Постанова Одеський апеляційний суд № 496/3418/21

Номер провадження: 22-ц/813/3397/24 Справа № 496/3418/21 Головуючий у першій інстанції Портна О. П. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.10.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А., за участю секретаря Соболєвої Р.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4 на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 листопада 2023 року, ухвалене Біляївським районним судом Одеської області у складі: судді Портної О.П. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням, в с т а н о в и в: 30 липня 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області з вказаним позовом, який змінювала та в обгрунтування якого посилається на те, що вона є власницею транспортного засобу марки «HONDA CIVIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 27 липня 2020 року по справі № 496/912/19 відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме встановлено такі обставини: 20 жовтня 2018 року о 08 годині, ОСОБА_2 , керуючи технічно справним легковим автомобілем марки «NISSAN NAVARA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух по проїзній частині автодороги М15, із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, сполучення Одеса-Рені з боку м. Одеси в напрямку м. Рені. Під час руху по вказаній автодорозі, на 31 км водій ОСОБА_2 не переконався в безпеці свого руху, не обрав безпечну і допустиму швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, стан автомобіля яким керував, щоб мати можливість постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого проявляючи злочинну самовпевненість під час руху по вказаній автодорозі, проїжджаючи ділянку розташовану на 31км+600 м, маючи реальну і об`єктивну можливість виявити ТЗ марки «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який здійснював рух у зустрічному напрямку і знаходився на незначній відстані, не був уважним, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого відповідно не відреагував на її зміну, та з метою обгону попутного транспорту виїхав на зустрічну смугу та допустив зіткнення передньою лівою кутовою частиною з лівою боковою передньою частиною автомобіля марки «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , в результаті чого останній втратив контроль та виїхав на зустрічну смугу руху де зіткнувся передньою частиною з передньою частиною ТЗ марки «HONDA CIVIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Окрім цього в результаті ДТП водію автомобілю марки «HONDA CIVIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості та спричинені дією тупих твердих предметів, якими могли бути частини салону легкового автомобіля в умовах ДТП (зіткнення). Позивачка зазначає, що внаслідок ДТП ТЗ марки «HONDA CIVIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, в зв`язку з чим вартість матеріального збитку позивачки складає 236220,00 грн, а також нею понесені витрати по послуги евакуатора 8500 грн, зберігання автомобілю 20500 грн, загалом 265300 грн. Цивільна відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «Європейський страховий альянс», однак у виплаті страхового відшкодування позивачці було відмовлено в зв`язку із тим, що заяву про страхове відшкодування було подано після спливу одного року з моменту ДТП, що зумовлено датою набрання вироком законної сили. Оскільки у виплаті страхового відшкодування страховою компанією забезпеченого транспортного засобу - «NISSAN NAVARA», реєстраційний номер НОМЕР_2 позивачці було відмовлено через пропуск річного строку, то з посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 1166, 1187, 1192 ЦК України позивачка просила стягнути на свою користь з відповідача, 265300 100000 (згідно полісу розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих) = 165300 грн, що з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України становить 231269,30 грн. На обґрунтування позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивачка зазначає, що моральна шкода полягає в неможливості використання власності, необхідності зміни звичного способу життя, пов`язаного із користуванням загального місцевого транспорту замість власного автомобілю, що спричиняє значні незручності, а також у необхідності докладання значних зусиль, пов`язаних із утилізацією пошкодженого ТЗ. Тому, посилаючись на вимоги ст. 1167 ЦК України розмір моральної шкоди позивачка оцінює в 50000,00 грн. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 09 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , завдану моральну шкоду вчиненням кримінального правопорушення, у сумі 50000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 161,41 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, що оскільки розмір страхового відшкодування не визначений, посилання позивачки на розмір страхової суми за шкоду згідно полісу 100000 грн судом не взято до уваги як нічим не підтверджене, суд вважав за неможливе встановити вартість майнового збитку, завданого відповідачем внаслідок ДТП, як винною особою, у вигляді та розмірі різниці між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням. Оскільки на відповідача, на момент розгляду справи, не покладений обов`язок зі сплати грошового зобов`язання, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у розмірі 231269,30 грн, спричиненої внаслідок ДТП. При цьому суд вважав доведеним, що дії відповідача у даному випадку були неправомірними і цими неправомірними діями позивачці було завдано моральну шкоду, між діями відповідача, що призвели до порушення законних прав позивачки та наслідками у вигляді завдання моральної шкоди, яка виразилася у перенесенні душевних страждань та створенні психологічного дискомфорту у зв`язку з цим наявний причинний зв`язок. Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Судакова В.В. звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 листопада 2023 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за нанесену матеріальну шкоду з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у розмірі 231 269,30 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за нанесену матеріальну шкоду з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у розмірі 231 269,30 грн. Вказує, що суд не застосував ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», положення ст. 625 ЦК України. Тому на думку позивачки розмір страхового відшкодування на день ДТП встановлено законом, не має доводитись позивачкою та мав бути застосований судом при вирішенні питання щодо розгляду позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди. Зазначає, що розмір збитку встановлено висновком судового експерта ОСОБА_6 № 49-19 від 20 березня 2019 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку, спричиненого внаслідок ДТП, яке відбулося 20 жовтня 2018 року, складає 236 220 грн. Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що він не був належним чином повідомлений про проведення судового засідання, яке призначено на 09 листопада 2023 року, що на думку відповідача є порушенням норм процесуального права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також вказує, що позивачем не доведено належними доказами факт спричинення моральної шкоди, судом не враховано постанов Верховного Суду та необгрунтовано визначено розмір моральної шкоди, який явно не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. У судовому засіданні представник позивачки адвокат Судаков В.В. підтримав доводи апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача. Натомість, представник відповідача адвокат Друмова В.В. підтримала доводи апеляційної скарги відповідача та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивачки. При цьому пояснила, що фактично стороною відповідача не оскаржується рішення суду в частині відмови суду позивачці у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди і скарга не містить жодних доводів у наведеній частині. Тому вона підтримує доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає апеляційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до вироку судді Біляївського районного суду Одеської області від 27 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні 20 жовтня 2018 року злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керування ТЗ, але відповідно до ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням на 2 роки. Вирок набрав законної сили 26 серпня 2020 року. Вказаним вироком, зокрема, встановлено обставини скоєння ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме - 20.10.2018 року о 08 годині, ОСОБА_2 керуючи технічно справним легковим автомобілем «NISSAN NAVARA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснюючи рух по проїзній частині авто дороги М 15, із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, сполученням «Одеса - Рені» з боку м. Одеси в напрямку м. Рені, на 31 км+600 м, грубо порушив пункти: 1.5; 2.3 (б) 12.6 ґ; 14.2; «Правил дорожнього руху» України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, внаслідок чого, зокрема, з метою обгону попутного транспорту виїхав на зустрічну смугу, де допустив зіткнення передньою лівою кутовою частиною з лівою боковою передньою частиною автомобіля «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що рухався у зустрічному напрямку, в результаті чого автомобіль «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , втратив контроль та виїхав на зустрічну смугу руху де зіткнувся передньою частиною з передньою частиною автомобіля «HONDA CIVIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 . В результаті вказаного ДТП, зокрема, водію автомобіля «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з його смертю на місці пригоди, і водію автомобіля «HONDA CIVIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які згідно п.п. 2.2.2 та 4.6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Допущенні водієм ОСОБА_2 порушення вимог п.п. 12.6 (ґ) та 14.2 Правил дорожнього руху України знаходяться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_7 та завданням тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Предметом позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі є стягнення нею як власником пошкодженого автомобілю «HONDA CIVIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у ДТП, що сталося з вини відповідача ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 231 269,30 грн, розмір якого зменшений на суму страхового відшкодування забезпеченого транспортного засобу, яким керував відповідач на час ДТП. Відповідно до статті 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. За змістом статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а за шкоду, завдану в наслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Разом з тим винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику). Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»). Страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України). У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням. При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV, тут і далі в редакції, чинній на момент ДТП)). Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20))». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності» Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні». Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 641/10491/15-ц (провадження № 61-12709св21). Як вбачається з матеріалів справи, листом від 14.05.2021 № 1448/13 Страхова компанія Європейський страховний альянс повідомив позивачку ОСОБА_1 , що у страховій справі № 2699/18/50/ЦВО4/02/0, дата ДТП 20.10.2018, місце ДТП: а/д М-15 Одеса-Рені (на м. Бухарест), 31 кв 600 м, ДТП за участю забезпеченого ТЗ «NISSAN NAVARA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , інформація по полісу: ОСЦПВВНТЗ, страховик ПрАТ «Євроопейський страховий альянс» поліс серії АМ № 2447294, інші учасники ДТП: ТЗ «HONDA CIVIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , інформація по полісу: ОСЦПВВНТЗ, страховик ПрАТ «Інго Україна» поліс серія АМ № 1767485, ТЗ «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що товариство розглянуло її заяву від 28.04.2021 № 1267 від 28.04.2021 з приводу вищевказаної ДТП та відповідно до вимог ст. 35, п. 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та прийняло рішення про відмову у здійснення виплати страхового відшкодування через пропуск визначеного законом строку (а.с. 33). Висновок суду про відмову позивачці у задоволенні її позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди з огляду на те, що розмір страхового відшкодуваня не визначений, а посилання заявниці на розмір страхової суми за шкоду згідно полісу становить 100000 грн нічим не підтверджений, є помилковим з огляду на дію станом на час виникнення спірних правовідносин сторін пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09 липня 2010 року № 566 „Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2010 року за № 689/17984 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого встановлено розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням, за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 100000 гривень на одного потерпілого. Тобто, в даному випадку вказаний розмір, на який позивачка зменшує свої позовні вимоги, через тривалість кримінального провадження та, як наслідок, пропуск встановленого спеціальним законом строку звернення до страховика забезпеченого транспортного засобу і неможливість отримати регламентні виплати, встановлений спеціальним нормативно-правовим актом та не потребує додаткового доведення. На вказане цілком слушно посилається позивачка в своїй апеляційній скарзі. Крім того, таке зменшення розміру шкоди, яке узгоджується із вищенаведеним Розпорядженням № 566, не погіршує становище відповідача. Наданими позивачкою доказами підтверджено розмір завданої їй внаслідок ДТП матеріальної шкоди, а саме - наявним в матеріалах справи висновком судового експерта ОСОБА_6 (Свідоцтво № НОМЕР_4 , видано ЦЕКК Міністерства юстиції України 28.09.2012 р.) № 49-19 від 20 березня 2019 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля HONDA CIVIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, яка відбулася 20 жовтня 2018 року, визначається рівною 236220,20 гривень. Ринкова вартість автомобіля HONDA CIVIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням аварійних пошкоджень внаслідок ДТП, яка відбулася 20.10.2018, визначається рівною 47561,02 грн. Позивачкою до уточнених позовних вимог також надано у якості доказа завданих їй матеріальних збитків: послуги евакуатора 6500 грн (що підтверджено Актом № 008 від 05.08.2021, виконавець ФОП Парфонова Н.І., замовник ОСОБА_5 , евакуація пошкодженого авто HONDA CIVIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 , м. Одеса, штрафмайданчик, вул. Енгельса, 89 м. Богіслав Київська обл., вул. Ярова, 60 а.с. 52, і вказані кошти згідно квитанції до прибуткового ордеру № 008 від 05.08.2021 прийняті ФОП ОСОБА_9 , 2546220062 від ОСОБА_5 , підстава : евакуація пошкодженого авто HONDA CIVIC, р.н. НОМЕР_1 ); - оплата за зберігання автомобілю 20580 грн (що підтверджено квитанцією до прибуткового ордеру № 05-21 від 05.08.2021, кошти прийняті ФОП ОСОБА_10 від ОСОБА_1 , підстава за зберігання т/з Хонда цивик НОМЕР_1 - 20580 грн, а також рахунком № 2 за зберігання транспортного засобу, згідно акту № 3458, марка -Хонда цивик, НОМЕР_1 , дата постановки 20.10.18, кількість днів - 994, сума - 20580 грн). Вказані обставини завдання позивачці матеріальної шкоди відповідачем не спростовані, як не спростований і розмір завданої позивачці матеріальної шкоди ОСОБА_2 належними та допустимими доказами. Апеляційний суд встановив, що розмір завданої ОСОБА_1 шкоди є більшим за визначений договором про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ліміт відповідальності, а тому доходить висновку про те, що для повного відшкодування завданої позивачці шкоди відповідач ОСОБА_2 , якого визнано винуватим у вказаному ДТП і ця обставина згідно вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, зобов`язаний сплатити потерпілій різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), розмір якого визначений на законодавчому рівні. Визначаючи розмір такої різниці, апеляційний суд враховує, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, а в даному випадку він обмежується розмір регламетної виплати у 100000 грн. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки питання щодо правомірності відмови страхового відшкодування з ПрАТ «Європейський страховий альянс» заявником не порушується, колегія суддів вирішує питання лише в межах позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У такому разі під час визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, необхідно враховувати складові цих збитків відповідно до змісту частини другої статті 1192 ЦК України: реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Крім того, за змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. За наданами ОСОБА_1 доказами витрати на відновлювальний ремонт автівки позивачки хоча і дорівнює вартості транспортного засобу до ДТП, що може свідчити про економічну необгрунтованість його ремонту, проте позивачкою не ставиться питання про зменшення завданої їй шкоди на визначену експертом остаточну вартість автівки (47561,02 грн), яка залишається тривалий час в її розпорядженні, оскільки ще в 2021 році автомобіль був нею забраний з місця зберігання, доказів збереження його в незмінному стані, що відповідало б визначеній експертом оцінці і його стану після ДТП, матеріали справи не містять. За таких обставин колегія суддів позбавлена можливості вирішити одночасно із питанням про стягнення збитків питання про застосування вимог ст. 30 Закону № 1961-IV в частині передачі залишків транспортного засобу відповідачу. Натомість наведене є підставою для зменшення розміру завданої позивачці матеріальної шкоди на остаточну вартість автомобіля 47561,02 грн, який залишився у її розпорядженні. Надані позивачкою докази матеріальних збитків, завданих їй як власнику пошкодженого транспортного засобу є належними та допустимими, за виключенням помилково зазначених витрат на послуги евакуатора 8500 грн, замість належних 6500 грн згідно наданої квитанції. Отже, разрахований таким чином розмір завданих позивачці матеріальних збитків становить 236220,20 + 6500 + 20580 100000 47561,02 = 115739,18 грн. Відповідачем такий розмір не спростований, а крім того, представник відповідача в суді апеляційної інстанції пояснила, що фактично ними оскаржується рішення суду лише в частині стягнутої моральної шкоди. Наведене відповідає змісту апеляційної скарги, яка не містить жодного доводу з приводу встановленого судом обов`язку саме відповідача як винуватця ДТП відповідати за завдану шкоду, яка перевищує ліміт страхового відшкодування, а відмова у задоволенні позову обґрунтована судом виключно ненаданням відповідних доказів, і така помилка наразі усувається апеляційним судом. Натомість, правильним є висновок суду про безпідставність застосування до виниклих правовідносин сторін вимог ст. 625 ЦК України. Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. У пунктах 44 та 45 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди. По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання. В даному випадку, між позивачем та відповідачем договір про відшкодування шкоди не укладався. Рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивачки майнової шкоди, яке не виконувалось відповідачем, не ухвалювалось. За таких обставин, оскільки конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди не відбулося, прострочення ОСОБА_2 не настало, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки трьох відсотків річних та інфляційних втрат, що повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц, провадження № 61-12530св18. В цій частині помилковим є посилання представника позивачки на початок перебігу строку порушення грошового зобов`язання відповідача як на дату ДТП. Отже, відсутні будь-які правові підстави для застосування щодо відповідача санкції за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України. Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_11 в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Погоджуючись із заявленим позивачкою розміром моральної шкоди у 50000 грн, який вона обґрунтовувала неможливістю використання власності, необхідності зміни звичного способу життя, пов`язаного із користуванням загальним міським транспортом замість належного їй авта, що спричинило їй значні незручності, необхідністю докладання значних зусиль, пов`язаних із утилізацією пошкодженого транспортного засобу, суд не в повній мірі врахував глибину таких страждань та загальні засади справедливості, розумності та достатності, адже позивачка позивається на позбавлення її речі матеріального світу, а належних та допустимих доказів завдання їй моральної шкоди саме у такому розміру не довела. Визначений розмір моральної шкоди не відповідає нанесеній моральній шкоди, яка спричинена внаслідок необережності, без прямого умислу. Тому, колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 та з урахуванням наданих позивачкою доказів щодо пошкодження її автомобіля у ДТП з вини відповідача, глибини та тривалості моральних страждань позивачки, за яких вона втратила можливість користуватися належним їй автомобілем, із застосуванням принципів розумності і справедливості вважає обґрунтованим такий розмір у 5000 грн. Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо неналежного його повідомлення про розгляд справи, колегія суддів зазначає наступне. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 12 серпня 2021 року відкрито загальне позовне провадження по вказаній справі за позовною заявою ОСОБА_1 . Підготовче судове засідання призначено на 07 грудня 2021 року на 12-00 годину (а.с. 44), у розгляді справи брав участь повноважний представник відповідача, згодом розгляд справи відкладений на 09 листопада 2023 року о 14.30 год. Відповідач ОСОБА_2 про розгляд справи на 09 листопада 2023 року повідомлений направленням на його адресу: АДРЕСА_1 , судовою повісткою про виклик до суду, що підтверджується повідомленням Укрпошти про вручення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_2 , яке він отримав особисто 31.08.2023 за вказаною адресою (а.с. 95). Саме цю адресу відповідач зазначає і в апеляційній скарзі як адресу свого місця проживання. За таких обставин довід апеляційної скарги відповідача спростований матеріалами справи. Вказана невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального права у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційних скарг позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 та скасування заочного рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди та ухвалення в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки матеріальну шкоду у сумі 115739,18 грн; та зміни оскаржуваного рішення та зменшенню стягнутої з відповідача на користь позивачки моральної шкоди з 50000 грн до 5000 грн. В іншій частині рішення суду як таке, що відповідає вимогам ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без змін. Вказана зміна судового рішення не є підставою для перерозподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збіп покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач за подання позовної заяви в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди мала сплатити 2312,70 грн (1% від 231269,30 ціна позову), її позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 115739,18 (50,04 % від ціни позову). З урахуванням розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь держави належить 1157,30 грн, а з позивачки на користь держави 1155,40 грн. За подання апеляційної скарги в наведеній частині позивачкою сплачено 1362 грн, натомість до сплати належало 3469 грн (150 % від ставки судового збору 2312,70), тому оскільки скарга задоволена на 50,04 %, з відповідача на користь позивачки належить стягнути 1362 грн, а з позивачки на користь держави 386,40 грн і з відповідача на користь держави 1720,60 грн. Що стосується судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди: Позивачкою за подання позовної заяви сплачено 908 грн (0,4%, але не менше 1 прожиткового мінімуму), її позов задоволена на 10%, тому з відповідача на користь позивача належить 91 грн. Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено 1362 грн, скарга є обгрунтованою на 90%, тому з позивача на його користь належить 1225,80 грн. З урахуванням взаємозаліку з відповідача ОСОБА_11 на користь позивачки ОСОБА_1 до сплати належить 227,20 грн (1362 + 91 1225,80). Вирішуючи питання щодо судового збору саме таким чином, апеляційний суд керується нормами ЦПК України, що підлягають застосуванню. Натомість, помилковим є твердження представника позивачки про те, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення майнової шкоди на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки вказаною нормою звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Оскільки диспозицією ст. 286 КК України визначено об`єктивну сторону як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження або загибель людей, а позивач такою особою не є, то відносно нею не скоєно кримінально каране правопорушення , і надання їй у кримінальному провадженні статусу потерпілої особи, на що посилається її представник, не свідчить про таке. Тому вона має виконувати свій обов`язок по сплаті судового збору, що нею і було вчинено під час подання апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду в частині матеріальних збитків. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4 задовольнити частково. Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 ) матеріальну шкоду, спричинену кримінальним правопорушенням, у сумі 115739,20 грн. Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням, змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди з 50000 грн до 5000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 ) 227,20 грн. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 2877,90 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь держави судовий збір у сумі 1541,80 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 24 жовтня 2024 року Головуючий М.В. Назарова Судді: В.В. Кострицький В.А. Коновалова