Постанова 4803 № 932/2816/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8807/24 Справа № 932/2816/24 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2024 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.06.2021 року вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . За цією адресою КП «Дніпроводоканал» ДМР надаються послуги з централізованого водопостачання і водовідведення. На початку лютого 2024 року на адресу цієї квартири від відповідача надійшло повідомлення про відключення від водопостачання у разі несплати боргу, який відповідно до даних особового кабінету Приват 24 становить 56 492,01 грн. та основна частина якого утворилась до набуття позивачем у власність квартири. Під час придбання квартири її відчужувач зобов`язався сплатити заборгованість з усіх комунальних послуг. В квартирі вже був встановлений лічильник обліку води, проте його покази КП «Дніпроводоканал» ДМР не приймались і не приймаються через наявну заборгованість, а нарахування продовжують здійснюватися відповідно до кількості зареєстрованих осіб. Через таку позицію відповідача позивачем не здійснювалась оплата за отримані послуги з водопостачання і водовідведення, очікуючи, що КП «Дніпроводоканал» ДМР має звернутися до суду із заявою про стягнення з позивача заборгованості і при судовому розгляді буде встановлено неправомірність вимоги щодо сплати заборгованості попередніх власників. Після отримання повідомлення наприкінці січня 2024 року про відключення квартири від водопостачання, вона письмово звернулась на адресу відповідача із заявою про виключення з загальної суми заборгованості боргу попередніх власників квартири та надання розрахунку заборгованості за період з 29.06.2021року по день звернення. На таку заяву КП «Дніпроводоканал» ДМР надано відповідь, якою для проведення звірки і опломбування лічильника рекомендовано звернутися до ТОВ «ЄРЦ ЮТ». Щодо виключення боргу попередніх власників, зауважено, що саме позивач має його сплатити. 06 березня 2024 року вона знову звернулась на адресу КП «Дніпроводоканал» ДМР із повторними заявами про надання розрахунку заборгованості для сплати заборгованості за період з 29.06.2021 року по 06.03.2024 року та повідомленням про те, що оплату наданих послуг має намір сплачувати за показами встановленого лічильника. Відповіді на ці звернення надано не було, але 31 березня 2024 року в поштовому ящику був знайдений акт від 29.03.2024 року щодо приладу обліку за підписом співробітника управління «Водозбут» КП «Дніпроводоканал» ДМР, з датою та адресою, але не заповнений, жодних телефонних дзвінків або інших повідомлень про складання такого акту від відповідача не надходило. Вважала такі дії відповідача незаконними та просила зобов`язати Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради виключити з обліку по особовому рахунку, який оформлено за квартирою АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 заборгованість попередніх власників за період до 29.06.2021 року та стягнути судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги та зобов`язати відповідача виключити заборгованість попередніх власників квартири, а також стягнути витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн. та 1 816,80 грн. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема наголошує, що вона зверталась до відповідача за переоформленням особового рахунку після покупки квартири та взяттям на облік лічильника, однак останній відмовив їй у зв`язку із наявністю заборгованості. Доказів зазначеного вона не може надати, оскільки спілкування із відповідачем відбувалось в усній формі. Також звертає увагу, що лист Міністерства з питань житлово-комунальних послуг має рекомендаційний характер та було складено 17 років тому. Вважає, що зазначення в договорі купівлі-продажу квартири відомостей про те, що вона передається без будь-яких прав та претензій третіх осіб, не передбачає її згоди на визнання заборгованості за житлово-комунальні послуги та виникнення обов`язку по їх оплаті. Крім того, споживачі комунальних послуг зобов`язані оплатити такі послуги тільки у разі фактичного користування. Зазначає, що вона як покупець квартири не повинна оплачувати борги попередніх власників за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, а тому вибрала належний спосіб захисту своїх прав. КП «Дніпроводоканал» надано заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких вони просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки особовий рахунок відкритий КП «Дніпроводоканал» є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій підприємства, списання, переведення чи розподіл з цього рахунку будь-яких сум є право а не обов`язком водоканалу. Також зауважує, що при оформленні купівлі-продажу квартири сторони такого договору повинні були урегулювати питання щодо перевірки та погашення заборгованості за комунальні послуги, а потім переоформити особовий рахунок на нового власника, що у 2021 році не було зроблено. Особовий рахунок було переоформлено на ОСОБА_1 та прийнято на облік лічильник холодної води у квітні 2024 року. В судове засідання з`явилась ОСОБА_1 . Представник КП «Дніпроводоканал» про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про отримання повістки в електронному суді. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.06.2021 року ОСОБА_1 купила у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . За цією адресою КП «Дніпроводоканал» ДМР надаються послуги з централізованого водопостачання і водовідведення. Згідно електронної бази даних КП «Дніпроводоканал» по особовому рахунку № НОМЕР_1 здійснюються нарахування за адресою АДРЕСА_2 , та заборгованість за яким станом на 01.02.2024 року становить 56071,32 грн. У зв`язку із цим позивач отримала попередження про обмеження (припинення) надання їй послуг централізованого водопостачання та водовідведення у разі не оплати зазначеного боргу. Також матеріали справи містять довідки про склад сім*ї, які зареєстровані у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_2 , зокрема довідку №986/5, відповідно до якої ОСОБА_2 та інші члени йог сім*ї були зняті з реєстрації в квартирі 06.10.2023 року та довідку №1361, в якій зазначено, що ОСОБА_1 є власником з 06.10.2023 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, який не передбачено законом. Також наголошував, що припинення договірних відносин та зміна персоніфікованих даних про споживача за особовим рахунком по об`єкту надання послуг, відбувається у передбаченому законом порядку. Права позивача за наведеними обставинами та долученими доказами не порушено, а тому таке право не підлягає захисту в судовому порядку та повинно було бути реалізовано позивачем у досудовому порядку у відповідності із вимогами законодавства. Такий висновок не відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних права та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна. Проте новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна. Отже, діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604 св 20), від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 312/44/20 (провадження № 61-13033 св 20). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким позивачка стала власником квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника. Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження. У справі, яка переглядається, позивач не вчиняла правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг з надання централізованого водопостачання та водовідведення попередніх власників вказаної квартири. На неї не може бути покладено обов`язок зі сплати вказаної заборгованості, нарахованої відповідачем попереднім власникам, тобто до набуття позивачем у власність квартири. Посилання суду на те, що попередній власник квартири у договорі купівлі-продажу зобов`язувався погасити заборгованість за комунальними платежами перед її продажем, не свідчить про факт такого погашення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Щодо вирішення питання про належний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції з урахуванням висновку Верховного Суду у справі №176/552/22 звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187 гс 18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364 цс 19); 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84 гс 20). З урахуванням фактичних обставин цієї справи, вимога ОСОБА_1 про зобов`язання КП «Дніпроводоканал» виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 заборгованість попередніх власників квартири за період до 29 червня 2021 року, є обґрунтованими та відповідають критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення таких вимог відновлює порушені права позивача та встановлює між сторонами правову визначеність, яка полягає у підтвердженні відсутності заборгованості позивача перед відповідачами до 12 жовтня 2021 року. Аналогічний правовий висновок щодо способу судового захисту у подібних справах викладено Верховним Судом у постановах від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 , від 26 січня 2022 року у справі № 201/11406/20. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, вирішуючи справу хоча і з іншим предметом позову, аніж у справі, яка переглядається, проте щодо подібного способу судового захисту, зазначила, що за умови визнання недійсною умови кредитного договору про плату за управління кредитом, є підстави задовольнити вимогу про зобов`язання банку перерахувати кредитну заборгованість позивача. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України), а її задоволення ефективно захистить позивача у спірних правовідносинах (пункт 54). У пункті 58 вказаної постанови зазначено, що задоволення вимоги боржника про зобов`язання кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір), може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу. Отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , вважаючи, що її права відповідачем не порушено, не звернувши уваги на те, що відповідач не визнав і активно заперечував щодо задоволення позову про виключення чужої заборгованості саме з особового рахунку позивача, а згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України (завдання та основні засади цивільного судочинства) захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За встановлених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн., та 1 816,80 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 3 028 грн. Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору як споживач,то судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави. Керуючись ст. ст. 368, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2024 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Зобов`язати Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради виключити з обліку по особовому рахунку, який зазначено за ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 заборгованість попередніх власників квартири за період до 29 червня 2021 року. Стягнути із Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 3 028 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень) . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 листопада 2024 року. Судді: