Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/3146/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5310/24 Справа № 199/3146/23 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О., розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, в якій подана апеляційна скарга першим заступником керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча») про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 листопада 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором юридичного департаменту Маріупольської міської ради Чекідою О.І. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181 площею 2,00га для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34259190). Підставою для реєстрації права власності на цю земельну ділянку /як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно/ став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4962-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га, в тому числі ріллі площею 2,000 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1181) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів Спірна земельна ділянка, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами номером та датою наказом № 4962-СГ від 02 жовтня 2019 року «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 надано безоплатно у власність земельну ділянку, розташовану на території Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. Заявник стверджував що, зміст наказу № 4962-СГ від 02 жовтня 2019 року, фактично прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181. Листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-306/2-23 від 16 лютого 2023 року, ОСОБА_1 звертався до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 3368-СГ від 19 липня 2019 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області. У подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 5407-СГ від 21 жовтня 2019 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», ОСОБА_1 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1181 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність. Згідно позовних вимог, Державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421786600:03:000:1181, а остання вибула з державної власності поза її волею. Згодом земельна ділянка була передана її власником в оренду; згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181, згідно договору оренди землі від 22 листопада 2019 року № 612 передана ОСОБА_1 в оренду ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» строком на 10 років (номер запису про інше речове право 34720909). Підстави для подання позовної заяви у даній справі прокурором в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, заявник обґрунтовував тим, що саме Нікольська селищна рада мала б здійснити захист прав на земельні ділянки, однак нею не вжито будь-яких заходів для витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння. За таких обставин прокурор вимагав витребувати у відповідачів на користь власника земельної ділянки Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1181, що розташована на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181, припинивши право оренди на цю земельну ділянку; та стягнути з відповідачів судові витрати, що складаються із судового збору. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2024 року стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» судові витрати, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. В апеляційній скарзі перший заступник керівника Донецької обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що прокуратурою належними та допустимими доказами доведено факт ненадання ОСОБА_1 земельної ділянки. Твердження суду щодо ненадання позивачем матеріалів реєстраційної справи за наказом щодо ОСОБА_1 не відповідає дійсності, оскільки її електронний варіант у роздрукованому вигляді надано суду, а паперовий варіант залишився на тимчасово окупованій території. Відсутність вироку не є підставою для відмови в позові, а є лише одним з можливих доказів щодо підтвердження факту підробки документів. Документи щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не мають значення для вирішення цього спору, оскільки не стосуються набуття права власності на земельну ділянку, а лише визначають існування такої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив її залишити без задоволення, а рішення без змін. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді, а також оголошенням на сайті Судової влади України. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 16 липня 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 3368-СГ від 19 липня 2019 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 4962-СГ від 02 жовтня 2019 року було затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 1421786600:03:000:1181, площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Водночас, також наказом № 4962-СГ від 02 жовтня 2019 року «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», ОСОБА_2 надано безоплатно у власність земельну ділянку, розташовану на території Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. Іншим наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 5407-СГ від 21 жовтня 2019 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», ОСОБА_1 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1181 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність. Рішенням приватного нотаріуса Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Чекідою О.А. від 19 листопада 2019 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1421786600:03:000:1181, площею 2,0000 га було зареєстровано за ОСОБА_1 22 листопада 2019 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 612, за умовами якого останній передав ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» в платне користування земельну ділянку кадастровий номер 1421786600:03:000:1181 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, строком на 10 років. Рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Корешкової А.П. від 13 грудня 2019 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 22 листопада 2019 року, зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (номер запису про інше речове право 34720909). ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» 13 квітня 2022 року звернулося із заявою про вчинення кримінального правопорушення до ГУ Національно поліції України та СБУ у зв`язку з тим, що в результаті бойових дій втратили доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та інша розпорядча документація, відомості про що були внесені до ЄРДР за № 22022050000001220. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх недоведеності належними та допустимими доказами. Перевіривши оскаржуване рішення апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення. Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин. Відповідно до пункту 58 вищевказаного Закону розділ Х Перехідні положення ЗК України був доповнений пунктом 24, яким визначається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких визначений законом. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (пункт 24 розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України). Таким чином, внаслідок набрання чинності вказаним Законом землі державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області за межами населених пунктів змінили свою власність з державної на комунальну. Отже, Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області на теперішній час має право вимоги щодо земельної ділянки, загальною площею 2,0 га із кадастровим номером 1421786600:03:000:1181. Стосовно звернення прокурора з позовом у цій справі, апеляційний суд враховує наступне. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27). Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді. З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати. Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8). Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Про місцеве самоврядування в Україні, орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України). Відповідно до статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів. Положення статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 ЗК України, статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України. Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території громади, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19). Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Апеляційним судом встановлено, що 02 березня 2023 року за вих. № 55-855ВИХ-23 прокурор звертався до Нікольського селищного голови В. Мітька із листом чи вбачає селищна рада порушення вимог земельного законодавства, чи вживалися нею заходи щодо захисту інтересів держави та територіальної громади за виявленими фактами, чи зверталася селищна рада з позовами про витребування майна з наведеними у листі кадастровими номерами у комунальну власність територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, чи буде здійснено таке звернення у розумні строки (т.1 а.с.24-26). Листом від 10 березня 2023 року вих. № 1/03/231/3-23 селищний голова ОСОБА_3 повідомив про відсутність на даний час можливості звернення до суду у розумні строки у зв`язку з: відсутністю повноважень із здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; відсутністю відповідних наказів Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та землевпорядної документації щодо неправомірності надання земельних ділянок у власність, що у судовому розгляді буде предметом спору (т.1 а.с.27-28). Листом від 13 березня 2023 року за вих. № 55-1025ВИХ-23 перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області направив Нікольському селищному голові повідомлення про представництво інтересів держави у суді та звернення з цим позовом (т.1 а.с.36-39). Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Згідно з вимогами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18. Частиною 2 стаття 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Частиною 4 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Частиною 1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст. 116 ЗК України). Зі змісту ст.116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом. Правовою підставою для державної реєстрації державним реєстратором права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за ОСОБА_1 був наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4962-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Звертаючись до суду із позовом, прокурор стверджував, що державними органами не приймалося рішення щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181 у власність ОСОБА_1 , а наказ № 4962-СГ від 02 жовтня 2019 року видавався щодо ОСОБА_2 якому надано безоплатно у власність земельну ділянку, розташовану на території Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. Як зазначалось вище матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року, зареєстровані під одним номером № 4962-СГ, які різні за своїм змістом. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Темрюцької сільської ради Нікопольського району Донецької області, в іншому наказі за цим же номером вирішено питання про надання ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0000га кадастровий номер 1421284600:01:001:0645, розташовану на території Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. За змістом наведених наказів їх видано в один день та під однаковим номером Головним управління Держгеокадастру у Донецькій області в м. Маріуполь за підписом в.о. начальника ОСОБА_4 , внесено до електронної системи, що підтверджується наявними на них штрих кодами. Проте номери документів та дати їх прийняття в печатному тексті здійснені рукописним текстом і накази містять штамп «Згідно з оригіналом» з прізвищем та підписом посадової особи Головним управління Держгеокадастру у Донецькій області. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність двох наказів під одним номером і з різними текстами, зокрема про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки та надання ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки, які територіально розташовані в різних районах, не доводить недійсність якогось із цих документальних доказів та не вказує на незаконність набуття зазначеними особами права власності на земельні ділянки. На час видання наказу про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки уповноваженим органом розпоряджатись нею виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ч. 4 ст. 122 ЗК України у редакції на час спірних відносин), а з 27 травня 2021року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка. Тож встановлено, що від імені уповноваженого державного органу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видано два накази під одним номером, але різні за змістом. Ключові аргументи прокурора з приводу того, що з приводу ОСОБА_1 наказ не видавався, висунуті заявником в апеляційній скарзі, без підтвердження в діях уповноваженої особи неправомірного чи кримінально карного діяння не свідчать про відсутність такого наказу взагалі чи про його неправомірність та не задовольняють вимогу законності, передбачену в контексті вказаних норм права в яких ідеться про захист права власності. Отримання ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181, яка була сформована, з присвоєнням їй кадастрового номера, із зазначенням характеристик, - право власності на яку виникло у визначений цивільним законодавством спосіб, - не спростовано належними та допустимими доказами, та ніщо не вказує на те, що це є прямим наслідком свідомих неправомірних дій ОСОБА_1 . Земельним кодексом встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Присвоєння кадастрового номеру- це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, що відповідає положенням ст. 328 ЗК Кодексу та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18. Заразом ОСОБА_1 як власник на час виникнення спірних відносин правомірно володів спірним майном земельною ділянкою та жоден із наведених письмових доказів по своїй суті не є таким, що спростовує його право власності на землю, яке в розумінні частини другої статті 373 ЦК України набувається і здійснюється відповідно до закону. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Тож взаємний зв`язок доказів в їх сукупності вказують на їх не достатність для вирішення питання щодо неправомірності заволодіння Спірною земельною ділянкою з боку ОСОБА_1 , також не підтверджено обставин, які входять до предмету доказування щодо фіктивності самого наказу чи протиправності дій посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з приводу видання Наказу від 02 жовтня 2019 року № 4962-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Та саме Державний орган, своєю поведінкою у формі видання наказів, дозволів та затвердження проекту землевпорядної документації, а також щодо реєстрації права власності протягом тривалого проміжку часу дали зрозуміти власнику ОСОБА_1 що вони не будуть реалізовувати своє право на оспорення, і така особа пов`язана своїм рішенням та не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і не має призводити до припинення зазначеного права. У відповідності із практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 09 жовтня 2018року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» в пункті 61 суд вказав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих правових інтересів. Іншими словами ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи. За таких умов у добросовісної сторони власника ОСОБА_1 виникла обґрунтована довіра на те, що він зможе реалізувати своє право в повному обсязі, оскільки попередня поведінка Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області сформувала в іншої сторони довіру і розумні очікування, і їх підрив (внаслідок непослідовності) призведе до явної несправедливості по відношенню до власника. В пункті 70 рішення у Справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» йдеться про те, що суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). Разом з тим, доводи про те, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 5407-СГ від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки не спростовують висновків суду і не впливають на правомірність наказу № 4962-СГ від 02 жовтня 2019 року. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га з кадастровим номером 1421786600:03:000:1181, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Отже, колегія суддів апеляційного суду, погоджується із висновками суду першої інстанції, та вважає, що місцевий суд з урахуванням встановлених фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної заяви щодо витребування у ОСОБА_1 Спірної земельної ділянки. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу першого заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 серпня 2024року. Судді: