Постанова Київський апеляційний суд № 755/6825/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 755/6825/23 провадження № 22-ц/824/1313/2024 15 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т.І. при секретарі Халепчук Д. С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Експортно-кредитне агентство» про визнання постанови суду юридичним фактом та стягнення вихідної допомоги (матеріальної компенсації), за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року в складі судді Ул`яновської О. В., встановив: 25.05.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Експортно-кредитне агентство» (далі - ПрАТ «Експортно-кредитне агентство»), в якому просила суд визнати постанову Київського апеляційного суду по справі №755/14094/21 від 04 травня 2023 року достатнім та допустимим юридичним фактом, що свідчить про право на стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги (матеріальної компенсації) у розмірі 1 328 643 грн 02 коп. Стягнути з ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги (матеріальної компенсації) у розмірі 1 328 643 грн 02 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» було укладено Трудовий договір №2. Відповідно до пунктів 2.2., 2.3, 9.7 Трудового договору №2 працівник з дати укладення та підписання цього трудового договору приймається на посаду головного бухгалтера Приватного акціонерного товариства «Експортно-кредитне агентство» та є його посадовою особою, яка правомочна здійснювати юридично значимі дії , спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин Товариства, відповідно до покладених не неї Трудовим договором №2 обов`язків. Трудовий договір №2 набуває чинності з 25 лютого 2019 року та діє безстроково після завершення випробувального терміну, а саме , - з 25 березня 2019 року. Відносини сторін, не передбачені цим Трудовим договором №2, регламентуються чинним законодавством України. За нормами пункту 7. 2 Трудового договору №2: «Цей Трудовий договір припиняє свою дію лише у випадках: «7.2.1. Письмової згоди Сторін. 7.2.2. З ініціативи Товариства у випадках оголошення про ліквідацію Товариства у зв`язку з банкрутством на підставі рішення суду. 7.2.3. З ініціативи Працівника. 7.2.4. Призову або вступу Працівника на військову службу, направлену на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за Працівником зберігається місце роботи, посада. 7.2.5. Переведення Працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або переходу на виборну посаду. 7.2.6. Подання заяви Працівника у зв`язку з виходом Працівника на пенсію». Позивача з 09 квітня 2019 року було переведено на посаду начальника управління обліку і звітності - головного бухгалтера ПрАТ «Експортно-кредитне агентство», відповідно до наказу №11 від 09.04.2019. Згідно п 7. 3 Трудового договору №2: «Зміни, пов`язані з зміною назви посади працівника не є підставою для припинення та розірвання цього трудового договору». Наказом №35 від 01.07.2019 затверджено штатний розклад Товариства, відповідно до якого посадовий оклад начальника управління обліку і звітності - головного бухгалтера збільшено з 21 000 грн до 38 000 грн. 21.05.2021 ОСОБА_1 отримала повідомлення про зміну істотних умов праці, у змісті якого відсутнє попередження про припинення (розірвання) Трудового договору №2. Згідно пункту 7.4 Трудового договору №2: «Про своє бажання достроково розірвати цей Трудовий договір Сторони повинні попередити одна одну письмово не пізніше, ніж за два місяці до бажаної дати розірвання цього Трудового договору в письмовій формі». У період з 21 травня 2021 року позивач не надавала відповідачу письмового попередження про своє бажання достроково розірвати Трудовий договір №2. Відповідачем 21.07.2021 видано наказ №55-К «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління обліку і звітності - головного бухгалтера ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці з 21 липня 2021 року на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України. Постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року (справа №755/14094/21) рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоотриманої заробітної плати і премії, відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. Відповідно до пункту 9.10 Трудового договору №2 будь-які вимоги, не передбачені пунктом 7.2 цього Трудового договору, але пов`язані з розірванням цього Трудового договору з Працівником з боку Товариства або виборного органу первинної профспілкової організації (профспілковим представником) без письмової згоди Працівника ( в т. ч. у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізації, не допуску до робочого місця в Товаристві або до виконання своїх посадових обов`язків, скорочення чисельності або штату працівників Товариства тощо), - мають бути матеріально компенсовані Працівнику в сумі вихідної допомоги, що дорівнює сумі трьохрічних посадових окладів Працівника. Зазначена вихідна допомога ( матеріальна компенсація) пов`язана з припиненням повноважень Працівника, є прямими витратами на оплату праці Товариства, не зважаючи на показники та процедури затвердження фінансового стану Товариства. У період з 21 травня 2021 року по дату звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 не надавала згоди на відмову від положень пункту 9.10 Трудового договору №2. Позивач вважала, що вона має право на стягнення суми вихідної допомоги (матеріальної компенсації) відповідно до пункту 7.2 Трудового договору №2. Юридичним фактом, що свідчить про таке право, вважає висновки Київського апеляційного суду, викладені в постанові від 04 травня 2023 року (справа №755/14094/21), про те, що : «Припинення трудового договору за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Тобто, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір припиняється за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України»; «Тобто в ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, було реорганізовано управління обліку і звітності (в якому працювала позивач начальником управління - головним бухгалтером) та перетворено його у відділ бухгалтерського обліку і звітності, який входить до складу управління фінансів. Таким чином, змінилися істотні умови праці, які полягали у зміні розміру оплати праці та зменшенні посадових обов`язків позивача. Відповідно до положень ст. 64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Враховуючи викладене, колегія суддів визнала неспроможними і відхилила доводи позивачки про відсутність змін в організації праці, оскільки відбулася реорганізація управління, в якому працювала позивач на посаді начальника управління - головного бухгалтера. Висновок районного суду, що у відповідача на час повідомлення про зміну істотних умов праці і звільнення позивачки не відбулось змін в організації праці відносно посади головного бухгалтера є таким, що суперечить наявним у справі доказам, зокрема, підтвердженому штатним розписом факту реорганізації управління обліку і звітності шляхом перетворення у відділ бухгалтерського обліку і звітності з введенням його до складу управління фінансів та скороченням працівників». Оскільки виключні умови пункту 7. 2 щодо припинення Трудового договору №2 не передбачають звільнення позивача та припинення його повноважень як працівника відповідача через реорганізацію управління, в якому працювала позивач, тому постанова Київського апеляційного суду є достатнім та допустимим юридичним фактом, що свідчить про право на стягнення на користь позивача вихідної допомоги (матеріальної компенсації). Окрім того, в мотивувальній частині постанови Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року також зазначено фактичні ознаки мобінгу позивача у формі нерівної оплати за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації. Виключні умови пункту 7.2 щодо припинення Трудового договору №2 не передбачають звільнення позивача та припинення його повноважень як працівника через мобінг. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 22.12.2023 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року з урахуванням ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 08 січня 2024 про виправлення описки, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що справу розглянуто неповноважним складом суду. Вважає, що відсутність протоколу автоматизованого розподілу справи №755/6825/23 щодо судді Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., відсутність ухвали щодо результатів розгляду заяви позивача від 09 серпня 2023 року про відвід судді Бабич Н.Д. від розгляду справи з єдиним унікальним номером справи №755/6825/23, свідчить про те, що суддя Святошинського районного суду м. Києва не була призначена судом у справі №755/6825/23 згідно протоколу автоматизованого розподілу справи, а тому не могла відкрити загальне позовне провадження та брати самовідвід у справі № №755/6825/23, остання втрутилась в правосуддя у справі, що суперечить основним принципам судочинства. Суддю Святошинського районного суду м. Києва Ул`яновську О. В. визначено суддею на підставі Звіту про повторний автоматизований розподіл справи між суддями за відсутності в матеріалах справи первинного протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями у період з 22 червня 2023 рок у по 14 серпня 2023 року. Остання не мала правових підстав посилатися на самовідвід судді Бабич Н. Д. Вважає, що суд першої інстанції проігнорував заперечення позивача щодо відсутності належних доказів на підтвердження здійснення права самопредставництва ПрАТ «Експортно-кредитне агентство». Судом першої інстанції: не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не правильно визначено предмет доказування та не з`ясовано обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення; використано не допустимі засоби доказування та допущено необґрунтовані відмови в задоволенні низки клопотань апелянта, в т. ч. у дослідженні доказів та винесення окремої ухвали; обставини, що мають значення для справи та які суд вважав встановленими, - не доведено достатніми, достовірними, прийнятними та не суперечливими доказами; зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи; не правильно та не допустимо застосовано норми матеріального та процесуального права при застосуванні законів, які поширюються на відповідні правовідносини та які підлягали застосуванню. 26.02.2024 представник ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» - Боровченко Б. Ю. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Святошинського районного суду від 23 листопада 2023 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Витрати зі сплати судового збору, у тому числі понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції та інші судові витрати покласти на позивача. Вважає, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року є законним, обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. Викладені в апеляційній скарзі твердження і доводи є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Оскільки Київським апеляційним судом по справі №755/14094/21 не досліджувалися жодні докази та не встановлювалися обставини щодо права позивача на вихідну допомогу (матеріальну компенсацію) у розмірі 1 328 643,02 грн, та будь-які інші обставини, пов`язані із вихідною допомогою, то постанова цього суду від 04 травня 2023 року не може бути визнана достатнім та допустимим юридичним фактом, що свідчить про право на стягнення на користь позивача вихідної допомоги ( матеріальної компенсації) у вказаному розмірі. Зі змісту пункту 9.10 Трудового договору №2 від 25.02.2019 року вбачається, що матеріально компенсовані позивачу мають бути будь-які вимоги, не передбачені пунктом 7.2 Трудового договору №2 віл 25.02.2019, якщо вони пов`язані з розірванням цього трудового договору з боку відповідача без письмової згоди позивача. Виходячи з положень ст. 36 КЗпП України тільки п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачає випадки припинення трудового договору з підстав розірвання трудового договору з ініціативи працівника ( статті 38, 39), з ініціативи роботодавця ( статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу ( статті 45). Тоді як «відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці» розглядається як окрема самостійна підстава припинення трудового договору ( п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Стаття 36 КЗпП України передбачає припинення трудового договору з усіх підстав та у всіх випадках, передбачених законодавством про працю, тоді як термін «розірвання трудового договору» використовується законодавством про працю лише при припиненні трудових правовідносин одностороннім волевиявленням ( чи працівника чи роботодавця або осіб, які не є стороною трудового договору). А отже поняття «припинення трудового договору» за своїм змістом є ширше поняття, ніж поняття «розірвання трудового договору». Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року по справі №761/11887/15-ц, в якій зазначено наступне: «Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи, пов`язаною із зміною істотних умов праці, не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору». Оскільки відповідача не було ліквідовано, реорганізовано або перепрофільовано, посада позивача не підпадала під скорочення і відповідач не ініціював ( не вимагав) звільнення позивача, а також відповідач не ініціював, не вимагав розірвання Трудового договору № 2 від 25.02.2019, а лише виконав волевиявлення позивача викладене у Повідомленні позивача від 21.07.2021 та виконав положення пункту 9.7. Трудового договору № 2 від 25.02.2019, яким передбачено, що відносини сторін, не передбачені цим Трудовим договором, регламентуються чинним законодавством України, а згідно положень п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці є підставою припинення трудового договору. А отже, звільнення позивача на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України не підпадає під дію пункту 9.10. Трудового договору № 2 від 25.02.2019, оскільки припинення дії зазначеного трудового договору сталося не з підстави розірвання трудового договору з ініціативи відповідача, а з підстави відмови позивача від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, що означає, що у відповідача не виникає обов`язку по виплаті матеріальної компенсації. Наявні в матеріалах справи документи, що підтверджують можливість участі представників відповідача у справі за правилами самопредставництва юридичної особи відповідають переліку документів, визначених законодавством та правовій позиції Верховного Суду (викладеній у п. 18 та п.25 Ухвали Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі №303/4297/20 (провадження № 14-105цс21), а твердження позивача про наявність порушень в цій частині є такими, що не відповідають нормам законодавства та суперечить вказаній вище правовій позиції Верховного Суду щодо самопредставництва юридичної особи. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Також підтримала заяву від 25.02.2024 про постановлення окремої ухвали суду з метою усунення недоліків, пов`язаних з недотриманням суддями Святошинського районного суду міста Києва питання щодо відводу (самовідводу) відповідно до статті 36 ЦПК України. Представники ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» Бровченко Б.Ю., Нахратьян К. В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до ч. 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Судом встановлено, що 25 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» було укладено Трудовий договір №2, за змістом якого ОСОБА_1 приймається на посаду головного бухгалтера ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» та є посадовою особою товариства. Цей трудовий договір набуває чинності з 25 лютого 2019 року та діє безстроково після завершення місячного випробувального терміну, а саме з 25 березня 2019 року. Відповідно до пункту 7.2 Трудового договору №2 цей Трудовий договір припиняє свою дію лише у випадках: 7.2.1. Письмової згоди Сторін. 7.2.2. З ініціативи Товариства у випадках оголошення про ліквідацію Товариства у зв`язку з банкрутством на підставі рішення суду. 7.2.3. З ініціативи Працівника. 7.2.4. Призову або вступу Працівника на військову службу, направлену на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за Працівником зберігається місце роботи, посада. 7.2.5. Переведення Працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або переходу на виборну посаду. 7.2.6. Подання заяви Працівника у зв`язку з виходом Працівника на пенсію. 7.3 Зміни, пов`язані з зміною назви посади Працівника не є підставами для припинення та розірвання цього Трудового договору. 7.4. Про своє бажання достроково розірвати цей Трудовий договір Сторони повинні попередити одна одну письмово не пізніше, ніж за два місяці до бажаної дати розірвання цього Трудового договору в письмовій формі. Відповідно до п. 9. 10 Трудового договору №2 будь-які вимоги, не передбачені пунктом 7.2 цього Трудового договору, але пов`язані з розірванням цього Трудового договору з Працівником з боку Товариства або виборного органу первинної профспілкової організації (профспілковим представником) без письмової згоди Працівника ( в т. ч. у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізації, не допуску до робочого місця в Товаристві або до виконання своїх посадових обов`язків, скорочення чисельності або штату працівників Товариства тощо), - мають бути матеріально компенсовані Працівнику в сумі вихідної допомоги, що дорівнює сумі трьохрічних посадових окладів Працівника. Зазначена вихідна допомога ( матеріальна компенсація) пов`язана з припиненням повноважень Працівника, є прямими витратами на оплату праці Товариства, не зважаючи на показники та процедури затвердження фінансового стану Товариства. Судом встановлено, що наказом ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» №35 від 01 липня 2019 року відповідно до нової редакції штатного розпису призначено начальнику управління обліку і звітності - головному бухгалтеру ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» посадовий оклад в сумі 38 000 грн. Згідно зі штатним розписом, який введено в дію з 23 листопада 2020 року, в управлінні обліку і звітності залишилась посада начальника управління-головного бухгалтера з посадовим окладом 38 000 грн. За новим штатним розписом, який введений в дію з 22 липня 2021 року, до відділу бухгалтерського обліку і звітності входив головний бухгалтер з посадовим окладом 21 000 грн. 21 липня 2021 року ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» видано наказ №55-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 , начальника управління обліку і звітності - головного бухгалтера ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, звільнено 21 липня 2021 року на підставі пункту 6 частини 1 ст. 36 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі одного середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України. Постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року (справа №755/14094/21) рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоотриманої заробітної плати і премії, відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що припинення трудового договору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України надає їй право на отримання суми вихідної допомоги, передбаченої п. 9.10 Трудового договору №2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання постанови Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі №755/14094/21 достатнім та допустимим юридичним фактом, що свідчить про право на стягнення на користь позивача вихідної допомоги (матеріальної компенсації), суд першої інстанції виходив з того, що у вказаній справі предмет спору був інший порівняно з даною справою, обставини, які встановлювались в справі №755/14094/21 не утворюють преюдицію в даній справі. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вказаних позовних вимог з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2018 року в справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 20 квітня 2022 року в справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21), від 02 листопада 2021 року в справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20) зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №907/29/19 (провадження № 12-17гс20) вказано, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року в справі № 910/16898/19 сформульовано правовий висновок про те, що обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Зазначення в постанові Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в справі №755/14094/21 про те, що: «Припинення трудового договору за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Тобто, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір припиняється за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а також встановлення тієї обставини, що « Тобто в ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, було реорганізовано управління обліку і звітності (в якому працювала позивач начальником управління - головним бухгалтером) та перетворено його у відділ бухгалтерського обліку і звітності, який входить до складу управління фінансів. Таким чином, змінилися істотні умови праці, які полягали у зміні розміру оплати праці та зменшенні посадових обов`язків позивача. Відповідно до положень ст. 64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Враховуючи викладене, колегія суддів визнала неспроможними і відхилила доводи позивачки про відсутність змін в організації праці, оскільки відбулася реорганізація управління, в якому працювала позивач на посаді начальника управління - головного бухгалтера. Висновок районного суду, що у відповідача на час повідомлення про зміну істотних умов праці і звільнення позивачки не відбулось змін в організації праці відносно посади головного бухгалтера є таким, що суперечить наявним у справі доказам, зокрема, підтвердженому штатним розписом факту реорганізації управління обліку і звітності шляхом перетворення у відділ бухгалтерського обліку і звітності з введенням його до складу управління фінансів та скороченням працівників» не є юридичним фактом, що свідчить про право ОСОБА_1 на стягнення вихідної допомоги ( матеріальної компенсації), оскільки вказаним судовим рішенням цей факт не встановлювався, а обставини, які підлягають встановленню в даній справі є іншими. Правова оцінка обставин припинення трудових відносин з позивачем немає преюдиційного значення при розгляді даної справи, судовим рішенням в справі №755/14094/21 не встановлювались обставини, які є обов`язковими для суду в цій справі. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення суми вихідної допомоги (матеріальної компенсації) у розмірі 1 328 643 грн 02 коп., суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 5.1 трудового договору №2 від 25.02.2019 за виконання зобов`язань, передбачених цим трудовим договором, працівнику встановлено посадовий оклад у розмірі 21 000 грн щомісяця. Крім того, 26.11.2020 наказом відповідача №87 скасовано наказ №35 від 01.07.2019 з моменту його складання. Судом встановлено, що ПрАТ «Експортно-кредитне агентство» не було ліквідовано або перепрофільовано, посада позивача не підпадала під скорочення, ініціативи роботодавця у звільненні працівника не було, відповідач не вимагав та не ініціював розірвання трудового договору, позивач в добровільному порядку повідомила про своє бажання припинити трудові відносини з відповідачем. Звільнення позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не підпадає під дію п. 9.10 трудового договору щодо виплати матеріальної компенсації, оскільки припинення дії трудового договору сталося не з підстави розірвання трудового договору з ініціативи відповідача, а з підстави відмови позивача від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, що виключає обов`язок роботодавця з виплати матеріальної компенсації. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова відпродовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 травня 2020 року (справа № 761/11887/15-ц) висловив такий висновок: "Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору". Судом встановлено, що підставою припинення трудових відносин між сторонами слугувало те, що ОСОБА_1 відмовилась від продовження роботи у відповідача внаслідок зміни істотних умов праці, пункт 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказана підстава припинення трудового договору не передбачена пунктом 7.2 Трудового договору №2, оскільки не є припиненням трудового договору, зокрема, з письмової згоди сторін, з ініціативи відповідача у випадках оголошення про ліквідацію Товариства у зв`язку з банкрутством на підставі рішення суду, ні з ініціативи працівника. Пунктом 9.10 Трудового договору №2 сторони погодили, що будь-які вимоги, не передбачені пунктом 7.2 цього Трудового договору, але пов`язані з розірванням цього Трудового договору з Працівником з боку Товариства або виборного органу первинної профспілкової організації (профспілковим представником) без письмової згоди Працівника ( в т. ч. у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізації, не допуску до робочого місця в Товаристві або до виконання своїх посадових обов`язків, скорочення чисельності або штату працівників Товариства тощо), - мають бути матеріально компенсовані Працівнику в сумі вихідної допомоги, що дорівнює сумі трьохрічних посадових окладів Працівника. Зазначена вихідна допомога ( матеріальна компенсація) пов`язана з припиненням повноважень Працівника, є прямими витратами на оплату праці Товариства, не зважаючи на показники та процедури затвердження фінансового стану Товариства. Перелік випадків припинення трудового договору, який наводиться у пункті 9.10 трудового договору №2, не є остаточним, про що свідчить слово "тощо". З огляду на те, що припинення дії договору - це більш загальне поняття ніж розірвання договору, аналіз змісту вказаного пункту трудового договору не дозволяє визначити справжній його зміст. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17). Матеріали справи не містять доказів доведення до відома позивача дійсного змісту пункту 9.10 Трудового договору №2 при його укладенні з відповідачем, з огляду на твердження відповідача про обмеження її прав на отримання суми матеріальної допомоги в розмірі трьохрічних посадових окладів у випадку, якщо трудові відносини між сторонами будуть припинені на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. З огляду на викладене, а також те, що проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника, припинення трудового договору з позивачем на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця, колегія суддів дійшла висновку, що припинення трудових відносин з позивачем має бути матеріально компенсовані позивачу в сумі вихідної допомоги, що дорівнює сумі трьохрічних посадових окладів працівника, відповідно до п. 9.10 Трудового договору №2. При визначенні розміру такої допомоги в сумі 1 328 643 грн 02 коп. , апеляційний суд виходить з розміру посадового окладу позивача на момент її звільнення - 38 000 грн, який був визначений наказом ПрАТ «Експортно-кредитне агентство №35 від 01 липня 2019 року та визначений штатним розкладом, який введено в дію з 23 листопада 2020 року, а також факт отримання позивачем матеріальної допомоги при звільненні в сумі 39 356,98 грн (а.с. 59 т.1). Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми вихідної допомоги підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про відсутність у представників відповідача права на здійснення представництва інтернів відповідача у порядку самопредставництва юридичної особи спростовуються наданими документами, які відповідають положенням частини третьої статті 58 ЦПК України та є достатніми для висновку про наявність у зазначених представників прав на представництво інтересів ПрАТ «Експортно-кредитне агентство». Не заслуговують на увагу також доводи позивача щодо порушення процедури призначення голови правління ПрАТ «Експортно-кредитне агентство», оскільки виходять за межі компетенції суду цивільної юрисдикції та не входять до предмету розгляду справи про захист трудових прав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. Неповажним потрібно вважати склад суду у таких випадках: справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово. Склад суду, який розглядає справу, є повноважним лише в тому випадку, коли його створення відповідає вимогам закону, а також коли відсутні обставини, що унеможливлюють участь судді у справі. Доводи позивача про те, що справу розглянуто неповноважним складом суду є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Здійснення 29.06.2023 уповноваженою особою Святошинського районного суду м. Києва автоматизованого розподілу судової справи між суддями та визначення головуючою суддю Бабич Н.Д., присвоєння єдиного унікального номеру справи 759/12028/23, яка сформована автоматизованою системою автоматично, подальша зміна унікального номеру на 755/6825/23 та самовідвід судді Бабич Н.Д. не є обставинами, що свідчать про розгляд справи неповноважним складом суду. Справа була розглянута суддею Святошинського районного суду м. Києва У`ляновською О. В., яка була визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Святошинського районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали У частині першій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд вищої інстанції може постановити ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду (частина десята статті 262 ЦПК України). При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2018 року в справі № 761/32388/13-ц). Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Аналізуючи наведені ОСОБА_1 підстави для постановлення окремої ухвали, колегія суддів не встановила порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у справі. Таким чином у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали необхідно відмовити. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює і розподіл судових витрат. З огляду на скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги (матеріальної компенсації), з Приватного акціонерного товариства «Експортно-кредитне агентство» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 33 216,08 грн ( 13 286,43 грн + 19 929,65 грн). Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги (матеріальної компенсації) скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Експортно-кредитне агентство» на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги ( матеріальної компенсації) в розмірі 1 328 643 грн 02 коп. ( один мільйон триста двадцять вісім тисяч шістсот сорок три гривні дві копійки) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про постановлення окремої ухвали. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Експортно-кредитне агентство» в дохід держави судовий збір в сумі 33 216,08 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04.11.2024. Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук