Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/11495/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/11495/24 Суддя І інстанції - Тулянцева І.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу №4 у м. Дніпрі Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити пені дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: - визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_1 паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ; - зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник посилається на помилковість висновків суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. Вказує на те, що рішенням відповідача відмовлено у видачі паспорта у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, у зв`язку із ненаданням у повному обсязі документів та інформації, необхідної для оформлення та видачі паспорта. Разом з тим, судом встановлено подання позивачем усього переліку документів, необхідних для оформлення та видачі паспорта встановленого зразка, а відтак, відмова відповідача у видачі паспорта у формі книжечки є протиправною. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області просило відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20.05.2019 року отримала паспорт громадянина України у вигляді ID-картки № НОМЕР_1 , код органу, що видав паспорт НОМЕР_2 , термін дії до 20.05.2029. При оформленні паспорта громадянина України в вигляді ID-картки позивачу присвоєно унікальний номер запису в реєстрі № 19590824-04107. 14.02.2024 року позивач звернулась до Відділу №4 у м. Дніпрі Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила обміняти оформлену на її ім`я непридатну до використання ID-картку до закінчення строку її дії на паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ. У заяві позивач також зазначила, що оформлення на її ім`я ID-картки не відповідало її внутрішній волі, волевиявленню та релігійним поглядам. Листом від 05.03.2024 року за № П-10/6/1217-24/1217/3199-24 Відділ №4 у м. Дніпрі Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомило позивачку, що згідно пункту 1 розділу IV Тимчасового порядку для оформлення паспорта громадянина України у зв`язку із непридатністю для користування заявник подає: паспорт, що підлягає обміну; рішення суду; заяву; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у раз обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або opигiнал документа про звільнення від його сплати. 14.02.2024 року позивач звернулась до Відділу № 4 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області з питання оформлення паспорта громадянина Україні зразка 1994 року у зв`язку із непридатністю для користування паспорта у вигляді ID-картки, але перелік документів, який передбачено пунктом 1 розділу IV Тимчасового порядку для оформлення паспорта громадянина України у зв`язку із непридатністю для користування, не надала. Отже, за відсутності відповідного рішення суду та документів, передбачених пунктом 1 розділу IV Тимчасового порядку, на сьогодні у Відділу № 4 у місті Дніпрі ГУДМС у Дніпропетровській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року. Не погодившись з відмовою відповідача видати паспорт громадянина України у формі книжечки, позивач звернулась до суду з цим позовом. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Так, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус`визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи. Відповідно до пп. «а» п. 1 ч. 1ст. 13 вказаного Закону документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України. Статтею 14 Закону передбачено, що документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Таким чином законом чітко визначено право особи громадянина України, на отримання паспорта громадянина України як у формі книжечки, так і у формі картки. Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (Положення №2503-ХІІ) Пунктом 12 Положення № 2503-XII передбачено, що видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина. Згідно з п. 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування. Відповідно до п. 17 Положення № 2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм. Для обміну паспорта у зв`язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини. Для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування (п. 18 Положення № 2503-XII) Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (Тимчасовий порядок №456). Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України»(п. 2 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456). Розділом IV Тимчасового порядку № 456 врегульовано порядок обміну паспорта. Пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 визначено, що обмін паспорта здійснюється в разі: - зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; - установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); - непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа. Згідно п. 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 для обміну паспорта заявник подає: -заяву; - рішення суду; - паспорт, що підлягає обміну; - дві (три у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; - платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; - документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; - довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); - посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). Так, Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 під час розгляду адміністративної справи №260/99/19 вказав, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. Як встановлено судом, подана позивачем заява за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням №2503-XII. При цьому, позивачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не наведено доказів наявності правових підстав для заміни паспорта у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Крім того, із матеріалів справи встановлено, що позивачем було подано заяву-анкету для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, в результаті чого останню було документовано паспортом громадянина України у вигаляді пластикової картки типу ID-1 №003369318 від 20.05.2019 року. А отже, позивачем було надано згоду на внесення стосовно неї інформації до Єдиного державного демографічного реєстру внаслідок чого її було документовано паспортом громадянина України у формі картки, що містять безконтактний електронний носій. Вищезазначені документи видані позивачу на підставі особистого звернення, з наданням згоди на обробку її персональних та конфіденційних даних. Доказів того, що позивач не мала наміру оформлювати паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій та, відповідно, не давала згоду на оформлення такого документу, матеріали справи не містять. Наслідком звернення позивача про внесення інформації до Реєстру про неї є присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР) № 1959082404107, який є незмінним. Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд у справах № 160/1/21 (постанова від 21 грудня 2022 року), №380/5977/21 (постанова від 08 червня 2023 року) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв`язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України). Крім того, відповідно до пунктів 5-8 частини 2 статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду. Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом. Статтею 4 Закону 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Статтею 10 Закону 5492-VI врегульовано порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частини 1 якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону). Судом встановлено, що паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був виданий позивачеві, оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення останнього, тобто позивач надав згоду на обробку його персональних даних. Водночас, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру. Суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач до суду не надав, отже правових підстав для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних немає. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 380/6916/20. Позивачем не наведено обґрунтованих підстав вважати, що її персональні дані обробляються з порушенням законодавства України. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у відповідача не було підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки). В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В повному обсязі постанова складена 05 листопада 2024 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя А.О. Коршун