Постанова 4854 № 420/35223/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35223/23 Перша інстанція: суддя Марин П.П. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: 18 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 року) у день виключення зі списків особового складу частини (18 березня 2018 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 19 квітня 2018 року по 30 листопада 2023 року; - зобов`язати 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 року) з 19 квітня 2018 року по 19 січня 2023 року. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він звільнений з військової служби 18 квітня 2018 року, однак повний розрахунок при звільненні з ним проведений 30.11.2023 року, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП. Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що вимога по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на його обґрунтування на вимоги ст. 117 Кодексу законів про працю України є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Крім того, відповідач зазначив, що право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року виникло у позивача на підставі судового рішення, яке було ухвалено вже після його звільнення. Як стверджував відповідач, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення. Оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 року) у день виключення зі списків особового складу частини (18 березня 2018 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 19 квітня 2018 року по 19 січня 2023 року; Зобов`язано 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 року) з 19 квітня 2018 року по 19 січня 2023 року у розмірі 158 161,93 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував доводи відповідача щодо непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців. Крім того, апелянт зазначив про необхідність застосування до присудженої суми принципу співмірності, з урахуванням розміру простроченої заборгованості, періоду затримки та інших фактичних обставин. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини. ОСОБА_1 у період з 08.12.2015 року по 18.04.2018 року проходив службу у Повітряному командуванні " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) . Відповідно до рішення Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 28.12.2019 року №350/147/1/4716 з 01.01.2020 року військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до 297 комендатури охорони та обслуговування. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 року у справі №420/3447/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними дії Повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 до 28.02.2018. Зобов`язано 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. 30 листопада 2023 року 297 комендатурою охорони та обслуговування Міністерства оборони України виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року у сумі 84 638,93 грн. Враховуючи, що відповідач провів остаточний розрахунок при звільненні з порушенням строків ст.116, 117 КЗпП, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781. Викладене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо помилковості застосування до спірних правовідносин ст.116, ст.117 КЗпП України. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 18.03.2018, а лише 30.11.2023, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні. Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальністі роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Щодо вірності обрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку, судова колегія зазначає наступне. Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судова колегія враховує, що відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 25.07.2024 у справі № 420/36/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 19.04.2018 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України). Щодо періоду по 18.07.2022 року, то під час розгляду справи суд першої інстанції вірно вирахував істотність частки заборгованості, у порівнянні із середнім заробітком, який підлягав виплаті позивачу при звільненні. Щодо періоду після 19 липня 2022 року, то суд першої інстанції вірно обрахував розмір середнього заробітку без застосування принципу співмірності, оскільки спірні правовідносини регулюються вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 25 грудня 2023 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В.Кравченко