Постанова Харківський апеляційний суд № 642/2202/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 05 листопада 2024 року м. Харків справа №642/2202/24 провадження №22-ц/818/3711/24 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2024 року у складі судді Ольховського Є.Б.,- в с т а н о в и в: У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором № 0661115730/2 від 12.12.20 року в розмірі 105367,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. В іншій частині позов залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково та стягнути заборгованість у розмірі 11 410,00 грн, а в решті позовних вимог відмовити. Зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги. Тобто право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики. Також вказує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що строк користування кредитом 18 днів. Вказує, що відповідач не являється фахівцем в юридичних питаннях, не має відповідної освіти і при укладанні договору не звернула увагу на ці розбіжності, а якби і звернула, то не мала б належної фахової підготовки щоб оцінити всі ризики. Відповідач, виходячи з тексту договору, була впевнена що за користування кредитними коштами слід сплатити 2205 грн - при належному виконанні договору, або 4410 грн - при неналежному виконанні умов договору. Тобто розмір процентів 4410 грн - це найбільша сума, яку б повинна була сплатити відповідач при визначенні строку користування кредитом 18 днів. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідач свої зобов`язання за укладеним кредитним договором належним чином не виконав, наявна за вищевказаним кредитним договором заборгованість відповідачем до теперішнього часу у добровільному порядку не погашена, тому підлягає стягненню. Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 на підставі Заявки-анкети № 3407770 на умовах Пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики, що акцептована Відповідачем, шляхом підписання електронним підписом Відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України, було укладено Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0661115730/2 від 13.12.2020 року. Відповідно до умов викладених в Оферті, Пропозиція (Оферта), Акцепт оферти, Правила та Заявка-анкета становлять єдиний документ - Договір. Відповідно до умов Договору позики Позичальнику надано кредит в розмірі 7000,00 грн, строк користування кредитом - 18 днів, строк дії Договору - 3 роки, відсоткова ставка - 1,75 % за один день користування кредитом. Генерація і надсилання одноразового ідентифікатора, використаного для підписання Заявки і, відповідно, укладення Договору здійснюється наступним чином: клієнт на веб-сайті натискає відповідну кнопку для підписання заявки/договору, силами програмного забезпечення генерується одноразовий ідентифікатор ключа для підписання, доступу до якого працівники товариства не мають. Вказаний ключ автоматично через АРІ-сервіс надсилається на телефонний номер Клієнта, верифікований в його Особистому кабінеті. Пропозиція (Оферта) на отримання кредиту згідно Заявки-анкети підписаної Позичальником, електронним цифровим підписом (одноразовий ідентифкатор підписаного особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений Позичальником в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем (ТОВ «Інфінанс») було перераховано грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. Підписанням Акцепт оферти відповідач, також підтвердив, що він повністю ознайомився з усіма його умовами, в тому числі з Правилами та йому було надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Правилами надання коштів у позику, передбачено що Договір позики укладається в електронній формі та є електронним договором, підписання якого відбувається Позичальник у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». 11.02.2022 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №11.02.2022, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до Божників, у т.ч. Договору позики № 0661115730/2 від 12.12.2020 року. 10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Ценрт» відповідно до Договору про відступлення права вимоги №10-01/23, в тому числі і Договору позики № 0661115730/2 від 12.12.2020 року. Згідно з наданим розрахунком кредитна заборгованість відповідача станом на 08.03.2024 року складає 186952,50 грн, з яких: 7000 грн- заборгованість за тілом кредита, 179952,50 грн- заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, що передбачено умовами договору відступлення прав вимоги. Однак враховуючи принцип розумності, справедливості, співмірності і пропорційності, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 105367,50 грн, з яких: 7000 грн-заборгованість за тілом кредита, 98367,50 грн- заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги. В обґрунтування позову ТОВ «Коллект Ценрт» посилався на те, що між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 0661115730/2, шляхом підписання електронним підписом, відповідно до якого позичальнику надано кредит в розмірі 7000 грн, строк користування кредитом 18 днів, строк дії договору -3 роки, відсоткова ставка 1,75 за один день користування кредитом. ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит в строки, указані у договорі. 11.02.2022 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №11.02.22, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до Божників, у т.ч. Договору про надання фінансового кредиту № 0661115730/2 від 12.12.2020 року. ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Ценрт» відповідно до Договору про відступлення права вимоги №10-01/23 від 10.01.23 року, в тому числі Договору про надання споживчого кредиту фінансового кредиту № 0661115730/2 від 12.12.2020 року. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за договором позики, укладеним в електронній формі. Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «ІНФІНАНС» перебувають в загальному доступі, опубліковані на сайті товариства. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до Довідки про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 28 грудня 2020 року отримала одноразовий ідентифікатор: 2n2n4d за допомогою якого підписано договір №0661115730/2 від 13 грудня 2020 року. Виходячи з вищевикладеного суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що договір укладений в електронній формі у спосіб, визначений законом, адже такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах. Своїм підписом на договорі відповідач підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19. Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18. Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20). Судом першої інстанції встановлено, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за договором №0661115730/2 від 13 грудня 2020 року не суперечить статті 514 ЦК України. Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що права позивача в цій частині є порушені та наявні підстави для стягнення з відповідача на його користь заборгованості. Судовим розглядом встановлено, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором порушила, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем. Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Судом першої інстанції досліджені наявні в матеріалах справи докази, згідно до яких встановлено, що представником відповідача безпідставно заперечується факт укладання ОСОБА_1 кредитного договору та не отримання нею на емітовану картку НОМЕР_1 кредитних коштів оскільки це спростовується як оригіналом електронного договору так і відповіддю з АТ «ПриватБанк», з якого вбачається, що ОСОБА_1 отримала 28.12.2020 року переказ у розмірі 7000 грн. Посилання представника апелянта на те, що відсотки нараховані поза межами строку кредитування, а тому стягненню не підлягають, адже за умовами договору кредитор ТОВ "Інфінанс" зобов`язався видати відповідачу кредит строком на 18 днів є безпідставними виходячи з наступного. Відповідно до умов Договору позики Позичальнику надано кредит в розмірі 7000,00 грн, строк користування кредитом - 18 днів, строк дії Договору - 3 роки, відсоткова ставка - 1,75 % за один день користування кредитом. Укладений між сторонами договір розрізняє строк користування кредитом (траншем), який становить 18 днів та строк дії Договору 36 міс (3 роки), кредитодацець мав право стягувати з позичальника відсотки за кожен день користування кредитом у розмірі 1,75% в межах дії договору. Таким чином доводи апелянта, що договір дійсний лише 18 днів суперечать фактичним обставинам справи та зводяться до довільного тлумачення умов договору №0661115730/2 від 13 грудня 2020 року на розсуд апелянта. Крім того, посилання представника апелянта на пропуск позивачем загальних строків давності, - не приймаються до уваги, оскільки договір укладений 13.12.2020 року, строк дії договору 3 року тобто до 13.12.2023 року, а з позовною заявою до суду Товариство звернулось у квітні 2024 року, тобто в межах вимог норм чинного законодавства. Щодо витрат на правову допомогу, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно до положень ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у розмірі 3028 грн. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Що стосується витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №02-01/2023 від 02.01.2023 року укладений з адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», заявка про надання юридичної допомоги №455, витяг з акту та платіжна інструкція від 15.03.2024 року про сплату послуги за надання правничої допомоги. Відповідно до положень частини 3 ст. 141 ЦПК України: при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ціною позову в даному випадку є кредит у розмірі 7000 грн, отже, з цього слідує висновок про те, що дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовів та клопотань у своїй більшості є подібними, оскільки не потребують проведення додаткових розрахунків. За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, обґрунтованою та пропорційною сумою витрат на правову допомогу, яка була надана у даній справі є 3000 грн. Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення складено 06 листопада 2024 року