Постанова 4855 № 320/4053/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4053/22 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області №104850005110 від 16.02.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.02.2022 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 12.03.1987 року по 13.02.1993 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , досягнувши 60-річного віку, 08.02.2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням №104850005110 від 16.02.2022 року у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відмовлено. У рішенні вказано, що вік заявника на дату звернення становить 60 років, необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 29 років. Страховий стаж позивача становить 27 років 3 місяці 27 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.03.1987 року по 13.02.1993 року відповідно до трудової книжки, оскільки розбіжність між датою прийняття та датою наказу про прийняття на роботу більше місяця. У довідках від 14.12.2021 року №04-03/348, №04-03/349, №04-03/350, №04-03/351, виданих Яготинським міським трудовим архівом, по батькові зазначено не повністю. Роз`яснено, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 12.03.1987 року по 13.02.1993 року необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи з посланням на первинні документи. Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, вважаючи її неправомірною, а свої права - порушеними, звернулась з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №1058-IV). Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV). У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року, зокрема, у статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-ХІІ, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Так, Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Згідно з пунктом 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637). Згідно абзаців 1, 2, 4 пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада: характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. З аналізу вищезазначених правових норм висновується, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 року №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно з пунктом 2.1 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій». Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З аналізу вказаних норм висновується, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків. Трудова книжка колгоспника № НОМЕР_1 від 12.03.1987 року, видана ОСОБА_1 , містить такі записи: №1 від 12.03.1987 року - «Зарахований в колгосп ім. Комінтерна на роботу та в члени колгоспу інжен.-електриком», підстава - протокол №16 від 09.09.1986 року; №2 від 14.02.1993 року - «Рішенням загальних зборів колгоспників перейменовано колгосп ім. Комінтрену в Супоївське колективне с/г підприємство», підстава - рішення загальних зборів від 11.02.1993 року. На сторінці 19 трудової книжки зазначено відомості щодо участі в колективному господарстві:1986 рік - 103 з 270 виходів трудового мінімуму; 1987 рік - 312 з 270 виходів трудового мінімуму; 1988 рік - 302 з 270 виходів трудового мінімуму; 1989 рік - 310 з 270 виходів трудового мінімуму; 1990 рік - 311 з 270 виходів трудового мінімуму; 1991 рік - 304 з 270 виходів трудового мінімуму; 1992 рік - 313 з 270 виходів трудового мінімуму; 1993 рік - 310 з 270 виходів трудового мінімуму. З наявних у матеріалах справи архівних довідок від 14.12.2021 року №04-03/348, №04-03/349, №04-03/350, №04-03/351, отриманих з архівного фонду №69 Дочірнього підприємства «Колос», вбачається, що ОСОБА_1 у 1987 - 1993 роках працював та отримував зарплату, розмір якої наведено помісячно. До того ж, загальна сума людино-днів та виплаченої заробітної плати, що наведені у довідках, відповідають записам трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 12.03.1987 року. Зазначення щодо позивача неповного імені, прізвища та по-батькові « ОСОБА_1 » або « ОСОБА_1 .» не перешкоджає ідентифікації особи. Таким чином, записи трудової книжки містять всю інформацію про роботу позивача у спірний період. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що неточності або несвоєчасність записів наказів належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанов від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 року у справі №159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807). Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що в силу постанови Кабінету Міністрів №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. В постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, в постанові від 11.11.2020 року у справі №677/831/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92787211) Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Таким чином, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. Отже, відповідач наділений відповідно до Закону повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів, зробити відповідні запити, витребувати необхідні підтверджуючі документи. Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ним вчинялися дії з метою з`ясування відповідності записів про роботу позивача у спірний період з метою усунення сумнівів щодо дійсності цього факту, зокрема, шляхом направлення запитів до колишнього роботодавця позивача або архівних установ задля перевірки обґрунтованості відповідних записів. Зважаючи на зазначене, записи у трудовій книжці разом з отриманими архівними довідками не викликають сумнівів щодо роботи позивача у спірний період з 12.03.1987 по 13.02.1993, а тому вказаний період відповідач був зобов`язаний зарахувати до стажу позивача. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що для належного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області №104850005110 від 16.02.2022 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком. Водночас, задоволенню не підлягає сформульована позивачем вимога щодо «визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, викладених в рішенні», оскільки права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення порушуються саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області №104850005110 від 16.02.2022 року, а не діями як помилково зазначає позивач, відтак належним способом відновлення порушених прав є визнання зазначеного рішення судом протиправним та його скасування. Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 12.03.1987 року по 13.02.1993 року, колегія суддів зазначає таке. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №826/4418/14). При цьому, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, які мають виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень законодавцем. Відтак, позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають. Разом з тим, суд першої інстанції, керуючись ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії належить задовольнити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву від 08.02.2022 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 12.03.1987 року по 13.02.1993 року. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.