Постанова 4808 № 352/670/20

Справа № 352/670/20 Провадження № 22-ц/4808/1003/22 Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач) суддів: Максюти І.О., Василишин Л.В. секретаря Петріва Д.Б. з участю представників: ОСОБА_1 адвоката Богославця О.М.; АТ «Альфа-Банк» адвоката Матвійчука М.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Богославця Олега Мирославовича на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, АТ «Альфа-Банк», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Калуської міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності, внесенего до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, АТ «Альфа-Банк», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору- Служба у справах дітей Калуської міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності, внесенего до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позов мотивований тим, що 15.10.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 800002191, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 177 000,00 доларів США зі сплатою 14,5 % річних строком користування до 15.10.2027 року. У забезпечення повернення кредиту того ж дня між ЗАТ «Альфа-Банк» з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з іншої сторони було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого Іпотекодавці передали в іпотеку належну їм на праві власності по Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 . В кінці лютого 2020 року позивачу стало відомо, що 08.07.2019 року державним реєстратором Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А.Б. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк», при цьому згоди позивач на перехід права власності не надавав. Позивач зазначає, що в порушення законодавства державний реєстратор спочатку зареєстрував право власності 04.07.2019 року, а рішення про реєстрацію прийняв тільки 08.07.2019 року. Вважав, що державна реєстрація вчинена в неробочий час, в с. Узин Тисменицького району Івано-Франківської області, хоч Іпотекодержатель знаходиться в м. Київ, а квартира з приводу якої вчинялась реєстраційна дія знаходиться в м. Калуш. Державному реєстратору не було надано доказів вручення позичальнику та Іпотекодавцям вимоги кредитора, не було проведено оцінку предмета іпотеки на час вчинення реєстраційної дії, звернення стягнення відбулось під час дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Також під час державної реєстрації не було отримано дозволу органу опіки та піклування незважаючи на те, що в квартирі проживають неповнолітні ОСОБА_4 2006 року народження, та ОСОБА_5 2016 року народження. Просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 47660866 від 08.04.2019 року та скасувати запис про право власності №32284658 від 04.07.2019 року про державну реєстрацію за АТ«Альфа-Банк» права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2022 року у позові ОСОБА_1 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, АТ «Альфа-Банк», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору- Служба у справах дітей Калуської міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності, внесенего до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову що були застосовані ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06.04.2020 року у справі, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1866596226228, номер об`єкта в РПВН 18048879. Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Богославець О.М. подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне та необґрунтоване рішення. Зокрема вказує, що кредитний договір та договір іпотеки з відповідачем укладався ОСОБА_2 , жодних коштів від AT «Альфа-Банк» ОСОБА_1 чи її донька не отримували, а тому не могли надати суду доказів погашення заборгованості або ж контррозрахунку такої заборгованості. Разом з тим, згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором запис про право власності № 32284685 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.07.2019р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), прийнятого 08.07.2019р. Таким чином, підстава для внесення спірного запису виникла після його внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Щодо оцінки на квартиру то Оцінку квартири АДРЕСА_3 , що належить апелянту та її сім`ї, з метою звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання AT «Альфа-Банк» не провів. Наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно сканкопії повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки не містять жодної вартості предмету іпотеки, визначеної на підставі незалежної оцінки на момент набуття у власність іпотеко держателя. Неповідомлення боржника про ціну, за якою майно набувається у власність, позбавляє його можливості оспорити її у разі незгоди, позабавляє боржника, гарантій, встановлених ст.37 Закону України «Про іпотеку», а також підтвердження того, в якій частині борг вважається погашеним, адже звернення стягнення на майно не припиняє кредитних відносин і не позбавляє кредитора права подальшого стягнення. Зокрема вважає, що при вирішенні питання задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та вчиненні відповідного рішення державного реєстратора від 08.07.2019р. мали б бути враховані норми Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII та отримана згода власника житла ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ). Однак такої згоди ні апелянт, а ні ОСОБА_3 не давали. Відтак, аргументи суду першої інстанції з приводу того, що ОСОБА_1 не надано суду доказів з приводу відсутності будь-якого іншого житлового майна, окрім того, що було передано в іпотеку, в тому числі те, яке може належати позивачу на праві спільності сумісної власності з іншими членами сім`ї не відповідають дійсності. Такі твердження суду суперечать дійсності, а тому не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки апелянтом було надано суду документи, які спростовують дані твердження суду, а тому судом першої інстанції було протиправно винесено таке Рішення. Зокрема, у квартирі АДРЕСА_3 проживають також неповнолітні онуки апелянта ОСОБА_4 , 2006 року народження та ОСОБА_5 , 2016 року народження. Отже, державним реєстратором при вчинені державної реєстрації прав на нерухоме майно не було враховано ті обставини, що у квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти, тому при вчинення будь-яких дій щодо житлового приміщення, право на користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, який у державного реєстратора був відсутній. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити. Представник АТ«Альфа-Банк» заперечив доводи апеляційної скарги, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а скаргу безпідставною. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скаргах доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що AT «Альфа-Банк» у повному обсязі виконано приписи Закону України «Про іпотеку» та умови Іпотечного договору, укладеного з іпотекодавцем, щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом направлення вимоги про усунення порушень рекомендованими листами на адресу іпотекодавця; іпотекодержатель дотримався положень Іпотечного договору та п. 61 Порядку щодо направлення повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому доводи позивача про те що державним реєстратором зареєстровано право власності на предмет іпотеки без належних доказів вручення вимог іпотекодавцю спростовуються матеріалами справи. Разом з тим, судом вказано, що поряд із вимогою про скасування рішення державного реєстратора повинен був заявити вимогу і про припинення речового права (права власності) за відповідачем, а не про скасування запису про право власності. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у рішенні суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав, необхідно зазначати про визнання, зміну чи припинення таких прав. Тобто, скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за певною особою, у рішенні суду необхідно зазначати припинення права за цією особою, а не визнання права за іншою особою, як помилково вважає заявник. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що ЗАТ «Альфа-Банк» (Акціонерне Товариство «Альфа-Банк») як кредитор та ОСОБА_2 як позичальник 15.10.2007 року уклали кредитний договір № 800002191. Відповідно до умов даного догвору позичальник отримав кредит в розмірі 177 000,00 доларів США зі сплатою 14,5 % річних терміном до 15.10.2027 року. Згідно п.2.8 договору, виконання зобов`язань позичальника за цим договором забезпечується укладенням договору іпотеки додаткового об`єкта нерухомості, яка є власністю майнового поручителя. Предмет додаткового об`єкта нерухомості є двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Згідно п. 3.1 іпотечного договору, який укладений між ЗАТ «Альфа-Банк» та з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_6 з іншої сторони, іпотекодавці передали в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 . Право власності у позивача на квартиру, що була передана нею як предмет іпотеки, виникло на підставі свідоцтва про право власності, виданого відділом приватизації державного житла при управлінні житлово-комунального господарства міської ради 17.01.2007 року на підставі наказу №277 від 08.12.2006 року, зареєстрованого Івано-Франківським ОБТІ 04.03.2007 року. Згідно п. 6.2 Іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено Іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання) яким вважатиметься застереження, що міститься у пункті 6.3 цього договору. Згідно п. 6.3 Іпотечного договору, даний пункт цього Договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і визнається Сторонами та діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю в порядку позасудового регулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі даного Договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання на підставі даного Договору та застереження може здійснюватися одним із зазначених нижче способів: 6.3.1. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. При цьому дане застереження, яке визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Відповідно до повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 12.07.2018 року №58967/150/32, станом на 12.11.2018 року заборгованість за кредитним договором становила 8 842 233,08 дол. США, що відповідно до курсу НБУ (27, 8916 грн) складало 246624028,17 грн. Позивачем такий розмір заборгованості не спростовано, доказів її погашення або ж контррозрахунку заборгованості суду не надано. Державним реєстратором Узинської сільської ради Тисменицького району, Івано- Франківської області Цалином А.