Постанова 4813 № 496/270/24

Номер провадження: 33/813/2222/24 Номер справи місцевого суду: 496/270/24 Головуючий у першій інстанції Буран В. М. Доповідач Журавльов О. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.11.2024 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду Журавльов О.Г., за участі - секретаря судового засідання ОСОБА_1 , представника адвоката Стаханової М.Д., розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 на постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 29.07.2024 року, якою: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановив: Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції. Постановою судді Біляївського районного суду Одеської області від 29.07.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №194001 від 14.12.2023 р. вбачається, що ОСОБА_2 14.12.2023 близько 13 години 35 хвилини в с. Нерубайське, СТ Вітамін 1-ша лінія 57, Одеського району, Одеської області, керував автомобілем ВАЗ державний номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законному порядку відмовився під відеозапис. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 КУпАП. Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала. На дану постанову особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Доводи обґрунтовує тим, що наявний у матеріалах справи відеозапис є неналежним доказом, оскільки відео не містить керування ним транспортним засобом, крім того з відеозапису не містять фіксації особи водія. Вказує, що у справі немає документального підтвердження правомірності зупинки. Крім того, зазначає те, що співробітники поліції здійснювали фіксування на невідомий прилад. Вказує, що при складанні протоколу не було роз`яснено і забезпечено реальне право на допомогу адвоката. Наголошує, що поліцейські лише усно пропонували пройти огляд на стан сп`яніння без зазначення медичного закладу охорони здоров`я, письмове направлення не складалось. Просить постанову суду скасувати та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та його представника адвоката Стаханову М.Д., які підтримала доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, прихожу до наступних висновків. Мотиви суду апеляційної інстанції. Відповідно до вимог ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до положень КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП. Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим у розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України. Склад правопорушення - це наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Вина є одним із елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння чи бездіяльності. Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах. Аналіз матеріалів даного провадження свідчить, що зазначених вимог закону суд першої інстанції, вирішуючи питання про винуватість ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, не дотримався. Як на доказ винуватості ОСОБА_2 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції послався на протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №194001 від 14.12.2023 р., відеозапис, письмові пояснення свідка ОСОБА_4 , акт огляду на стан алкогольного сп`яніння. Вказані докази апеляційний суд не може визнати належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, виходячи із наступного. Пунктом 12 Розділу II Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, зазначеними у пункті 4 розділі 1 цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Пунктом 8 затверджено форму такого направлення. Для проходження огляду водія в медичному закладі, працівники поліції повинні запропонувати та вручити водієві письмове направлення на медичний огляд до закладу охорони здоров`я. У цьому письмовому направленні має бути вказано конкретний заклад охорони здоров`я, який входить до затвердженого переліку, дані про особу водія, якого направляють, точний час видачі направлення, тощо. І лише у разі, якщо водій отримав письмове направлення та відмовляється від проведення медичного огляду і в закладі охорони здоров`я, тільки тоді поліцейський має право скласти протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП. У п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про декі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Згідно ПДР України, водій особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №404/4467/16-а, само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з міста і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. При цьому, працівниками поліції не задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту керування ОСОБА_2 транспортним засобом. З наявного в матеріалах справи аудіо запису не вбачається, що саме вказана особа керувала транспортним засобом, як не вбачається і того, що його було зупинено, оскільки керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу (руху транспортного засобу за допомогою двигуна), незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування, а в даному випадку зафіксовано автомобіль, припаркований біля воріт житлового будинку. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом, тобто був учасником дорожнього руху, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 взагалі допустив будь-які порушення Правил дорожнього руху, у зв`язку із чим, будь-які вимоги працівників поліції в такому випадку ОСОБА_2 не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Такі висновки апеляційного суду, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.03.2019 року у справі №686/11314/17. Апеляційний суд звертає увагу, що ч. 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього закону віднесено застосування засобів відеозапису. Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року №1026 (далі - Інструкція), визначено, що кінозйомка та відеозапис це процеси фіксації динамічних властивостей об`єктів, подій, явищ за допомогою кіно- або відеокамери. Кінозйомка проводиться на фотоматеріалах, відеозапис - на цифрових носіях інформації. Під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського (п. 4 розділу ІІ Інструкції). Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу (п. 5 розділу ІІ Інструкції). Крім того, слід зазначити, що відеозапис є об`єктивним доказом, оскільки унеможливлює суб`єктивне висвітлення поліцейським або іншими особами обставин справи. Відповідно до протоколу серії ААД №194001 відеозапис проводився співробітниками поліції на службовий планшет «SAMSUNG» IMEI358001686986684. Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів містить чіткий перелік пристроїв, за допомогою яких працівникам поліції надано право проводити відеофіксацію. Зокрема, дозволено застосовувати портативні відеореєстратори на форменому одязі поліцейського, встановлені відеореєстратори на службових транспортних засобах, стаціонарні відеокамери в цілодобовому режимі. Є навіть в переліку системи відеозапису на безпілотних літальних апаратах. Проте в даному переліку відсутні такі пристрої фото- чи відеофіксації як «планшети». Отже, Інструкція №1026 не надає право поліцейським здійснювати відеофіксацію порушень ПДР чи процедуру розгляду адміністративних справ за допомогою планшетів, а тому відсутність належних відеодоказів із спеціальних технічним приладів передбачає, у відповідності до п. 1 ст.247 КУпАП обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення. Крім того, апеляційний суд критично відноситься до письмових пояснень свідка ОСОБА_4 , відповідно яких він повідомив, що бачив як ОСОБА_2 в стані алкогольного сп`яніння керував транспортним засобом, оскільки згідно пояснень у суді апеляційної інстанції наданих ОСОБА_2 , у день складання адміністративного протоколу відносно нього, між ним та ОСОБА_4 виник конфлікт, а тому він міг оговорити його з метою притягнення останнього до адміністративної відповідальності. У суд першої інстанції та в апеляційний суд свідок ОСОБА_4 викликався з метою надання безпосередньо у суді пояснень про обставинам справи, проте будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце судового засідання у районний суд та суд апеляційної інстанції він не з`явився, причини неявки не повідомив. Отже підтвердити надані свідком ОСОБА_4 покази при складанні адміністративного протоколу не надалось можливим, а тому апеляційний суд не бери до уваги його письмові показання у якості доказу на підтвердження вини ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення. Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження факту здійснення ОСОБА_2 правопорушення відповідними належними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Також, необхідно зазначити, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не доказує співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту. Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.98 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, щодо особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Отже, стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Згідно положень ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь. На підставі вищевстановлених обставин, враховуючи, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що працівниками патрульної поліції при складенні протоколу про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_2 грубо порушенні вимоги КУпАП та Інструкції, а судом першої інстанції при розгляді справи на ці порушення не було звернуто уваги, що в подальшому потягло за собою прийняття помилкового судового рішення. Таким чином, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які належні та допустимі докази вини ОСОБА_2 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку із чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Керуючись статтями 7, 293, 294 КУпАП, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 задовільнити. Постанову суддіБіляївського районного суду Одеської області від 29.07.2024, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення і оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду О.Г. Журавльов