Постанова 4851 № 480/5244/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2024 р. Справа № 480/5244/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2024, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, повний текст складено 12.07.24 у справі № 480/5244/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі також відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період квітень-червень 2023 року та серпень-грудень 2023 року додаткової грошової винагороди до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168, з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період квітень-червень 2023 року та серпень-грудень 2023 року додаткової грошової винагороди до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обґрунтованих та поважних причин його пропуску. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду. Не погодившись із ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Також просить визнати причини пропуску строку для подання позовної заяви поважними та поновити строк для подання адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУНП в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, а саме щодо визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , та зобов`язання ГУНП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період квітень-червень 2023 року та серпень-грудень 2023 року додаткової грошової винагороди до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168, з урахуванням раніше виплачених сум. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам та матеріалам справи. Так, позивач указує на неврахування судом першої інстанції того, що рапорт на звільнення позивач подав 10.02.2024 і вважав, що всі невиплачені під час служби кошти, в тому числі додаткова грошова винагорода, не виплачена у зв`язку з відсутністю фінансування, будуть виплачені відповідачем при звільненні позивача. Невиплата відповідачем усіх належних позивачу грошових коштів при звільненні і стала підставою для звернення до суду з позовом у цій справі. Крім того, у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, позивач проходив лікування в період з 18.04.2024-09.05.2024, що підтверджується витягами з особистого кабінету позивача на сайті Пенсійного фонду України. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ним зазначено про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права, з дослідженням усіх доказів та матеріалів справи. Вважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповіді на відзив позивач вказує, що відзив на апеляційну скаргу містить загальні теоретичні норми законодавства, однак не містить жодного аргументу з приводу конкретних наведених позивачем фактів та відомостей щодо пропуску ним строку для подання адміністративного позову та заяви про поновлення такого пропуску. Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Як убачається з матеріалів справи, 10 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою у цій справі. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без руху з огляду на те, що відлік тримісячного строку для звернення з позовом у цій справі почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право - у межах строку - звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому у повному обсязі грошового забезпечення. Тому позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій необхідно зазначити поважні причини пропуску строку звернення до суду та надати суду відповідні докази. На виконання ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року позивачем 10 липня 2024 року подано заяву про поновлення процесуального строку з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку для подання позовної заяви у цій справі. Приймаючи ухвалу від 12 липня 2024 року про залишення адміністративного позову без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку доводи не свідчать про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку. Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п`ятої цієї статті передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Норми частини п`ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби); Стаття 122 КАС України, зокрема частина п`ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів частини п`ятої статті 122 КАС України. З 19 липня 2022 року для звернення з відповідним позовом до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ. Тобто тримісячний строк для звернення з позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року. З приводу «продовженого» строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду, то необхідно зазначити, що карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася. Згідно з Постановою КМУ № 651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року. Колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Колегія суддів наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За приписами ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. За матеріалами справи в обґрунтування визнання поважними причин строку пропуску до суду позивач зазначав, що вперше позивачу не виплатили в належному розмірі додаткову грошову винагороду у квітні 2023 року, рапорт на звільнення позивач подав 10.02.2024 і вважав, що всі невиплачені під час служби кошти, в тому числі додаткова грошова винагорода, не виплачена у зв`язку з відсутністю фінансування, будуть виплачені відповідачем при звільненні позивача. Невиплата відповідачем усіх належних позивачу грошових коштів при звільненні і стала підставою для звернення до суду з позовом у цій справі. Також позивач просив урахувати, що після звільнення зі служби в поліції, на цей час позивач проходить службу за контрактом, перебуває в прикордонних районах області, де приймає участь у заходах із забезпечення оборони України. Суд першої інстанції вказаного не врахував, належної оцінки зазначеним позивачем обставинам не надав, обмежившись посиланням на те, що наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку доводи не свідчать про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, не дослідив належним чином вказані позивачем обставини пропуску строку звернення до суду, не встановив з достовірністю, що вказані позивачем обставини не є поважними, у тому числі шляхом витребування необхідних доказів на підтвердження вказаних обставин, не надав правової оцінки всім обставинам, указаним позивачем на обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду. Окрім того, у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, позивач проходив лікування в період з 18.04.2024-09.05.2024, що підтверджується витягами з особистого кабінету позивача на сайті Пенсійного фонду України, наданому до апеляційної скарги. За викладених обставин, колегія суддів уважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з позовом. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. За стандартами Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень є невід`ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства. В практиці ЄСПЛ визначають основні проблемні сфери, яких стосується право на доступ до правосуддя, зокрема, процесуальні перешкоди доступу такі, як обмеження строків, оскільки останні є проявом права держав накладати обмеження на потенційних учасників судового розгляду і, як правило, найменшою мірою залежать від волі самих учасників процесу. Європейським судом з прав людини щодо визначення строку звернення до суду в контексті доступу до суду та забезпечення права на суд продемонстровано підхід, зокрема, викладений у рішенні у справі «Белет проти Франції», згідно з яким стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. В рішенні від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи. У рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також установлені вище обставини дають підстави для висновку, що безпідставно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів у якості належних. Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.320 КАС України, повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 3 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим уважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 у справі № 480/5244/24 скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова Л.В. Курило