Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/2139/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8792/24 Справа № 205/2139/23 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Ніколиної А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Мангушської селищної ради до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, - за апеляційною скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2024 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 01 березня 2024 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровськанадійшов позов Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Мангушської селищної ради до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, в якому позивач просив: - витребувати у відповідачів ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на користь власника земельної ділянки Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1423986600:03:000:0648, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на земельну ділянку із кадастровим номером 1423986600:03:000:0648, припинивши право оренди на вказану земельну ділянку; - стягнути із відповідачів судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 5 368,00 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2024 року у задоволенні позову Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Мангушської селищної ради до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди відмовлено. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2024 року стягнуто з Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 25707002, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Майдан Озерний, 32) на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (ЄДРПОУ 34550446, юридична адреса: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Семашка, буд. 15, к. 405) судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Заступник керівника Донецької обласної прокуратури у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2024 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 про затвердження проектної документації із надання у власність земельної ділянки, а наказ № 1153-СГ від 02.03.2020 року було прийнято відносно іншої особи. Державою ніколи не ухвалювалося рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0648, вона вибула з державної власності поза її волею. Спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду відповідачеві Дочірньому підприємству «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» строком на 10 років на підставі договору оренди землі № 102 від 21.04.2020 року (номер запису про інше речове право 38644357). АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надійшов відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивований тим, що припускаючи підробку наказу від 02.03.2020 №1153-сг щодо надання земельної ділянки відповідачу-1 апелянт посилається на недопустимі та недостовірні докази, оскільки копії наказу від 02.03.2020 №1153-сг щодо ОСОБА_2 отримані з порушенням порядку засвідчені не з оригіналу, а з копії. Відподвіач-1 отримав право власності на земельну ділянку на підставі документів, які видав уповноважений на те державний орган, та не мав підстав для сумнівів у законності отримання земельної ділянки. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про витребування земельної ділянки у відповідачів через те, що стороною позивача не було доведено факту вибуття землі з державної власності без волі уповноваженого державного органу з вірним застосуванням практики Верховного Суду щодо ст. 387 ч. 2 ст. 328 ЦК України. Витребування земельної ділянки буде порушувати принцип «належного урядування», оскільки земельна ділянка витребовується у власника через недотримання законодавства державним органом, а не набувачем, що не відповідає ст. 387, 388 ЦКУ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, станом на дату звернення прокурора до суду та до теперішнього часу земельна ділянка не перебуває у фактичному володінні відповідача-2, тому законні підстави для її витребування у відповідача-2 відсутні. В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ Представник прокуратури Донецької області Васильєв О.І. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Представник Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» адвокат Сірінюк О.М. просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлена про день та час розгляду справи (т.2 а.с.225), у судове засідання не з`явилась, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи: Так, матеріалами справи підтверджено, що листом № 55-25 ВИХ-23 від 04.01.2023 року Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до в.о. Мангушського селищного голови Маріупольського району Донецької області з повідомленням про представництво інтересів держави в особі Мангушської селищної ради та про звернення прокуратурою з позовною заявою до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки на користь власника (т. 1 а.с. 30-33). Згідно з листом Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області № 1.1/30/2023 від 09.01.2023 року заходи, спрямовані на звернення до суду з позовом про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки не вживалися, селищна рада не заперечує щодо представництва прокурором її інтересів у суді із позовом (т. 1 а.с. 34). Таким чином, на думку суду, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє. У ході судового розгляду встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1153-СГ від 02.03.2020 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1423986600:03:000:0648, площею 2,00 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області (т. 1 а.с. 17-18). Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. від 12.03.2020 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0648, площею 2,00 га зареєстровано за ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 14-15). Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1153-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Званівської сільської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області за межами населених пунктів (т. 1 а.с.16). 21.04.2020 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 102, за умовами якого ОСОБА_1 передала ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» в платне користування земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0648 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, строком на 10 років (т. 1 а.с.19-24). Сторонами також було підписано акт приймання-передачі до договору оренди землі № 107 (т. 1 а.с. 25). ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 104-105). Рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Іщук Н.Ф. від 10.10.2020 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 21.04.2020 року зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (номер запису про інше речове право 38644357) (т. 1 а.с.15). Відповідач ОСОБА_1 02.10.2019 року звернулася до Начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (т. 1 а.с. 48). Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4925-СГ від 02.10.2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 47). ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» 13.04.2022 року за вих. № 13-04/01 звернулося до ГУНП України та СБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв`язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та ін. розпорядча документація, відомості про що були внесені до ЄРДР за № 22022050000001220 (т. 1 а.с. 109-112). Так, матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року, зареєстровані під одним номером № 1153СГ, однак різного змісту. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, яка розташована території Званівської сільської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області за межами населених пунктів. На думку суду, наявність двох наказів під одним номером, датованих 02.03.2020 року з різними текстами, зокрема, про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки та відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, стосовно різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку. При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області щодо отримання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, відповідний дозвіл було надано. У наказі про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га зазначено кадастровий номер. Тобто, земельна ділянка була сформована і була об`єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 і ніщо не вказує на те, що зазначена земельна ділянка виділялася ще комусь. Представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилався на підроблення наказу № 1153-СГ від 02.03.2020 року, який стосується ОСОБА_1 , а також, посилаючись на надану ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копію наказу з аналогічними реквізитами, номером та датою (наказ № 1153-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»), стверджував, що цим наказом іншій особі відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га. Позивач вважає, що зміст наказу № 1153-СГ від 02.03.2020 року, фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, розташованої на території Званівської сільської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області за межами населених пунктів. При цьому доказів, які б давали підстави для встановлення даного факту суду надано не було, оскільки копія реєстраційної справи до матеріалів даної цивільної справи долучена не була. Відтак, наказ № 1153-СГ від 02.03.2020 року є офіційним документом, підроблення якого утворює об`єктивну сторону передбаченого ч. 1 ст. 358 КК Україникримінального правопорушення, а використання завідомо підробленого документа ч.ч. 1, 4 ст. 358 КК України. Оскільки відповідальність за підроблення документів передбачена положеннями КК України, то на підставі ч. 6 ст. 82 ЦПК Українидля суду, який розглядає дану справу, має бути наданий вирок суду в кримінальному провадженні, який є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вирок суду у кримінальному провадженні за фактом підроблення наказу № 1153-СГ від 02.03.2020 року прокурором не наданий, відтак, який з наказів є дійсним, а який недостовірним (тобто підробленим), з матеріалів справи не вбачається. Поземельна книга щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600030000648 містить відомості щодо ознайомлення ОСОБА_1 із записами в ній, а також про право власності ОСОБА_1 та про право ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча» на оренду земельної ділянки (т. 1 а.с. 171-220). Оскільки факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується, відтак, підлягає доказуванню неправомірність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, що стороною позивача виконано не було, а тому підстави для задоволення позовної вимоги про витребування відповідачів по справі земельної ділянки, припинивши право оренди, відсутні. Позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідними від задоволення вимог про витребування земельної ділянки, а тому суд, враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про витребування від ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» земельної ділянки відмовлено, підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію права оренди відсутні. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 1423986600:03:000:0648, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . При цьому, посилання позивача на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0648 за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тобто не доведені належними, допустимими та достовірними доказами. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. 27 травня 2021року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин. Відповідно до пункту 58 вищевказаного Закону розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України-ЗК України був доповнений пунктом 24, яким визначається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких визначений законом. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (пункт 24 розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України). Тож, внаслідок набрання чинності вказаним Законом землі державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області за межами населених пунктів змінили свою власність з державної на комунальну. Та, Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області на час вирішення спору судом має право вимоги щодо земельної ділянки, загальною площею 2,0000 га із кадастровим номером1423986600:03:000:0648 . Стосовно звернення прокурора з позовом у цій справі, апеляційний суд враховує наступне. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005року, заява № 61517/00, пункт 27). Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді. З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати. Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8). Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України). Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів. Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 ЗК України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України. Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території громади, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19). Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Апеляційним судом встановлено, що листом № 55-25 ВИХ-23 від 04.01.2023 року Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до в.о. Мангушського селищного голови Маріупольського району Донецької області з повідомленням про представництво інтересів держави в особі Мангушської селищної ради та про звернення прокуратурою з позовною заявою до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки на користь власника (т. 1 а.с. 30-33). Згідно з листом Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області № 1.1/30/2023 від 09.01.2023 року заходи, спрямовані на звернення до суду з позовом про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки не вживалися, селищна рада не заперечує щодо представництва прокурором її інтересів у суді із позовом (т. 1 а.с. 34). Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Згідно з вимогами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019року у справі № 522/1029/18. Частиною другою стаття 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Частиною четвертою статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України). Зі змісту статті 116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку. Правовою підставою для державної реєстрації державним реєстратором права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0648 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за ОСОБА_1 був наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року № 1153-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами, номером та датою № 1153-СГ від 02.03.2020 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» - ОСОБА_2 було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Званівської сільської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області за межами населених пунктів. Так, матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року, зареєстровані під одним номером № 1153СГ, однак різного змісту. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, яка розташована території Званівської сільської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області за межами населених пунктів. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність двох наказів під одним номером, датованих 02.03.2020 року з різними текстами, зокрема, про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки та відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, стосовно різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку. При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області щодо отримання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, відповідний дозвіл було надано. У наказі про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га зазначено кадастровий номер. Тобто, земельна ділянка була сформована і була об`єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 і ніщо не вказує на те, що зазначена земельна ділянка виділялася ще комусь. На час видання наказу про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки уповноваженим органом розпоряджатись цією власністю виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (частина четверта статті 122 ЗК України у редакції на час спірних відносин), а з 27 травня 2021року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка. Тож встановлено, що від імені уповноваженого державного органу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видано два накази під одним номером, але різні за змістом. Ключові аргументи прокурора щодо того, що з приводу ОСОБА_1 наказ не видавався, висунуті заявником в апеляційній скарзі, без підтвердження в діях уповноваженої особи неправомірного чи кримінально карного діяння не свідчать про відсутність такого наказу взагалі чи про його неправомірність та не задовольняють вимогу законності, передбачену в контексті вказаних норм права в яких ідеться про захист права власності. Отримання ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0648, яка була сформована, з присвоєнням їй кадастрового номера, із зазначенням характеристик, право власності на яку виникло у визначений цивільним законодавством спосіб, не спростовано належними та допустимими доказами, та ніщо не вказує на те, що це є прямим наслідком свідомих неправомірних дій ОСОБА_1 . Земельним кодексом встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Присвоєння кадастрового номеру це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, що відповідає положенням статті 328 ЗК України та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019року у справі № 522/1029/18. Заразом ОСОБА_1 як власник на час виникнення спірних відносин правомірно володіла спірним майном земельною ділянкою та жоден із наведених письмових доказів по своїй суті не є таким, що спростовує її право власності на землю, яке в розумінні частини другої статті 373 ЦК України набувається і здійснюється відповідно до закону. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Тож взаємний зв`язок доказів в їх сукупності вказують на їх не достатність для вирішення питання щодо неправомірності заволодіння спірною земельною ділянкою з боку ОСОБА_1 , також не підтверджено обставин, які входять до предмету доказування щодо фіктивності самого наказу чи протиправності дій посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з приводу видання наказу від 02 березня 2020 року № 1153-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Та саме Державний орган, своєю поведінкою у формі видання наказів, дозволів та затвердження проекту землевпорядної документації, а також щодо реєстрації права власності протягом тривалого проміжку часу дали зрозуміти власнику ОСОБА_1 , що вони не будуть реалізовувати своє право на оспорення, і така особа пов`язана своїм рішенням та не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і не має призводити до припинення зазначеного права. У відповідності із практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 09 жовтня 2018року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» в пункті 61 суд вказав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих правових інтересів. Іншими словами ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи. За таких умов у добросовісної сторони власника ОСОБА_1 виникла обґрунтована довіра на те, що вона зможе реалізувати своє право в повному обсязі, оскільки попередня поведінка Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області сформувала в іншої сторони довіру і розумні очікування, і їх підрив (внаслідок непослідовності) призведе до явної несправедливості по відношенню до власника. В пункті 70 рішення у Справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» йдеться про те, що суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га з кадастровим номером 1423986600:03:000:0648, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. При таких обставинах апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2024 року не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Враховуючи, що апеляційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2024 року не підлягає задоволенню, не підлягає задоволенню й апеляційна скарга зазначеною особи на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2024 року, яким стягнуті витрати на професійну правничу допомогу. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 29.10.2024 року. Судді: