Постанова 4824 № 760/14346/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/14346/22 Головуючий у суді І інстанції Жовноватюк В.С. Провадження № 22-ц/824/14502/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, в с т а н о в и в: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, в якому, змінивши у подальшому його предмет, просила відновити становище, яке існувало до порушення АТ «Альфа-Банк» 27 січня 2020 року її права власності шляхом визнання за нею права власності на трьохкімнатну квартиру загальною площею 74,8 кв. м, житловою площею 50,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та витребувати у відповідача на її користь вказану квартиру. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 05 квітня 2007 року між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту № 405/21/07-Ж, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 164 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних та повернення суми кредиту згідно з графіком. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором того ж дня між нею та банком укладено іпотечний договір № 04/І-176, згідного з яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 . Договором про внесення змін № 1 від 05 вересня 2012 року до договору кредиту від 05 квітня 2007 року було змінено валюту кредиту та переведено суму кредиту 118 947,17 дол. США разом з нарахованими процентами в сумі 11 130,05 дол. США в гривню, що станом на дату укладення цього договору становило 1 069 234,75 грн. Зміна валюти кредиту здійснена шляхом рефінансування наявної заборгованості за договором кредиту (окрім нарахованих пені та штрафів). Внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником всього майна, майнових прав та обов`язків стало АТ «Альфа-Банк». 27 січня 2020 року за АТ «Альфа-Банк» було зареєстровано право власності на іпотечну квартиру, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня 2007 року. У жовтні 2022 року нею отримано розширену інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої її право власності на квартиру вказано як «припинене». Однак, на її адресу не надходила жодна письмова вимога від відповідача про усунення порушення у зв`язку з порушенням чи невиконанням умов як кредитного договору, так і іпотечного договору. Позивачка зазначала, що на момент набуття АТ «Альфа-Банк» предмета іпотеки у власність останнім не була здійснена належним чином відповідна оцінка предмета іпотеки уповноваженим суб`єктом оціночної діяльності. За спливом часу після здійснення перереєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк» нею було одержано довідку про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу, у якій зазначено, що згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 864 000,00 грн. У той же час, оцінювачем не отримано всю необхідну інформацію про квартиру для проведення оцінки. Стверджує, що відповідачем зареєстровано за собою право власності на квартиру лише на підставі іпотечного договору та договору про внесення змін до іпотечного договору, тобто не дотримано встановленої процедури. У наданій відповідачем довідці про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу також зазначається, що після здобуття банком права власності на предмет іпотеки залишився борг за договором кредиту, який станом на 27 січня 2020 року складає 1 389 944,81 грн. Позивачка категорично не погоджується з існуванням вказаного розміру заборгованості. Проведеною на її замовлення економічною експертизою не встановлено розмір заборгованості за кредитним договором, як не було і підтверджено її розмір заборгованості в тій сумі, про яку вказував відповідач. За таких обставин, на момент звернення стягнення на квартиру у неї не було заборгованості у розмірі, про який стверджував відповідач, відтак у банку були відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог щодо визнання за нею права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,залишено без розгляду. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Скасовано захід забезпечення позову, застосований ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року у вигляді накладеного арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі позивачка в особі представника - адвоката Цигана І.М. просить зазначене рішення суду скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги про витребування майна задовольнити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що іпотечний договір, предметом якого було спірне майно, укладено за волі позивачки, тобто вона добровільно уклавши договір іпотеки, могла передбачити можливість відчуження квартири у разі неналежного виконання нею договірних зобов`язань, відтак відсутні правові підстави вважати, що іпотечне майно вибуло із власності поза волею позивачки. Наголошує на тому, що пунктом 4.5. іпотечного договору визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечення іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.3. пункту 4.5. іпотечного договору). Зазначає, що іпотечний договір не містить іпотечного застереження, яке б прирівнювалось до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації права власності на таке майно, правовстановлюючим документом має бути договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте, такий договір позивачка з відповідачем не укладала і своєї згоди на відчуження спірної квартири позивачка не надавала. На момент набуття відповідачем предмета іпотеки у власність його вартість не визначалася на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Оцінку предмета іпотеки здійснено 04 листопада 2019 року, а у власність квартиру відповідач набув 27 січня 2020 року (через 87 днів). Однак, оцінювачем, який провів оцінку вартості спірної квартири на замовлення відповідача, не було отримано всю необхідну та достовірну інформацію про квартиру, а саме не було здійснено особистий огляд об`єкта оцінки. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, лише надіслав 01 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» свої письмові пояснення. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки - адвокат Циган І.М. підтримав апеляційну скаргу та доводи, викладені в ній, просив скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача - адвокат Подольський А.Ю. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції в без змін. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції встановив, що 05 квітня 2007 року АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 405/21/07-Ж, відповідно до пункту 1.1. якого кредитор надає позичальнику грошові кошти в сумі 164 000,00 доларів США зі сплатою 12,50 % річних та порядком повернення суми кредиту до 20-го числа кожного місяця згідно з графіком. Напідставі договору купівлі-продажу квартири від 05 квітня 2007 року ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 . З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 05 квітня 2007 року укладено іпотечний договір № 04/І-176, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 . 05 вересня 2012 року ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачка уклали договір про внесення змін № 1 до договору кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року (з додатком № 1 до договору про внесення змін), яким змінили валюту кредиту та перевели суму кредиту 118 947,17 дол. США разом з нарахованими процентами в сумі 11 130,05 дол. США в гривню, що станом на дату укладення цього договору становило 1 069 234,75 грн. 23 вересня 2014 року банк та позивачка уклали ще один договір про внесення змін до договору кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 липня 2022 року № 304982895 27 січня 2020 року було зареєстровано право власності на вищевказану квартиру за АТ «Альфа-Банк» на підставі іпотечного договору № 04/І-176 від 05 квітня 2007 року. 24 лютого 2020 року АТ «Альфа-Банк» надіслало ОСОБА_1 вимогу про добровільне виселення, у якій також повідомило, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк», яке задовольнило забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, що знаходилась в іпотеці банку відповідно до умов іпотечного договору від 05 квітня 2007 року. Також АТ «Альфа-Банк» надіслало позивачці довідку про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 07 грудня 2020 року, у якій зазначило, що згідно з висновком суб?єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 864 000,00 грн. Таким чином, після здобуття банком права власності на предмет іпотеки залишок заборгованості (за основною сумою, процентами, комісією та пенею) станом на 27 січня 2020 року склав 1 389 944,81 грн. У зв?язку із задоволенням вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_1 прощено (анульовано) залишок заборгованості за договором кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року. Згідно з копією протоколу № 2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 12 серпня 2022 року і виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. У даній справі позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в пункті 4.5. нотаріально посвідченого іпотечного договору № 04/І-176 від 05 квітня 2007 року, зокрема, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем. Застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, яке безпосередньо міститься у іпотечному договорі, прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками. Також суд першої інстанції вказав, що факт надсилання повідомлення ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання встановлений рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року у цивільній справі № 760/5743/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», АТ «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус КМНО Юдін М.А., про скасування державної реєстрації права власності на квартиру, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог та яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 17 травня 2022 року, що є преюдиційним. Належним виконанням статті 35 Закону України «Про іпотеку» є сам факт надсилання вимоги про усунення порушення. Доводи позивачки про неотримання нею кредитних коштів і недоведеності розміру кредитної заборгованості суд відхилив виходячи з того, що у матеріалах справи наявні копії квитанцій, наданих самою позивачкою, призначенням платежів яких є «погашення кредиту», а що стосується розміру заборгованості, то дане питання взагалі не є предметом судового розгляду у справі про витребування майна із чужого незаконного володіння. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відтак, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу», стаття 572 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закону України «Про іпотеку» або Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV). У статті 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов необхідно виходити з такого. Згідно із частиною першою статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19. Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. За приписами частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Системний аналіз положень статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку». У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952- IV (далі - Закон № 1952-IV). Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Частиною першою статті 2 Закону 1952-IV, визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Згідно з пунктом 57 Порядку для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У наведених нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора під час її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. З врахуванням наведених норм права, які регулюють порядок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження суд першої інстанції перевірив дотримання кредитором цього порядку. Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, і саме ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21). Перевіряючи доводи позовної заяви щодо недотримання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання іпотекодавцю вимоги про усунення порушень, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ці обставини були предметом дослідження суду при розгляді справи № 760/5743/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», АТ «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М.А., про скасування державної реєстрації права власності на квартиру Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 17 травня 2022 року у вказаній цивільній справі встановлено, що «надана суду копія повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 28 жовтня 2019 року, адресована ОСОБА_1 на дві адреси: АДРЕСА_3 - адреса, зазначена у договорі кредиту та іпотечному договорі; АДРЕСА_1 - адреса, зазначена у договорі про внесення змін та адреса квартири, що є предметом іпотечного договору. Надані суду копії описів вкладення поштової кореспонденції на обидві адреси, копію реєстру поштових відправлень № 288 від 30 жовтня 2019 року та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з довідкою Укрпошти про причини повернення поштової кореспонденції «за закінченням встановленого строку зберігання». З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що номер поштового відправлення - № 1402405564496. Ідентичний номер вказаний на довідці Укрпошти, що підтверджує факт того, що довідка стосується саме поштового відправлення, адресованого ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 » (т. 2, а.с. 71-92). Щодо доводів апеляційної скарги про те, що однією із підстав пред`явлених позовних вимог у цій справі позивачка визначила те, що АТ «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», не повідомило її про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності із зазначенням інформації саме про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, а звіт про оцінку ринкової вартості предмета іпотеки державному реєстратору для вчинення відповідних реєстраційних дій відповідачем також надано не було, колегія суддів звертає увагу, що цим обставинам також надавалась оцінка у справі № 760/5743/20. Так, в постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 760/5743/20 досліджувались доводи ОСОБА_1 щодо відсутності оцінки предмета іпотеки на час набуття на нього права власності АТ «Альфа Банк». Верховний Суд, оцінюючи ці доводи зазначив: «Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, банк надав, зокрема, висновок про вартість предмета іпотеки від 04 листопада 2019 року, який відповідає загальним вимогам щодо його складання, встановленим у пунктах 56-57 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», із зазначенням строку його дії - шість місяців з дати оцінки, що також не суперечить пункту 23 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891». З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 387, 388, 396 ЦК України, для витребування на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння АТ «Сенс Банк» квартири загальною площею 74,8 кв. м, житловою площею 50,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Аргументи апеляційної скарги, які зводяться до повторного викладення обґрунтування позовної заяви, цих висновків суду першої інстанцій не спростовують і не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право па вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»), У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивачки. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 червня 2024 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 листопада 2024 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній