Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/391/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" жовтня 2024 р. Справа№ 911/391/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Майданевича А.Г. Ткаченка Б.О. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23 (суддя Саванчук С.О.) за позовом Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича до Фізичної особи-підприємця Донець Анастасії Сергіївни про повернення безпідставно набутих коштів ВСТАНОВИВ: Короткий зміст рішення місцевого господарського суду До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №352/23від 07.02.2023) Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича до Фізичної особи-підприємця Донець Анастасії Сергіївни про повернення безпідставно набутих коштів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем помилково, через технічну неуважність, без правової підстави перераховані відповідачу 90 909,00 грн із призначенням платежу "за туристичні послуги зг.рах. 1802/1 від 18.02.2020, без ПДВ", хоча позивач ніякі послуги від відповідача не замовляв і не отримував, у зв`язку із чим заявляє позовні вимоги про стягнення 142 861,72 грн, з яких: 90 909,00 грн безпідставно набутих коштів, 43 896,95 грн інфляційних втрат та 8 055,77 грн 3% річних. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 у справі № 911/391/23 у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Снісаря Андрія Івановича до Фізичної особи-підприємця Донець Анастасії Сергіївни про повернення безпідставно набутих коштів відмовлено повністю. Судові витрати позивача залишено за позивачем. Рішення мотивоване тим, що вказаний у призначенні платежу рахунок на оплату був наданий суду відповідачем, в якому Фізична особа-підприємець Донець Анастасія Сергіївна (відповідач) зазначена як постачальник, а ФОП Снісар Андрій Іванович зазначений як покупець, визначений товар, на оплату якого виставлений рахунок - туристичні послуги, вказано ціну, що підлягає сплаті - 90909,00 грн., а також зазначений рахунок, на який згодом позивачем сплачені спірні кошти - НОМЕР_1 . Додатково до первинних документів судом також враховані інші докази, які у сукупності з первинними, можуть бути враховані судом для встановлення дійсних правовідносин сторін, зокрема, визначального в даній справі: чи перерахування спірних коштів здійснено без достатньої правової підстави, зокрема, за відсутності відповідного правочину, як то стверджує позивач, чи на підставі договору між сторонами (зокрема, про надання туристичних послуг), як то стверджує відповідач. Судом взято до уваги, що до видів діяльності Фізичної особи-підприємця Донець Анастасії Сергіївни, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що здійснений на запит суду, віднесена діяльність туристичних агентств (основний) та діяльність туристичних операторів. З огляду на встановлення судом того, що спірні кошти перераховані у межах договірних зобов`язань сторін, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України щодо повернення таких коштів як безпідставно набутих. Зважаючи на вищевказані висновки суду про відсутність підстав для визнання наявності спірної у справі заборгованості, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та процентів річних, що на неї нараховані, теж задоволенню не підлягають, оскільки за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, можуть бути нараховані тільки після встановлення наявності прострочення виконання грошового зобов`язання. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23, Фізична особа-підприємець Снісара Андрій Іванович звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23; відкрити апеляційне провадження у справі № 911/391/23; скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Фізичної особи-підприємця Донець Анастасії Сергіївни на користь Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича 142 861,72 грн; стягнути з Фізичної особи-підприємця Донець Анастасії Сергіївни на користь Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича судові витрати. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник зазначає, що платіж був здійснений позивачем помилково, без правових підстав, оскільки він не має обґрунтування відповідними договірними та первинними документами, ніяких послуг від відповідача в обмін на сплачені кошти позивач не замовляв та не отримував, і, як наслідок, дані кошти підлягають поверненню позивачу. Скаржник вказує на те, що між сторонами договір у формі єдиного документу не укладено, доказів, які б підтверджували досягнення сторонами істотних умов договору, сторонами не надано. Самого факту перерахування коштів відповідачу за послуги, які включені до видів його діяльності, з огляду на трактування положень ст. 638 ЦК України, недостатньо, для твердження наявності договірних відносин між сторонами, які привели до укладення господарського договору між ними та виникнення договірних зобов`язань. Узагальнені доводи відповіді на апеляційну скаргу Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що 18.02.2020 між позивачем та відповідачем укладено договір про надання туристичних послуг в усній формі, від укладання вказаного договору у письмовій формі позивач відмовився. Відповідач, з метою отримання оплати на підставі зазначеного договору, надала на оплату позивачу рахунок № 1802/1 від 18.02.2020, що підтверджується копією рахунку на оплату. Відповідач зазначає, що позивач, що діяв в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не бажав у самостійному порядку допомагати останнім оформлювати документи на отримання візи до Сполученого Королівства, останній домовився виконати вказані дії за нього та подати документи на отримання віз вказаними особами з відповідачем, оскільки без отримання віз подальше надання туристичних послуг було неможливим. Відповідач вважає, що можна зробити висновок, що зазначений платіж у сумі 90 909,00 грн, сплачений саме за надання туристичних послуг, що спростовують обставину, на яку посилається позивач. Відповідач звертає увагу на те, що у вказаній справі вбачається недобросовісна поведінка позивача у справі, а саме: - рахунок за яким сплачені послуги № 1802/1 від 18.02.2020, а також виписка з банку «ПУМБ» свідчить про наявність договору між сторонами, отже грошові кошти не були безпідставно перераховані; - тривалість часу, протягом якого будь-які вимоги з даного приводу не заявлялись; - у випадку отримання візи, спір був відсутній. Відповідач вказує на те, що майно не може вважатись набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Відповідно до протоколу передачі судової справи, справу № 911/391/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 поновлено Фізичній особі-підприємцю Снісара Андрію Івановичу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2023 у справі № 911/391/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2023 у справі № 911/391/23. Призначено до розгляду апеляційну Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2023 у справі № 911/391/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників. Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», періодичну відсутність електроживлення у приміщенні суду, перебування суддів у відпустках, тимчасові непрацездатності суддів, надходження матеріалів справи № 911/391/23 до Північного апеляційного господарського суду 15.05.2024, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 911/391/23 розглядалась протягом розумного строку. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вбачається із матеріалів справи, позивач стверджує, що 18.02.2020 ним помилково, через технічну неуважність, без правової підстави, перераховано відповідачу 90 909,00 грн із призначенням "за туристичні послуги зг.рах. 1802/1 від 18.02.2020, без ПДВ", хоча позивач ніякі послуги від відповідача не замовляв і не отримував, у зв`язку із чим заявляє позовні вимоги про стягнення 142 861,72 грн, з яких: 90 909,00 грн безпідставно набутих коштів, 43 896,95 грн інфляційних втрат та 8055,77 грн 3% річних. При цьому, нарахування 43 896,95 грн інфляційних втрат та 8055,77 грн 3% річних позивач здійснює за період з 18.02.2020 по 31.01.2023, тобто, з дня перерахування спірних коштів відповідачу, оскільки вважає, що обов`язок з повернення спірних коштів у відповідача настав у день їх отримання від позивача - оскільки відповідач одразу знав про безпідставність їх отримання. З метою повернення цих коштів, позивач неодноразово направляв відповідачу листи-вимоги про їх повернення, а саме: вимога від 02.03.2021 надіслана 13.03.2021, 25.03.2021, 14.04.2021, 28.04.2021, а вимога від 09.01.2023 надіслана 09.01.2023. Натомість, зазначені вимоги залишені відповідачем без уваги: будь-якої реакції з боку відповідача в паперовому вигляді, як то відповіді, скарги, заяви тощо відповідач не надав. Як кошти, що набуті поза договірними зобов`язаннями, без наявної правової підстави для їх отримання, позивач заявляє їх стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуті. Водночас, відповідач вказує на укладення 18.02.2020 між ним, як виконавцем, та позивачем, як замовником усного договору про надання туристичних послуг, який, більше того, був виконаний сторонами: позивачем послуги оплачені, відповідачем надані туристичні послуги з допомоги в оформленні документів на отримання віз. На підставі зазначеного договору відповідач надав позивачу рахунок на оплату туристичних послуг № 1802/1 від 18.02.2020 на суму 90 909,00 грн і того ж дня кошти у зазначеному розмірі були перераховані позивачем, що підтверджується банківською випискою з Акціонерного товариства «ПУМБ» по рахунку фізичної особи - підприємця Снісаря Андрія Івановича на рахунок відповідача, у зв`язку із чим, відповідач проти позову заперечує у повному обсязі та зазначає, що 18.02.2020 між Фізичною особою-підприємцем Снісарем Андрієм Івановичем та Фізичною особою-підприємцем Донець Анастасією Сергіївною укладений договір про надання туристичних послуг в усній формі, від укладання вказаного договору у письмовій формі позивач відмовився. Також відповідач зазначає, що позивач діяв в інтересах третіх осіб з допомоги в оформленні документів на отримання візи до Сполученого Королівства, відповідач мала виконати дії з подачі документів та отримання віз третіми особами, тому в доказах на виконання відповідачем договору - надання туристичних послуг зазначені інші особи. При цьому, сторони погодили, що допомога в оформленні документів на отримання віз буде включена у вартість надання туристичних послуг. З метою отримання оплати на підставі зазначеного договору відповідач надала позивачу рахунок № 1802 від 18.02.2020, на який позивачем було перераховано 90 909,00 грн. Без отримання віз подальше надання туристичних послуг було б неможливим. У подальшому, відповідач здійснила усі заходи для оформлення документів і отримання віз третім особам, а перераховані позивачем кошти пішли в рахунок сплати за послуги візової служби Сполученого Королівства. Відповідач вказує на те, що твердження позивача про відсутність домовленостей про надання туристичних послуг між сторонами та безпідставне отримання грошових коштів позивачем спростовується рахунком № 1802/1 від 18.02.2020, в якому зазначено покупцем Фізичну особу-підприємця Снісаря Андрія Івановича за туристичні послуги, випискою з карткового рахунку Фізичної особи-підприємця Донець Анастасії Сергіївни про сплату послуг Державній або громадській організації UKVI LONDON, тобто, на думку відповідача, відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 - 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Так, згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тлумачення ст. 1212 ЦК України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав. До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно із п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Форма правочину може бути як усною так і письмовою, і визначається відповідно до положень статей 205, 207 - 209 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Стаття 642 ЦК України передбачає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Як вбачається із матеріалів справи, факт перерахування коштів позивачем підтверджується випискою з його банківського рахунку, що подана ним до позову, відповідно до якої, 18.02.2020 ФОП Снісар Андрій Іванович перерахував ФОП Донець Анастасії Сергіївні 90 909,00 грн, із зазначенням призначення платежу: "за туристичні послуги зг.рах. 1802/1 від 18.02.202, без ПДВ", на рахунок НОМЕР_1 . Вказаний у призначенні платежу рахунок на оплату був наданий суду відповідачем, в якому Фізична особа-підприємець Донець Анастасія Сергіївна (відповідач) зазначена як постачальник, а ФОП Снісар Андрій Іванович зазначений як покупець, визначений товар, на оплату якого виставлений рахунок - туристичні послуги, вказано ціну, що підлягає сплаті - 90 909,00 грн, а також зазначений рахунок, на який згодом позивачем сплачені спірні кошти - НОМЕР_1 . Як вбачається із матеріалів справи, до видів діяльності Фізичної особи-підприємця Донець Анастасії Сергіївни, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що здійснений на запит суду, віднесена діяльність туристичних агентств (основний) та діяльність туристичних операторів. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із врахуванням господарським судом першої інстанції листів-вимог позивача, надісланих на адресу відповідача, про повернення спірних коштів, у яких позивач особисто вказує на наявність між позивачем та відповідачем договірних правовідносин із надання останнім позивачу туристичних послуг вартістю 90 909,00 грн. Крім того, оскільки предметом спору у справі № 911/391/23 є вимога про повернення коштів, перерахованих позивачем помилково, через технічну неуважність та без правової підстави, а не належність виконання договору, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав надання оцінки претензій позивача щодо надання послуг, зазначених у листах-вимогах. Як вже зазначалось, господарський договір може бути укладено у спрощений спосіб, у тому числі, в результаті прийняття замовлення до виконання з одного боку та оплати рахунка з іншого, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Так, враховуючи наявні матеріали справи, враховуючи положення ст. 79 ГПК України, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, вважаються більш вірогідними докази наявності договірних відносин між сторонами, а саме: укладення господарського договору із надання туристичних послуг у спрощений спосіб, ніж твердження позову про перерахування спірних коштів через технічну помилку без будь-яких підстав. Таким чином, матеріалами справи підтверджено та правильно встановлено господарським судом першої інстанції те, що спірні правовідносини виникли між суб`єктами господарювання - фізичними особами-підприємцями, оскільки в документах, якими сторони обмінювались у спірних правовідносинах, вони вказували відповідний статус, також спірні правовідносини є договірними, між сторонами укладений договір, який зважаючи на вищезазначений суб`єктний склад та предмет, є господарським договором про надання послуг (туристичних), де позивач є замовником, відповідач є виконавцем і вказаний договір є відплатним, з ціною 90 909,00 грн. Відсутність підстав для визнання наявності спірної у справі заборгованості, унеможливлює застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише у разі наявності грошового зобов`язання, яке підлягає виконанню. Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи та те, що спірні кошти перераховані у межах договірних зобов`язань сторін, а договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України щодо повернення таких коштів як безпідставно набутих, погоджується із висновком господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23, відсутні. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Снісара Андрія Івановича на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/391/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 911/391/23 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді А.Г. Майданевич Б.О. Ткаченко