн, з яких 49 299,07 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 49 299,07 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 17 517,40 грн - заборгованість за простроченими відсотками, що підтверджується випискою по рахунку, яка містяться в матеріалах справи. У виписці про рух коштів по рахунку чітко відображені як розмір коштів, які використовував відповідач, так і місце їх зняття або оплати, зокрема термінали та банкомати, а також магазини чи торгові організації, із зазначенням населених пунктів та вулиць, де вони розташовані. Також у виписці відображено коли і у якому розмірі відбувалося поповнення рахунку та місця (адреси) і спосіб його поповнення. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року №

75. Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків, на які правильно послався суд першої інстанції, дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року в справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року в справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року в справі № 209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року в справі № 333/5483/20 та інших. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що позичальник ОСОБА_1 не повертає у повному обсязі отримані ним кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав АТ КБ «Приватбанк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 49 299,07 грн. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд вірно захистив права банку і стягнув на його на користь тіло кредиту в розмірі 49 299,07 грн. Відповідач інформацію, викладену у виписці руху коштів по рахунку не спростував та не заперечив. Всі його доводи, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, подану до суду першої інстанції зводяться до того, що він не пам`ятає дати та суми всіх операцій по рахунку (а.с.115, Т.1). Однак такі заперечення не є належним спростуванням наданих позивачем доказів, зокрема, виписки по рахунку. При цьому відповідач жодним чином не спростовує факту отримання картки та використання грошових коштів банку. Тоді, як із пояснень банку вбачається, що відповідач мав можливість постійно отримувати інформацію про стан рахунку шляхом використання функції SMS-повідомлень. Відповідно до позиції Верховного Суду, котра міститься у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі №367/4970/13-ц, провадження №61-19992св18, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. В той же час, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо не наведення судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні висновків стосовно наявності підстав для стягнення процентів за користування коштами банку. Колегія суддів не може погодитися з висновками суду про стягнення нарахованих прострочених процентів у розмірі 17 517,40 грн, оскільки судом першої інстанції не встановлені обставини, на підставі яких підлягає задоволенню відповідна вимога. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). За змістом ст.10561 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі. Як вище вказувалося в матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, та у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами. За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів, вимоги банку в цій частині не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Окрім того, висновки суду про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів і неустойки, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Як вже зазначалося, Умови та правила не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення розміру процентів за користування грошовими коштами та відповідальності у виді неустойки. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів та пені. Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в частині стягнення процентів. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами не ґрунтується на матеріалах справи, а відтак рішення підлягає зміні із стягненням з відповідача фактично використаних кредитних коштів у розмірі 49 299,07 грн. При цьому колегія суддів виходить з того, що анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей про розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами з цих питань і як наслідок необґрунтованість вимог позивача. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками. Отже, стягненню підлягає заборгованість по тілу кредиту у розмірі 49 299,07 грн, оскільки відповідачем не спростовано ні саму обставину використання грошових коштів банку, ні розмір заборгованості. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач в першому ж своєму процесуальному документі по суті спору (відзив на позовну заяву від 14 серпня 2020 року, а.с. 111-126, том 1) заявив суду першої інстанції про застосування до вимог банку позовної давності, однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності не заслуговують на увагу суду. Статтею 261 ЦК України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Верховний Суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов`язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19 березня 2014 року справа № 6-14цс14 та 18 червня 2014 року справа №6-61цс 14 «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня березня 2023 року, (довідка про видачу кредитних картки міститься у матеріалах справи). Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Жодних розрахунків щодо сум, які були використані відповідачем, які не було вчасно повернуто та по яким строк позовної давності щодо повернення пропущений представник відповідача не наводить. Крім того, доводи сторони відповідача зводяться до того, що жодних умов, зокрема строків виконання зобов`язань, відповідач не узгоджував. Тому з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України строк виконання наступає з моменту пред`явлення вимоги. У даній справі позивач з такою вимогою звернувся у позові. Доводи апеляційної скарги про порушення судом принципів змагальності, диспозитивності та неприпустимість зловживання процесуальними правами, рівності учасників судового процесу перед законом та судом бездоказові, оскільки судом надано можливість кожній стороні довести переконливість своїх доводів і обмежень у цьому не було. Доводи апеляційної скарги про те, що представник відповідача був позбавлений можливості прийняти участь у дослідження доказів та додатково привернути увагу суду першої інстанції до обставин не надання стороною позивача оригіналу анкети-заяви, оскільки не міг бути присутнім у судовому засіданні 7 грудня 2023 року, а іншого засідання суд першої інстанції не призначав, не заслуговують на увагу суду. Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції були призначені засідання декілька разів, а саме: 20 серпня 2020 року, яке було відкладено у зв`язку із неявкою сторін у справі; 21 жовтня 2020 року, яке було відкладено за клопотанням представника відповідача; 11 січня 2021 року, яке було відкладене; 27 квітня 2023 року, яке було відкладене для ознайомлення представника відповідача з запереченнями на відзив; 13 червня 2023 року, було закрито підготовче засідання та призначено справу по суті на 3 серпня 2023 року; 3 серпня 2023 року, було відкладено судове засідання у зв`язку із неявкою сторін у справі. Таким чином, доводи представника відповідача про те, що суд позбавив сторону відповідача доступу до правосуддя є безпідставними. Не можуть також бути визнані обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що банком було надано до матеріалів справи цілу низку документів, які не були належно посвідченіу відповідності до вимог ДСТУ 4163-2003, оскільки згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 зазначено, що: «Вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у пункті 5.27 ДСТУ 4163-2003, не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду». Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У суді першої інстанції заявлено позов на загальну суму (49 299,07+17 517,40) 66 816,47 грн, із яких задоволенню підлягають 49 299,07 грн, що складає 73,78 % від суми позовних вимог. Тому за розгляд позову у суді першої інстанції підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача 1 550,85 грн судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме 73,78 % сплаченого судового збору за подання позовної заяви (2 102 грн). Та за рахунок позивача підлягає відшкодуванню відповідачеві судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (100%-73,78%=26,22%). При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3 153 грн, з яких 26,22% становить 826,71 грн (3 153*26,22% /100%). Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню позивачеві судовий збір у розмірі 724,14 грн (1 550,85 грн-826,71 грн). Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 7 грудня 2023 року змінити, стягнувши із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 49 299 (сорок дев`ять тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн 07 коп. та судовий збір у розмірі 724 (сімсот двадцять чотири) грн 14 коп. В решті вимог позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба