Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/2127/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2024 року справа №200/2127/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі № 200/2127/24 (головуючий І інстанції Ушенко С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення від 04.03.2024 №1637/03-16 щодо відмови у призначенні і виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 26.02.2024; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 26.02.2024. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у задоволені позову відмовлено. Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до статті 15 Закону № 1788-ХІІ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом. Частиною другою статті 83 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання відповідної заяви з усіма необхідними документами. Аналізуючи вказані норми законодавства, можна дійти висновку, що законодавцем встановлено право особи, що має одночасно на різні види пенсії, на одну пенсію за її вибором. Таким чином, маючи право на різні державні пенсії, позивач у відповідності до вимог чинного законодавства звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення іншого виду пенсії, до якої він надав необхідний пакет документів, однак ГУ ПФУ відмовило позивачу у переведенні на інший вид пенсії. Так, частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-IV. Однак якщо має місце призначення іншої пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком). Отже, враховуючи, що позивачу первинно було призначено пенсію відповідно до Закону № 796-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а призначення пенсії відповідно до Закону № 1058-IV є призначенням вперше. Скаржник вважає, що вирішуючи цей спір, необхідно враховувати правову позицію Верховного Суду у постанові від 03.10.2018 у справі №428/450/17, згідно з якою якщо особі, якій до досягнення загального пенсійного віку була призначена та виплачувалась пенсія іншого виду і на підставі іншого Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV у зв`язку із досягненням такого віку пенсія повинна обраховуватись на підставі положень статті 40 Закону № 1058-IV як вперше призначена. Вказана правова позиція Верховного Суду підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.07.2018 у справі № 520/6808/17, від 18.01.2019 у справі № 577/5237/16-а, від 31.01.2019 у справі № 639/2751/17, від 10.04.2019 року у справі № 211/1898/17. Рішення Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 560/4589/21, на яке послався суд першої інстанції, стосується інших правовідносин, саме перерахунку пенсії державного службовця. Тому такі висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню в цій справі. Скаржник посилається на дискримінацію пенсіонерів, а саме суд зазначає, що пенсія за віком на загальних підставах (Закон № 1058- IV) і пенсія за віком на пільгових умовах (Закон № 796-ХП) є одним видом пенсії за Законом № 1058-IV. У цьому контексті варто звернути увагу на те, що пенсія за вислугу років за Законом № 1788-ХІІ (для робітників локомотивних бригад, суден, працівників експедицій, освіти, охорони здоров`я, спортсменам, артистам) розраховується, так само як і пенсія за віком, відповідно до положень Закону № 1058-IV. Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку, що при переході з пенсії за вислугу років (Закон № 1788-ХІІ) на пенсію за віком (Закон № 1058-IV) застосовується показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії згідно з приписами Закону № 1058-IV (постанова від 06.03.2018 у справі № 185/1474/17, від 02.04.2019 у справі №495/620/17, від 10.04.2019 у справі №211/1898/17, від 15.05.2019 у справі №504/503/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17. З урахуванням цього робітники локомотивних бригад, суден, працівники експедицій, освіти, охорони здоров`я, спортсмени та артисти знаходяться у привілейованому становищі, аніж потерпілі та ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС при наданні їм права на призначення пенсії за Законом № 1058-IV. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Від відповідача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін. В обґрунтування зазначено, зокрема, що позивачу було призначено пенсію за віком (робота під час ліквідації аварії ЧАЕС за списком № 1) з 20.07.2010 відповідно до пункту 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон № 796). Позивач звернувся із заявою про перерахунок «перехід на інший вид пенсії». Відповідно до вищезазначеного Головним управлінням Пенсійного фонду України Закарпатській області, яким опрацьовано заяву за принципом екстериторіальності, було винесено рішення про відмову від 04.03.2024 № 14230156985. Отже, належним відповідачем у справі є Головне управління Пенсійного фонду України Закарпатській області Також зазначає, що позивач вже є отримувачем пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 і за документами електронної пенсійної справи не має права на інший вид пенсії. Для обчислення пенсії позивачу враховується показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки (пункт 4.3. розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058), який з урахуванням індексацій відповідно до частини 2 статті 42 Закону № 1058 складає 7994,47 грн з 01.03.2024 (Додаток_Індексація 1 березня 2024_зп). Враховуючи вищезазначене були відсутні правові підстави для застосування показника середньої заробітної плати за 2024 рік (попередні 3 роки 2023-2021). Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України Закарпатській області, було винесено рішення про відмову в перерахунку пенсії від 04.03.2024 № 14230156985, у зв`язку з відсутністю правових підстав. Суд дійшов правильного висновку, що у спірних правовідносинах відсутній факт призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком на пільгових умовах, призначена відповідно до пункту 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ, є пенсією за віком зі зменшенням загального пенсійного віку, що унеможливлює призначення позивачу пенсії за віком на загальних підставах повторно у зв`язку з досягненням загального пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та, відповідно, не може бути застосований при обчисленні пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три останні роки, що передували зверненню із заявою, щодо розгляду якої виник спір. Відтак, досягнення позивачем передбаченого законом пенсійного віку не зумовлює виникнення у нього права на повторне призначення вже призначеної пенсії за віком. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 185/951/17. Тому, вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. З 20.07.2010 отримує пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII. 26.02.2024 позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення йому пенсії за віком на загальних підставах відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області. За результатами розгляду зазначеної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення від 04.03.2024 №1637/03-16 про відмову у перерахунку пенсії перехід з виду на вид, оскільки позивач вже отримує пенсію за віком згідно Закону України №796-12 (ст. 55, п. 1 (робота під час ліквідації аварії ЧАЕС за списком №1 з 20.07.2010)). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" і цього Закону. Законом України від 17.11.2005 № 3108-IV внесено зміни до ст.55 Закону № 796-XII, відповідно до яких призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Отже, виплата пенсії позивачу з травня 2006 року здійснювалася у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV. Положеннями частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV закріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до частини 1 статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Частиною 2 статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Приписи частини 3 статті 45 Закону №1058-IV визначають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії. Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі №21-612а14 та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 травня 2019 року у справі №314/272/17(2-а/314/33/2017), від 31 березня 2020 року у справі №348/1296/17, від 31 травня 2019 року у справі №185/746/17 (2-а/185/106/17). Позивач стверджує, що при зверненні із заявою до відповідача після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, він набув право не на переведення з одного виду пенсії на інший на підставі статті 45 Закону №1058-IV, а на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до приписів статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки за таким призначенням звернувся вперше. Судами встановлено, що позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача та з 20.07.2010 отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, яка призначена із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-XII. Суд вважає помилковим посилання позивача на те, що йому вперше призначено пенсію за віком, з огляду на те, що статтею 55 Закону №796-ХІІ для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій (пенсій за віком). Так, вид пенсії відповідає та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом №1058-IV. Оскільки заява позивача до Управління фактично стосувалась призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка вже була призначена, то вона не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №758/15262/16-а, від 15 серпня 2019 року у справі №488/629/14-а, від 31 березня 2020 року у справі №348/1296/17, від 18 червня 2020 року у справі №758/11515/16-а, від 18 червня 2020 року у справі №366/709/17, від 01 березня 2021 року у справі № 488/1409/16-а. Вказаний висновок не суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14 та від 29 листопада 2016 року у справі № 21-6331а15, які полягають в тому, що особі, якій до досягнення загального пенсійного віку була призначена та виплачувалась пенсія іншого виду і на підставі іншого Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV у зв`язку із досягненням такого віку вона (пенсія) має обраховуватися на підставі положень статті 40 Закону № 1058-ІV як вперше. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 06 грудня 2021 року справа № 185/951/17 (2-а/185/126/17), від 21 лютого 2020 року справа №185/1389/17(2-а/185/152/17), від 14 травня 2019 року справа №337/851/17(2а/337/81/2017), від 09 грудня 2019 року справа №127/17149/17, від 20 березня 2018 року у справі №336/368/16-а (2-а/336/59/16), від 03 квітня 2018 року у справі № 753/8128/16-а, від 24 квітня 2018 року у справі №185/1391/17 (2-а/185/153/17), від 06 грудня 2021 року у справі № 185/951/17, Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду у наведених скаржниках постановах є помилковим, оскільки обставини та підставі у цих рішеннях є відмінними від спірних правовідносин, а саме стосувались переведення особи з пенсії за вислугу років за Законом № 1788-ХІІ на пенсію за віком, відповідно до положень Закону № 1058-IV. Щодо аргументів позивача про дискримінаційний підхід до нього, колегія суддів зазначає наступне. За визначенням пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Слід відмітити, що згідно із усталеною практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11.06.2002). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013). Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004). Відповідно до статті 24 Конституції України, ст.ст. 2, 7 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 2, 26 Міжнародного пакту про громадські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 1, ст. 14 Протокол № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками. Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою. Повертаючись до матеріалів справи і доводів скарги, жодних обставин на підтвердження проявів дискримінації у ставленні до позивача, не встановлено. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі № 200/2127/24 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі № 200/2127/24 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 06 листопада 2024 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко І.Д. Компанієць