Б. 04.07.2019 року, було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - предмет іпотеки за АТ Альфа-Банк. Відповідно до даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, такий запис здійснений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 08.07.2019 року. Підставою для державної реєстрації став іпотечний договір від 15.10.2007 року; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.11.2018 року; видані ПАТ «Укрпошта» документи, що підтверджують наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, видані 13.11.2018 року № 7900600958972, № 7900600958964, та № 7900600958905. Згідно висновку про вартість майна ТОВ «БІЗНЕС АССІСТ» від 01.07.2019 року, вартість іпотечної квартири складала 348 198,00 гривень. АТ «Альфа-Банк» надало державному реєстратору копію вимог про усунення порушень від 12.11.2018 року, надісланих рекомендованими листами з описами вкладень та повідомленням про вручення іпотекодавцям та позичальнику 13.11.2019 року, право власності за Іпотекодержателем було зареєстровано 04.07.2019 року, тобто більше як через 30 днів після направлення вимог як поштою, так і кур`єрською службою. Однак вказані повідомлення не були вручені адресатам та повернулись відправнику з відміткою про «за закінченням термінів зберігання» Згідно листів-повідомлень ТОВ «Служба експрес-доставки «Меркурій» № 373/08; 374/08 та 375/08 адресовані позичальнику та іпотекодавцям відправлення двічі не були вручені та повернулись відправнику. Згідно п. 6.1 Іпотечного договору, сторони погодили зміст вимоги іпотекодержателя, де зокрема зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору. Аналогічні положення містяться в ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Документом що підтверджує відправлення іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа Іпотекодавцю за адресою його фактичного проживання (реєстрації) зазначеною у преамбулі та в статті 9 цього Договору. Згідно п. 8.7 Іпотечного договору, будь-які повідомлення, попередження, згоди та інший обмін інформацією між Сторонами, що стосуються цього Договору, незалежно від того, передбачені вони цим Договором або ні, мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і направлені іншій стороні на її поштову адресу рекомендованим або цінним листом (телеграмою) або доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку. Поштовою адресою кожної зі сторін вважається поштова адреса зазначена у статті 9 цього Договору або письмово повідомлена нею іншій стороні відповідно до пункту 8.4 цього Договору. Згідно п. 8.4 Іпотечного договору, у випадку зміни будь-якого з реквізитів Сторін, зазначених у пунктах 9.1 9.2 цього Договору, кожна зі Сторін зобов`язана повідомити іншу Сторону про такі зміни у строк не пізніше 7 (Семи) календарних днів із дня, коли вони відбулися. Згідно п. 9.1 Кредитного договору, лист про вимогу про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання та дострокове повернення кредиту в будь-якому випадку вважається отриманим Позичальником після спливу семи днів з дня відправлення відповідного листа. Даних про те, що позичальник та іпотекодавці повідомляли іпотекодержателя про будь-які інші адреси для листування окрім тих на які направлялись повідомлення, в матеріалах справи відсутні. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереженняв іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»). У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17 зроблено висновок про те, що «законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені передати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно». У постанові від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц (провадження№ 14-112цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателяу спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса». Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у рішенні суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав, необхідно зазначати про визнання, зміну чи припинення таких прав. Тобто, скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за певною особою, у рішенні суду необхідно зазначати припинення права за цією особою, а не визнання права за іншою особою, як помилково вважає заявник. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Зважаючи на те, що позивач не заявляв вимогу про припинення за відповідачем права власності на спірне майно, а вимога про скасування запису про право власності не може бути задоволена, то створюються умови, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати два і більше процесів. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач поряд із вимогою про скасування рішення державного реєстратора повинен був заявити вимогу і про припинення речового права (права власності) за відповідачем, а не про скасування запису про право власності. Так, Верховний Суд в постанові № 501/1346/18 від 01.12.2021 зазначивши, що згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України). Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Враховуючи викладене доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, розглянуто позовну заяву у відповідності до норм матеріального права, прийнято обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи, тому підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не встановлено. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Богославця Олега Мирославовича залишити без задоволення. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку оскарженню безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 30 вересня 2022 року. Судді: В.Д.Фединяк Л.В.Василишин І.О.Максюта